Джоан Ролінґ - Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Ати… е—е… впевнений, що це Ґріндельвальдів?…

— Я не помилятися, — холодно процідив Крум. — Я богато років ходити повз той знак і добро його знати.

— Може бути й таке, — припустив Гаррі, — що Ксенофілій просто не розуміє значення цього символу. Лавґуди доволі… дивні люди. Він міг його десь підібрати й подумати, що це профіль якого—небудь зім'яторогого хропача чи ще когось.

— Профіль чого?

— Ну, я сам не знаю, що то, але вони з дочкою на канікулах вирушали в експедицію на пошуки хропачів…

Гаррі відчував, що йому важко пояснити звичаї Луни та її батька.

— Це вона, — вказав на Луну, що й далі танцювала сама, розмахуючи руками над головою, наче відганяла комарів.

— Чому вона це робити? — здивувався Крум.

— Мабуть, хоче позбутися руйносмика, —упізнав знайомі симптоми Гаррі.

Крум, видно, не розумів, знущається з нього Гаррі чи ні. Він вийняв з—під мантії чарівну паличку й погрозливо постукав себе по стегну. З кінчика палички вилетіли іскри.

— Ґреґорович! — вигукнув Гаррі голосно і Крум здригнув ся, проте Гаррі був такий схвильований, що й не помітив.

Побачивши Крумову чарівну паличку, він усе пригадав: її брав і пильно оглядав перед Тричаклунським турніром Олі—вандер. —А що з ним? — підозріло перепитав Крум.

— Він майстер чарівних паличок!

— Я знати це, — кивнув Крум.

— Він зробив твою паличку! Ось чому я й подумав… квідич…

Крум дивився на нього з дедалі більшою підозрою.

— Як ти знати, шо мою паличку зробити Ґреґорович?

— Я… я десь це читав, здається, — пробурмотів Гаррі. — У… фанатському журналі, — вигадував він на ходу, і Крума це трохи заспокоїло.

— Я й не пам'ятати, шо розмовляти з фанатами про своя чарівна паличка, — знизав він плечима.

— То… е—е… цікаво, де зараз Ґреґорович? Крум спантеличено замислився.

— Кілька роки тому він піти у відставка. Я бути серед останніх, хто купити чарівна паличка Ґреґоровича. Вони найкращі… хоч я знати, шо ви, британці, надавати пере вагу Олівандеру.

Гаррі нічого не відповів. Він удавав, що дивиться, як і Крум, на танцюристів, а насправді тяжко замислився. Отже, Волдеморт шукав славетного майстра чарівних паличок, і Гаррі добре розумів причину: це було викликано непередбаченою реакцією Гарріної палички тієї ночі, коли Волдеморт гнався за ним у небі. Гостролистова паличка з фенік—совою пір'їною перемогла позичену чарівну паличку, чого Олівандер не міг ані передбачити, ані збагнути. Чи Ґреґорович мав глибші знання? Чи справді був кращим за Олі—вандера майстром і знав недоступні тому таємниці чарівних паличок?

— Ця дівчина дужо гарна, — сказав Крум, повертаючи Гаррі до дійсності. Крум показував на Джіні, котра щойно долучилася до Луни. — Вона теж твоя родич?

— Так, —роздратувався раптом Гаррі, — і вона вже зустрічається з одним хлопцем. Дуже ревнивий. І здоровенний, як троль. Краще з ним не стикатися.

Крум зітхнув.

— Што доброго, — допив він келиха і встав, — у тому, щоб бути відомим у світі квідичистом, якщо всі гарні дівчата уже хтось розібрати?

І він пішов, а Гаррі взяв у якогось офіціанта бутерброд і почав пробиратися до переповненого танцмайданчика. Він хотів знайти Рона й розповісти йому про Ґреґоровича, але Рон посеред майданчика саме танцював з Герміоною. Гаррі притулився до золотистого стовпа і розглядав Джіні — як вона витанцьовує з Фредовим та Джорджевим другом Лі Джорданом. Водночас намагався не ображатися на Рона за те, що сам же йому й пообіцяв.

Він ще не бував на весіллях, і тому не міг оцінити, наскільки чаклунські весілля відрізняються від маґлівських, хоч був чомусь упевнений, що в маґлів не буває весільних тортів, прикрашених кремовими феніксами, які злітають угору, коли торт розрізають, або пляшок шампанського, що самі собою літають у натовпі. Вечір густішав і нічні метелики закружляли під навісом, освітленим летючими золотими ліхтарями, а забава тільки набирала обертів. Фред і Джордж давно вже зникли в темряві з парочкою Флериних кузинок. Чарлі, Геґрід і ще якийсь присадкуватий чарівник у м'якому фіолетовому капелюсі виспівували в кутку про Одо—героя.

Рятуючись у юрбі від якогось п'яного Ройового дядька, котрий не міг доп'ясти — Гаррі син йому чи ні, Гаррі помітив старенького чаклуна, що однісінький сидів за столом. Гриву сивого волосся, яка робила його схожим на відцвілу кульбабу, увінчувала поїдена міллю феска. На когось він був схожий. Гаррі не довго ламав голову, бо раптом збагнув, що це Ельфаєс Додж, член Ордену Фенікса й автор Дамблдорового некролога.

Гаррі підійшов.

— Можна біля вас сісти?

— Прошу, прошу, — відповів Додж доволі високим, хрипким голосом.

Гаррі нахилився.

— Містере Додж, я — Гаррі Поттер. Додж аж охнув.

— Мій любий хлопчику! Артур казав мені, що ти десь тут, замаскований… я такий радий, це така честь!

У пориві радості Додж налив Гаррі келих шампанського.

— Я думав тобі написати, — прошепотів він, — після Дамблдорової… така трагедія… і для тебе теж…

Доджеві очиці раптом наповнилися слізьми.

— Я читав некролог, який ви написали для "Щоденного віщуна", — сказав Гаррі. — Я не знав, що ви так добре знали професора Дамблдора.

— Так само, як будь—хто інший, — зітхнув Додж, витираючи очі серветкою. — Звісно, я знав його найдовше, якщо не брати до уваги Еберфорса… а люди чомусь ніколи не враховують Еберфорса.

— До речі, про "Щоденний віщун"… не знаю, чи ви бачили, містере Додж?…

— Ой, кажи на мене просто Ельфаєс, хлопчику.

— Ельфаєсе, не знаю, чи ви читали інтерв'ю Ріти Скітер про Дамблдора?

Додж аж побагровів зі злості.

— Так, Гаррі, читав. Ця жінка, чи, точніше сказати, стер—в'ятниця, замучила мене проханнями з нею поговорити. Мені прикро зізнаватися, але я повівся з нею брутально, назвав її надокучливою мухою, що скрізь пхає носа —а в результаті, як ти читав, вона звела наклеп на моє психічне здоров'я.

— У тому інтерв'ю, — вів далі Гаррі, — Ріта Скітер натякала, що замолоду професор Дамблдор цікавився темними мистецтвами.

— Не вір ані слову! — негайно заперечив Додж. — Жодному, Гаррі! Нехай ніщо не заплямує твоєї пам'яті про Албуса Дамблдора!

Гаррі поглянув у щире, засмучене лице Доджа й відчув не заспокоєння, а роздратування. Невже Додж думає, що це так легко, що Гаррі міг просто взятий не повірити наклепам? Невже Додж не розуміє, що Гаррі має бути впевнений, він мусить знати все?

Мабуть, Додж запідозрив, що Гаррі щось таке відчуває, бо занепокоївся й квапливо додав:

— Гаррі, Ріта Скітер — це жахлива… Та його перебило різке гигикання.

— Ріта Скітер? Ой, це таке чудо, завжди її читаю!

Гаррі й Додж глянули вгору й побачили тітоньку Мюріель, що стояла з келихом шампанського в руці, а на її капелюшку гойдалося пір'я.