Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

І раптом біль у шрамі став просто пекельний. Він ухопився за чоло й заплющив очі, а в його голові почувся гнівний верескливий крик. "Ти ж казав, що все вийде, якщо взяти чужу чарівну паличку!"

Перед очима раптом з'явилося видіння змарнілого старого чоловіка, що лежав у лахмітті на кам'яній підлозі й волав жахливим, тягучим криком, повним нелюдського болю…

— Ні! Ні! Благаю вас, благаю…

— Ти збрехав Лордові Волдеморту, Олівандере!

— Я не брехав… клянуся, не брехав…

— Ти захотів допомогти Поттерові, щоб він від мене вислизнув!

— Клянусь, я не хотів… я вважав, що чужа чарівна паличка подіє…

— То поясни, що сталося. Лущусову паличку знищено!

— Я сам не розумію… зв'язок… існує… тільки між вашими двома паличками…

— Брешеш!

— Прошу… благаю вас…

І Гаррі побачив білу руку, що піднімає чарівну паличку, відчув напад Волдемортової лютої злості, побачив, як той виснажений старий корчиться в агонії…

— Гаррі?

Видіння зникло так само раптово, як і почалося. Гаррі дрижав у темряві, вчепившись у садову хвіртку, серце гупало, шрам поколював. Минув якийсь час, поки він усвідомив, що біля нього стоять Рон і Герміона.

— Гаррі, вертайся в дім, — прошепотіла Герміона. — Ти вже передумав нас покидати?

— Залишайся, старий, — Рон гупнув Гаррі по спині.

— Що з тобою? — зазирнула в обличчя Герміона. —У тебе жахливий вигляд!

— Кращий, мабуть, — тремтячим голосом відповів Гаррі, — ніж в Олівандера…

Коли він переповів їм побачене, Рон був приголомшений, а Герміону це теж страшенно налякало.

— Це ж мало припинитися! Твій шрам… з ним такого вже не повинно бути! Не відкривай цей зв'язок — Дамблдор казав тобі—заблокувати мозок! Гаррі нічого не відповів, і вона схопила його за руку.

— Гаррі, він уже підкорив собі міністерство, й газети, і половину чаклунського світу! Не впускай його ще й у свою власну голову!

Шок від утрати Дикозора висів над будинком усі наступні дні. Гаррі постійно сподівався, що той ось—ось зайде у задні двері, як і інші члени Ордену, що снували туди—сюди, при—носячи різні новини. Гаррі відчував, що тільки активними діями він розвіє почуття провини й горя, і що він якнайскоріше повинен узятися за пошук і знищення горокраксів.

— Ти ж нічого не вдієш з тими… — Рон беззвучно проказав губами слово "горокраксами", — поки тобі не стукне сімнадцять. На тобі й досі є Слід. Та й хіба тут ми не можемо все розпланувати з таким самим успіхом, як і деінде? Чи, може, — Рон перейшов на шепіт, — ти вже знаєш, де вони, ті відомо—що?

— Не знаю, — зізнався Гаррі.

— Здається, Герміона щось там досліджувала, — згадав Рон. — Казала, що розповість, як ти вже будеш тут.

Вони сиділи за сніданком. Містер Візлі й Вілл щойно відбули на роботу, місіс Візлі пішла нагору будити Герміону й Джіні, а Флер подалася приймати ванну.

— Тридцять першого Слід перестає діяти, — сказав Гаррі. — Це означає, що я ще мушу тут сидіти всього чотири дні. А тоді я зможу…

— П'ять днів, — твердо виправив його Рон. — Треба залишитися на весілля. Якщо ми його пропустимо, вони нас повбивають. Гаррі зрозумів, що "вони" — це Флер і місіс Візлі.

— Невже вони не усвідомлюють, як це важливо?…

— Звичайно, ні, — знизав плечима Рон. —Та й звідки їм про це знати. Але раз ти про це згадав, я хотів би побалакати на цю тему.

Рон зиркнув на двері, перевіряючи, чи не повертається місіс Візлі, і підсунувся ближче до Гаррі.

— Мама намагалася все вивідати у мене і в Герміони. Що ми задумали робити. Тепер візьметься за тебе, тож готуйся. Тато й Люпин теж допитувалися, але ми їм сказали, що Дамблдор велів тобі нікому не розповідати, крім нас, і вони відчепилися. Але не мама. Вона настроєна рішуче.

Не минуло й кількох годин, як Ронове передбачення здійснилося. Після обіду місіс Візлі покликала Гаррі, щоб він допоміг з'ясувати, чи не йому, бува, належить шкарпетка, яка, як їй здавалося, могла випасти з його рюкзака. Загнавши його в кут у крихітній посудомийні при кухні, вона відразу пішла в наступ.

— Рон і Герміона щось там вигадують, ніби ви всі троє кидаєте Гоґвортс, — почала вона невимушеним буденним тоном.

— О, — розгубився Гаррі. — Так. Кидаємо.

У кутку крутнувся відтискний валок для білизни, викидаючи щось схоже на камізельку містера Візлі.

— Можна запитати, чому ви відмовляєтеся від освіти? — продовжила місіс Візлі.

— Ну, Дамблдор доручив мені… одну справу, — пробурмотів Гаррі. — Рон і Герміона про це знають і хочуть допомогти.

— І яка ж це "справа"?

— Вибачте, я не можу…

— Скажу відверто — ми з Артуром маємо повне право знати, і, думаю, містер та місіс Ґрейнджери зі мною погодяться! — наполягала місіс Візлі.

Гаррі боявся натиску "стурбованих батьків". Тож примусив себе подивитися їй прямо в очі, відзначивши при цьому, Що вони теж були карі, як і в Джіні. Це не допомогло.

— Місіс Візлі, Дамблдор не хотів, щоб про це знав ще хтось. Даруйте. Рон і Герміона не зобов'язані йти зі мною, хай вирішують…

— Не думаю, що й ти повинен кудись іти! — відкинула вона удавану байдужість. — Ви тільки—тільки стаєте повнолітні! Це повна нісенітниця! Якби Дамблдорові треба було зробити якусь справу, то він мав у своєму розпорядженні увесь Орден! Гаррі, ти, мабуть, не так його зрозумів. Можливо, він розповідав тобі про щось таке, що він сам хотів би зробити, а ти подумав, що він доручив це тобі…

— Я все зрозумів правильно, — категорично заперечив Гаррі. — Це маю зробити я.

Він віддав їй шкарпетку з візерунком у вигляді золотого очерету, яку мав упізнати.

— Це не моя, бо я, до речі, не фанат "Калабані Юнайтед".

— Ой, авжеж, ні, — підозріло швидко повернулася до недбалого тону місіс Візлі. — І як я сама не здогадалась. Гаррі, поки ти ще в нас — допоможеш готувати весілля Білла й Флер? Ще стільки роботи.

— Так… я… звичайно, — погодився Гаррі, збентежений несподіваною зміною теми.

— От молодець, — зраділа вона, усміхнулась і вийшла з посудомийні.

З тієї миті місіс Візлі так завантажила Гаррі, Рона й Герміону підготовкою до весілля, що вони геть не мали часу думати про щось інше. її поведінку можна було, звісно, пояснити тим, що вона хотіла відвернути всіх від думок про Дикозора та про жах їхньої недавньої подорожі. Та коли два дні минули в безперервному чищенні ножів і виделок, добиранні весільних стрічок, бантів і квітів відповідних кольорів, дегномізації саду та готуванні цілих стосів маленьких канапочок, Гаррі почав підозрювати, що в неї на думці було щось інше. Усі завдання місіс Візлі підлаштовува—ла так, щоб Гаррі не опинявся поряд з Роном чи Герміоною. З того першого вечора, коли він розповів їм, як Волдеморт катував Олівандера, ще ні разу не вдавалося поговорити з ними наодинці.