Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Моя паличка зі мною, — холодно урвала його Герміона, показуючи Белатрисину чарівну паличку. — Не знаю, Траверсе, де ти нахапався цих пліток, але тебе явно дезінформували.

Траверса це трохи спантеличило, і він повернувся до Рона. —Хто твій супутник? Я його не впізнаю.

— Це Драґомир Деспард, — відповіла Герміона. Вони вирішили, що Ронові найкраще буде прикинутися чужоземцем. — Він майже не розмовляє англійською, але симпатизує Темному Лордові. Прибув сюди з Трансільванії ознайомитися з нашим новим режимом.

— Справді? Як ся маєш, Драґомире?

— Ся маш, — відповів Рон, простягаючи руку.

Траверс неохоче, двома пальцями, відповів на потиск, наче боявся забруднитися.

— То що це вдосвіта привело тебе й твого… е—е… супутника на Алею Діаґон? —поцікавився Траверс.

— Треба зайти в "Ґрінґотс", —пояснила Герміона.

— На жаль, мені теж, — сказав Траверс. — Гроші, кляті гроші! Без них не прожити, але мушу зізнатися, мене засмучує необхідність спілкування з нашими довгопалими друзями.

Гаррі відчув, як на мить стислися в нього на шиї Ґрипху—кові пальці.

— Ідемо?—Траверс жестом запропонував Іерміоні йти далі.

Герміоні хоч—не—хоч довелося простувати з ним звивистою брукованою вуличкою аж туди, де над маленькими крамничками височів сніжно—білий "Ґрінґотс". Рон плентався поруч, а Гаррі з Ґрипхуком ішли ззаду.

Ще тільки пильного смертежера їм бракувало! А найгірше було те, що Траверс, який крокував поруч з, як він гадав, Белатрисою, не давав Гаррі змоги поспілкуватися з Герміо—ною чи Роном. Вони аж надто швидко дійшли до мармурових сходів перед великими мідними дверима. Як і попереджав Ґрипхук, замість одягнутих у лівреї ґоблінів, що зазвичай стояли обабіч входу, банк тепер охороняли два чаклуни з довгими й тонкими золотими прутиками в руках.

— Ох, зонди для перевірки чесності, — театрально зітхнув Траверс, — грубо… але ефективно!

Він вийшов на сходи і вклонився чаклунам, а ті провели прутиками по його тілу згори донизу. Гаррі знав, що ці зонди виявляють маскувальні закляття й приховані магічні об'єкти. Розуміючи, що має на роздуми не більше, ніж кілька секунд, Гаррі націлився Драковою паличкою на кожного охоронця по черзі і двічі пробурмотів: — Конфундо!

Траверс, що зазирав крізь мідні двері у вестибюль, не помітив, як легенько здригалися охоронці, коли в них влучало закляття.

Довге чорне волосся розвівалося в Герміони за спиною, коли вона підіймалася по сходах.

— Хвилиночку, мадам, —зупинив її охоронець, піднімаючи зонд.

— Та скільки ж можна! —гаркнула Герміона Белатрисиним командирським і хамським тоном. Траверс озирнувся, піднявши брови. Охоронець розгубився. Він глянув на тоненький золотий зонд, тоді на свого напарника, що промовив дещо приголомшеним голосом:

— Так, Маріусе, ти вже ж їх перевірив. Герміона з Роном зайшли в двері, а невидимий Гаррі з Ґрипхуком подріботіли за ними. Гаррі озирнувся, переступаючи поріг. Охоронці стояли й чухали потилиці.

Два ґобліни стояли перед внутрішніми срібними дверима, на яких було викарбувано вірш з попередженням про жахливу кару для потенційних грабіжників. Гаррі глянув на вірш, і його несподівано пронизав гострий, мов ніж, спогад. Він стояв на цьому самому місці того дня, коли йому виповнилося одинадцять, у той найдивовижніший у його житті день народження, а Геґрід височів біля нього й казав: "Як я й мовив: тілько божевільний міг би тут наважитися на грабунок". "Ґрінґотс" здавався йому тоді казковою твердинею, зачарованим вмістилищем його власного золотого скарбу, про існування якого він і не підозрював. Він навіть на мить не міг тоді припустити, що колись повернеться сюди в ролі грабіжника… Але вже за кілька секунд вони всі стояли у просторій, оздобленій мармуром, банковій залі.

За довгою стійкою сиділи на високих стільцях ґобліни, обслуговуючи перших клієнтів. Герміона, Рон і Траверс підійшли до старого ґобліна, що розглядав у лупу важку золоту монету. Герміона пропустила Траверса поперед себе, вдаючи, що пояснює Ронові особливості цієї зали.

Ґоблін відкинув монету, буркнув не знати кому: — "Леприконська", — і привітався з Траверсом. Траверс передав йому малесенький золотий ключик, ґоблін його оглянув і повернув назад. До стійки підійшла Герміона.

— Мадам Лестранж! — вигукнув ґоблін, явно переляканий. —Та невже! Я… я до ваших послуг!

— Мені треба зайти в моє сховище, — відповіла Герміона. Старий ґоблін аж відсахнувся. Гаррі зиркнув навколо. Не тільки Траверс затримався й дивився на них, а й багато інших ґоблінів покинули роботу й витріщилися на Герміону.

— Ви маєте… посвідчення? — запитав ґоблін.

— Посвідчення? Я… у мене ще ніколи не вимагали посвідчення! — обурилася Герміона.

— Вони знають — прошепотів Ґрипхук Гаррі у вухо. — їх, мабуть, попередили, що тут буде самозванець!

— Вистачить вашої чарівної палички, мадам, — сказав ґоблін. Він простяг тремтячу руку, і Гаррі раптом з жахом зрозумів — ґрінґотські ґобліни знали, що Белатрисину чарівну паличку вкрадено.

— Дій негайно, дій негайно, — зашепотів у вухо Ґрипхук, — закляття "Імперіус"!

Гаррі підняв під плащем глодову чарівну паличку, націлив на старого ґобліна й прошепотів уперше в житті:

— Імперіо!

Гаррі здалося, ніби з голови до його руки шугонуло пульсуюче тепло, розтеклося по жилах, сполучаючи його з чарівною паличкою і щойно насланим закляттям.

Ґоблін узяв Белатрисину чарівну паличку, уважно її обстежив і сказав:

— Ага, то вам уже зробили нову чарівну паличку, мадам Лестранж!

— Що? — здивувалася Герміона, — ні—ні, це моя…

— Нова чарівна паличка? — зацікавився Траверс, знову повертаючись до стійки. — Як це можливо, де ти знайшла майстра чарівних паличок?

Гаррі не вагався. Скерував чарівну паличку на Траверса і ще раз пробурмотів:

— Імперіо!

— А, бачу, — сказав Траверс, дивлячись на Белатрисину чарівну паличку, — дуже гарна. І добре діє? Мені завжди здавалося, що палички потребують обкатки, правда?

Герміона, хоч і цілком спантеличена, на превелике полегшення Гаррі, без жодних коментарів сприйняла цей дивний поворот подій.

Старий ґоблін за стійкою ляснув у долоні, і до нього підбіг молодший ґоблін.

— Мені потрібні брязкуни, — сказав він молодшому.

Той кудись побіг, за мить повернувся зі шкіряною торбою, повною чогось металевого й брязкітливого, і вручив її начальникові. — Добре, добре! Пройдіть за мною, мадам Лестранж, — запросив старий ґоблін і зістрибнув зі стільця, на мить зникнувши з очей, — я заведу вас у ваше сховище.

Він з'явився з другого краю стійки і, дзенькаючи шкіряною торбою, радісно подався до них. Траверс стояв непорушно, з широко роззявленим ротом. Рон розгублено розглядав Траверса, привертаючи увагу до цього чудернацького видовища.