Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Чомусь ти не вважала, що то школа для почвар, коли писала листа директорові і благала, щоб він тебе прийняв.

Петунія стала яскраво—червона.

— Благала? Я не благала!

— Я бачила його відповідь. Дуже чемну.

— Ти не мала права читати… — прошепотіла Петунія. — То особистий лист… як ти могла?…

Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.

— Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпо рила в моїй кімнаті!

— Ні… ми не нишпорили… — почала боронитися Лілі. — Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються…

— Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! — вигукнула Петунія, збліднувши. — Почвара! — ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків…

І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором "ІЬґвортського експреса", що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.

Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.

— Не хочу з тобою говорити, — сказала вона здавленим голосом.

— Чому?

— Туня мене н—ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамбддора. —Той що?

Вона зміряла його лютим поглядом. —А те, що вона моя сестра!

— Вона звичайна… — він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.

— Але ж ми їдемо! —сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. — Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!

Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.

— Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, — Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.

— Слизерин?

Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до

них, і Гаррі, досі зосереджений лише на двох пасажирах біля вікна, побачив батька. Худорлявий, чорнявий, як і Снейп, однак наділений тою невловимою аурою людини, оточеної любов'ю й піклуванням, чого так явно бракувало Снейпові.

— Хто б ото хотів бути в Слизерині? Я б звідти просто втік. А ти? —запитав Джеймс хлопця, що, відкинувшись, сидів навпроти. Гаррі, здригнувшись, упізнав у ньому Сіріуса. Сіріус навіть не всміхнувся.

— У Слизерині навчалися всі мої рідні, —відповів він.

— Овва! — здивувався Джеймс, — а я думав, що ти нор мальний!

Сіріус вишкірився.

— Можливо, я поламаю цю традицію. А куди б ти пішов, якби мав таку можливість?

Джеймс підняв удаваного меча.

— "Ґрифіндор — живуть відважні учні там!" Як і мій тато. Снейп зневажливо пхикнув. Джеймс напосівся на нього. —Тобі щось не подобається?

— Та ні, —заперечив Снейп, хоча його глузлива посмішка

свідчила про інше. — Якщо вам важливіші м'язи, ніж розум…

— А куди ж ти підеш, якщо в тебе ні того, ні того?—докинув

Сіріус.

Джеймс заревів з реготу. Лілі випросталася, почервонівши, й зміряла Джеймса та Сіріуса недобрим поглядом.

— Ходімо звідси, Северусе, пошукаємо собі інше купе.

— Ооооооо…

Джеймс і Сіріус, кривляючись, копіювали її зарозумілий тон. Джеймс спробував підставити Снейпові ногу, коли той

його минав.

— Бувай, Слинявус! — крикнув їм услід хтось із хлопців,

і двері купе зачинилися…

І знову відбулася зміна декорацій…

Гаррі стояв у Снейпа за спиною, дивлячись на освітлені свічками столи гуртожитків, за кожним — по два ряди захоплених облич. Професорка Макґонеґел викликала:

— Еванс, Лілі!

Він бачив, як у його мами трусилися й підгиналися ноги, поки вона йшла до хиткого ослінчика. Підійшла, сіла. Професорка Макґонеґел поклала їй на голову Сортувальний Капелюх. Щойно він торкнувся її темно—рудого волосся, як одразу вигукнув:

— Ґрифіндор!

Гаррі почув, як Снейп ледь чутно застогнав. Лілі зняла Капелюх, віддала професорці Макґонеґел і пішла до ґрифін—дорців, що радісно її вітали. Однак по дорозі вона озирнулась на Снейпа, і на її обличчі промайнула сумна усмішка. Гаррі побачив, як Сіріус підсунувся на лавці, звільняючи їй місце. Вона глянула на нього, згадала, що бачила його в поїзді, склала руки на грудях і рішуче повернулась до нього спиною.

Сортування йшло далі. Гаррі бачив, як до Лілі й Сіріуса за ґри—фіндорським столом приєдналися Люпин, Петіґру і Джеймс. Врешті—решт, коли нерозподілених учнів лишалося близько десятка, професорка Макґонеґел викликала Снейпа.

Гаррі підійшов з ним до ослінчика й побачив, як той надіває Капелюх.

— Слизерин! — закричав Сортувальний Капелюх.

І Северус Снейп подався в протилежний від Лілі край зали, де його привітали слизеринці й поплескав по спині Луціус Мелфой зі значком старости на грудях. Снейп сів з ним поруч…

Знову змінилася сцена…

Лілі й Снейп ішли подвір'ям замку, про щось сперечаючись. Гаррі швиденько наздогнав їх і прислухався. Вони вже значно підросли. Від часу Сортування минуло, напевне, кілька років.

— …думав, що ми з тобою друзі? — звертався до неї Снейп. — Найкращі друзі?

— Ми друзі, Сев, просто мені не подобаються деякі люди, з якими ти крутишся! Ти вже вибач, але мене аж нудить від тих Ейвері і Мульцибера! Мульцибер! Сев, ну, що ти в ньому знайшов? Він же гидкий! Знаєш, що він недавно хотів зробити Мері Макдональд?

Лілі підійшла до колони й сперлася на неї, дивлячись у Снейпове худе землисте обличчя.

— Нічого страшного, — сказав Снейп. — Пожартував, та й годі…

— Це була темна магія, і якщо тобі здається, що це смішно…

— А що ти тоді скажеш про те, що виробляють Поттер і його дружки? — вибухнув Снейп. Він аж почервонів, неспроможний стримати образу.

— А до чого тут Поттер? —здивувалася Лілі,

— Вони ночами кудись щезають. З тим Люпином діється щось дивне. Куди він увесь час ходить?

— Він хворий, — сказала Лілі. — Кажуть, він хворіє…

— Раз на чотири тижні, коли повний місяць? — гмикнув Снейп.

— Я знаю твою теорію, — холодно відказала Лілі. — Чого ці хлопці так тебе турбують? Яка тобі різниця, що вони роблять ночами?

— Я просто хочу тобі показати, що вони не аж такі пречудові, як усі вважають.

Його напружений погляд змусив її зашарітися.

— Але ж вони не бавляться з темною магією, —вона стишила голос. — До того ж, ти дуже невдячний. Я чула, що було вночі. Ти прокрався за ними в тунель біля Войовничої Верби, а Джеймс Поттер врятував тебе від того, що там є…

Снейпове обличчя викривилося і він бризнув слиною: