Лариса Денисенко - Сарабанда банди Сари

«А що, воно секретне? Спринцiвка? Може, тобi нiяково через це стало, то вибач! Слухай, ну не можна ж бути таким, яким ти є. Ти ж такi статтi пишеш. Взагалi не такий вже ти тупий! Не прикидайся. Теж менi - обрав собi спосiб захисту… От, до речi, географiчка наша, класуха, Енсерпнiя Сергiївна, тобою захоплюється, вирiзки твоїx статей збирає i цитує тебе на уроках. А зараз ти менi що демонструєш? Ой, щодо географiчки. Ледь не забув!» «Що ти не забув?» «Сходи до неї, будь-ласка, сьогоднi». «До кого?» «До географiчки!» «I сказати, що я - твiй батько? Що ти вже накоїв, що ти їй зробив?

На глобусi намалював зайвий континент чи стер Австралiю?» «Я їй нiчого не зробив, i глобусу також. Я не збоченець. I взагалi я гарно вчуся. В якомусь сенсi їй зробив ти». «?» «Ти її кумир. Свiточ географiї, прожектор туристичних маршрутiв, майстeр географiчних опусiв. Вона мрiє познайомитися з тобою особисто». «Що ти їй про мене набовкав?» «Нiчого такого». «Такого. А якого?» «Сказав, що ти - гарний, що ти мiй дядько i залюбки з нею поспiлкуєшся. Все iнше вона прочитала в тих журналах, якi тебе друкують. Ну… може, вона там щось собi нафантазувала, знаєш, жiнка п'ятдесяти трьох рокiв здатна та-аааа-ке нафантазувати, що ти можеш бути приємно здивований!»

«Все! Годi!» «Який ти психований…» «Чекай зi своєю Гарпiєю Сергiївною. Я ще подумаю, знайомитися з нею чи нi. Поясни менi про твою кляту СПРИНЦIВКУ!» Малий похнюпився. «Ну я ж пробую тобi пояснити, а ти нiчого не розумiєш!!! I взагалi, ти немов п'яний». «Це - наклеп». «А чого координацiя рухiв така непевна? Ти менe чiпляєш своєю головою». «Отруївся. Знаєш, як це буває, коли обiдаєш не вдома?» «А що ти їв?» «Та таке. Японська кухня. Рис. Равлики. Вугор». «Точно?» «А то. Я не встиг би так швидко забути, що їв годину тому». «Я просто питаю, бо цей рис, равлики та вугор вiдчутно вiдгонять коньяком».

Спостережлива мала потолоч. Я вирiшив повернути його до футболiстiв зi спринцiвкою. «Краще давай про науку. Нiж про особливостi мого денного харчування. Я не розумiю? Гаразд. Тодi спробуй пояснити ще. Справжнiй «вчений» має бути наполегливим». «Добре. Я намагаюся скласти прiзвище генiального футболiста. Щоб тодi, коли народиться хлопчик з таким прiзвищем, його вiдразу - цоп, i на поле, уперед до перемог!!» «Нiсенiтниця». «А от i нi! Побачиш! Побачите ви всi, скептики!» «Звiсно, що можуть бути похибки, але навiть зараз видно, якi лiтери обов'язково будуть у прiзвищi, бо деяких лiтер нараховується багато, деяких - кiлька, iнших взагалi немає! Але «о», «н», «л», «к», «б», можливо, й «в» обов'язково будуть! Не виключено що «ш» чи «ч». Я постiйно буду це аналiзувати»!

Малий мав напрочуд завзятий i запальний вигляд! Я сказав йому, щоб вiн тримав мене в курсi. «Тобi це цiкаво?» «Дуже». «А паралельно я працюватиму над тим, якого числа та в якому мiсяцi, найiмовiрнiше, народиться цей футбологенiй!» «Супер, Мiлiк! Гол. Тобто - молодець!» «А якщо врахувати теорiю пiдштовхування, взагалi все буде добре!» «Це що за чортiвня?» «Теорiя. Дуже проста. Коли ти чимось сумлiнно займаєшся, ти спонукаєш до появи речi, пов'язанi з твоєю дiльнiстю або навiть з думками. От я вираховуватиму прiзвище генiального футболiста, а вiн буде народжуватися!» «Дiти не вiд цього народжуються, Емiлько!»

«Дуже дотепно. А от ти знаєш, що було з Гарiком?» «Навiть не уявляю. Анi хто такий Гарiк, анi того, що з ним було». «Гарiк… ну, неважливо. Це довго пояснювати». «Невже? Що, нiяк не пов'язаний зi старенькими Саранськими, з Жорiком, Елькою та Яшею?» «Нiяк». «I не є племiнником Вiолончелi? Це ж треба таке». «Не часто, але таке трапляється. I щоб ти знав, iронiя - хвороба слабких! Так от! Не в тiм рiч. Рiч у тiм, що колись на Новий рiк, а за схiдним гороскопом то був рiк Вепра, його дiвчина подарувала йому iграшкове поросятко! Нiкому крiм Гарiка порося не сподобалося. Мати Гарiка нарекла його мухриком, тому що вiн був якийсь брудний, на її погляд. А от Гарiку подарунок дуже подобався, бо був у болотяних плямках. Неординарне порося, камуфляжне, - так Гарiк його звав. Дiвчина Гарiка теж вважала, що порося неординарне, та побажала, щоб рiк у Гарiка видався таким самим неординарним. А бабця йому сказала: Гарiку, дитинко, здихайся цiєї тварюки, бо пiдеш до армiї цього року. Гарiк смiявся, що, мовляв, за забобони, що за дурiсть. Але навеснi вiдбув в армiю». «Маразм». Сказав я. «Звiсно, що маразм. Унiверситет, де вiн вчився, позбавили акредитацiї, прибрали вiйськову кафедру, i бiдного Гарiка - цуп, закамуфляжили. А все через що? Все у Всесвiтi взаємопов'язане».

«Скiльки в твоїй головi смiття - страшне. Але все одно молодець. Я не очiкував, що ти такий… творчий!» «Думав, що я тiльки по клавiшах бумцати вмiю?» Я вирiшив не пiдтримувати тему бумцання по клавiшах. «Помилявся, старий. Кожний має право на помилку». «Ти менi про це кажеш? Пам'ятаєш, я тобi розповiдав про Жорiка та Неонiлку?» «Почалося. Слухай, може припиниш чiпати Жору, хай вже спить спокiйно». «Ця iсторiя не про нього». «А чого ти його згадав?» «Щоб ти його пригадав. Бо ця iсторiя про його сина - Льоню». «Так у нього був син?» «Є. У нього є син». «I що?»

«Одного разу приятель Льонi (ну, його iм'я тобi нi до чого) подарував Льонi на день народження маленьку коробочку з чимось металевим. I Неонiла подумала, що то сережка. Навiть двi. I ще вона подумала, якщо хлопець хлопцевi на день народження дарує сережку (навiть двi!) в гарнiй коробочцi iз золотавою стрiчечкою, про що це свiдчить?» Я приблизно здогадувався, про що це може свiдчити. «Це свiдчить про те, що Льоня - голубий. Як вона вбивалася, ти б чув. Мамi телефонувала тричi на день, i вночi також. Так плакала, нам всiм було її шкода. Вона Льоню любила, а гомосексуалiстiв дуже не любила, - завжди, коли бачила їх на екранi чи в газетах - плювалася. То виходить, що плювалася вона й на власну кровиночку. Хоча моя мама була здивована огидним ставленням Неонiли до голубих. Маючи такого чоловiка, як Жорiк, який за бабами бiгає, мов пияк по горiлку, треба цiнувати, що iснують чоловiки, якi поза тими справами. Але ти сам знаєш, що таке жiноча логiка! Неонiлка повiрити не могла, що Льоня - таки так. Вiн. Вона, вiрнiше». «I що?» Знову поцiкавився я. «А нiчого. Потiм Жорiк знайшов цю коробочку, - добре, ще до того, як Неонiлка полiзла з сином стосунки з'ясовувати. I виявилося, що в тiй коробочцi - риболовний гачок та зимова риболовна мормишка». Я почав реготати.

«А ще є iсторiя про хiмiю та саркому. Якось старенька Саранська подумала, що їхня Елька захворiла на саркому». «Господи, хай Бог милує вiд такого. Що ти верзеш?» «Правду. Елька по телефону говорила подрузi, що йде на хiмiю, хоча й волосся в неї випадає, але однаково треба йти». «I що?» «Старенька Саранська миттєво подумала, що в Ельки - рак. I почала обдзвонювати всiх наших». «Ого». Сказав я. «Еге». Пiдтвердив Мiлiк. «А коли Елька повернулася з жахливим перепаленим волоссям, старенька ще бiльше перелякалась! I тiльки потiм з'ясувалося, що Елька ходила до перукарки». «Бiдна ваша Елька, постiйно з нею щось трапляється». «Ти розумiєш, що випадковостей не буває? Є купа предметiв, якi несуть нам iнформацiю, варто тiльки знайти шифр. Навiть казки. От дивися: килим, що лiтає. Вiн свiдчив про те, що в нас будуть лiтаки. А яблуко, яке котиться по тарiлцi i показує майбутнє? Це - прообраз ультразвукового дослiдження!» Мiлiк захопився.