Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Я… я не маю пояснення, володарю.

Снейп не дивився на Волдеморта. Його темні очі були прикуті до змії, що звивалася в захисній кулі.

— Я шукав третю чарівну паличку, Северусе. Бузинову паличку, паличку Долі, жезл Смерті. Забрав її в поперед нього власника. Забрав з могили Албуса Дамблдора.

Тепер Снейп глянув на Волдеморта, і Снейпове обличчя нагадувало посмертну маску. Було воно мармурово—біле й таке застигле, що коли він знову заговорив, не вірилося, що за цими порожніми очима є хтось живий.

— Володарю… дозвольте мені знайти хлопця…

— Цілу довгу ніч, коли до перемоги вже рукою подати, я просидів тут, — сказав Волдеморт ненабагато голосніше за шепіт, — і міркував, міркував, чому бузинова паличка відмовляється бути такою, якою мала б бути, відмовляється діяти так, як мала б діяти, за легендою, в руках законного власника… і мені здається, що я знайшов відповідь.

Снейп нічого не казав.

— Може, ти й сам знаєш? Ти ж усе—таки розумний чоловік, Северусе. Ти був мені добрим і вірним слугою, і мені прикро, що так має статися.

— Володарю…

— Бузинова паличка не може служити мені як належить, Северусе, бо я не є законним її господарем. Бузинова паличка належить тому чаклунові, що вбив її попереднього власника. Албуса Дамблдора вбив ти. Поки ти живий, Северусе, бузинова паличка не може стати моєю остаточно.

— Володарю! — запротестував Снейп, піднімаючи свою чарівну паличку.

— Інакше не може бути, — сказав Волдеморт. — Я повинен оволодіти цією паличкою, Северусе. Оволодію нею, то й Пот—тером нарешті оволодію.

І Волдеморт розсік повітря бузиновою паличкою. Зі Сней—пом нічого не сталось, і він, мабуть, частку секунди думав, що смертний вирок йому відстрочено, але тоді Волдемортів намір став зрозумілий. Зміїна клітка прокотилася в повітрі і Снейп тільки й устиг, що крикнути, коли його голова й плечі опинилися в ній, а Волдеморт засичав парселмовою:

— Убий.

Крик був жахливий. Гаррі побачив, як Снейпове лице ще більше поблідло, як розширилися його чорні очі, коли змія вп'ялася йому в шию отруйними зубами, а він не зумів зіштовхнути з себе зачаровану клітку. Коліна йому підкосилися і він упав на підлогу.

— Прикро, — холодно зронив Волдеморт.

Він відвернувся, і обличчя його не виражало ні суму, ні каяття. Настав час покинути цю халупу й очолити битву, маючи чарівну паличку, що тепер виконає будь—яке його бажання. Він спрямував її на променисту клітку зі змією, і та злетіла вгору, вивільнивши Снейпа, що повалився боком Додолу, а з ран на шиї бухнула кров. Волдеморт вискочив з кімнати, навіть не озирнувшись, і величезна змія полинула за ним у своїй захисній кулі.

Знову повернувшись у тунель і у власну свідомість, Гаррі розплющив очі. Він до крові покусав кулаки, стримуючи крик. Крізь крихітну щілину між ящиком і стіною видно було, як здригається на підлозі нога в чорному чоботі.

— Гаррі! — прошепотіла за спиною Герміона, але він уже націлився чарівною паличкою на ящик, що загороджував вихід. Змусив його на дюйм піднятися й безшумно відсунув убік. Якомога тихіше прослизнув у кімнату.

Не знав, навіщо це робить, навіщо підходить до помираючого. Не знав, що відчуває, бачачи біле Снейпове обличчя й пальці, якими той намагався затулити криваву рану на шиї. Гаррі скинув плащ—невидимку й поглянув на чоловіка, котрого так ненавидів. Снейп розширеними чорними очима побачив Гаррі і спробував заговорити. Гаррі нахилився до нього, а Снейп схопив його за мантію і підтяг нижче до себе.

Зі Снейпового горла долинуло жахливе хрипке булькання.

— Візьми… оце… візьми… оце…

Зі Снейпа лилася не тільки кров. З рота, вух і очей линуло щось сріблясто—голубе, не схоже ні на газ, ні на рідину, і Гаррі знав, що це було, але не знав, що з ним зробити…

Герміона кинула в його тремтячі руки колбу, вичаклувану прямо з повітря. Чарівною паличкою Гаррі почав заштовхувати туди сріблясту речовину. Коли колба була вже повна по самісінькі вінця, а зі Снейпа, здається, витекла вся кров, його рука, що вчепилася в мантію Гаррі, розм'якла.

— Глянь… на… мене… — прошепотів він.

Зелені очі зустрілися з чорними, але за секунду в глибині цих чорних колодязів щось зникло, вони стали застиглі, порожні й сліпі. Рука, що тримала Гаррі, впала на підлогу, і Снейп більше не ворухнувся.

Гаррі стояв навколішки біля Снейпа, просто дивився на нього і все — аж тут високий, холодний голос пролунав так близько, що Гаррі з колбою в руках підхопився, подумавши, що в кімнату повернувся Волдеморт.

Волдемортів голос відлунював од стін і підлоги, і Гаррі зрозумів, що той промовляє до Гоґвортсу та околиць, щоб мешканці Гоґсміда й усі, хто ще б'ється в замку, почули його так чітко, ніби він стояв у них за спиною, дихав їм у потилицю, готовий завдати смертельного удару.

— Ви билися, — сказав високий холодний голос, — героїчно. Лорд Волдеморт високо цінує відвагу.

— Але ви зазнали тяжких утрат. Якщо ви продовжите чинити мені опір, то всі загинете, один по одному. Я не хочу, щоб так сталося. Кожна пролита краплина чаклунської крові — це велика й намарна втрата.

— Лорд Волдеморт милосердний. Я наказую своїм воїнам відступити, негайно.

— Ви маєте годину часу. Гідно поховайте полеглих. Надайте допомогу пораненим.

— А зараз, Гаррі Поттер, я звертаюся до тебе. Ти прирік своїх друзів на смерть замість того, щоб вийти на двобій зі мною. Я чекатиму тебе одну годину в Забороненому лісі. Якщо за цю годину ти не прийдеш до мене, не здашся, битва поновиться. Але тоді участь у ній візьму я. Я знайду тебе, Гаррі Поттер, і покараю кожнісінького чоловіка, жінку й дитину, що намагалися сховати тебе від мене. Одна година!

Рон з Герміоною щосили захитали головами, дивлячись

на Гаррі.

— Не слухай його, — сказав Рон.

— Усе буде добре, — гаряче запевнила Герміона. — Да вай… повертаймося в замок, бо якщо він пішов у ліс, нам треба обміркувати новий план…

Вона глянула на мертвого Снейпа й поспішила до входу в тунель. Рон подався за нею. Гаррі взяв плащ—невидимку і подивився на Снейпа. Він відчував глибоке потрясіння від того, як і заради чого було вбито Снейпа…

Вони поповзли тунелем назад, ніхто нічого не казав, і Гаррі було цікаво, чи Волдемортові слова ще й досі бринять у Рона й Герміони у вухах так, як бринять у нього.

"Ти прирік своїх друзів на смерть замість того, щоб вийти на двобій зі мною. Я чекатиму тебе одну годину в Забороненому лісі… одна година…"