Галина Вдовиченко - Пів’яблука

… Луїза сiла за вiльний столик так, аби було видно вхiднi дверi, замовила каву i неспiшно розпалила свою верескову люльку. Залою для курцiв поплив аромат тютюну Captain Black. Файкування* передалося Луїзi з кров’ю вiд прабабцi-гуцулки. З дитинства пам’ятала цей старовинний гiрський жiночий ритуал - вiд набивання люльки та припалення до чищення. Берегла пожовклу свiтлину з вiдламаними кутиками, на якiй баба Параска з файкою у руцi, а було їй тодi вже добряче за 80 рокiв.

Кiлька вiдвiдувачiв повернули голови на джерело благородних пахощiв. На вiдмiну вiд цигарок з їхнiм хамським запахом, розпалена файка має королiвський шлейф i схожа на доглянуту жiнку з витонченими манерами: присутнiсть i одної, i другої неможливо не зауважити.

Кiнь спiзнювався. Це не прiзвисько, Кiнь - прiзвище. Луїза усмiхнулася, коли вiн так вперше назвав себе. Однак з’ясувалося, що це навiть не творчий псевдонiм. “Я вiд роботи не здохну. I тi, хто зi мною, теж мусять пахати. Або шукати собi iншого режисера”. Вона думала, що вони не спрацюються. Але згодом виявилося, що саме вiн розумiв її iдеї з пiвслова i вмiв так вибудувати програму, що результат виходив кращим, анiж попередньо уявлялося.

Вона прийшла на телебачення, не маючи жодного досвiду роботи у засобах масової iнформацiї. Почула з телеекрану оголошення - запрошували амбiтних та креативних спробувати себе у ролi телеведучих i тележурналiстiв.

Два днi думала - i придумала.

Заступник директора телестудiї попереджав кожного претендента: у вашому розпорядженнi три хвилини. Як ви бачите свою роботу на новому телеканалi? З якими iдеями прийшли? Дякую, залишiть секретарцi ваше резюме, можливо, ми вам зателефонуємо.

Луїза прийшла вся у бежевому з голови до нiг, подивилася заступнику директора в очi i сказала:

- Я хочу вести програму, яка буде називатися “Потвора”. Це будуть розповiдi i дослiдження про явища, якi виникають на межi припустимого. Iнодi потворнi, але лише на перший погляд. Адже навiть лiнiя краси, подовжена до безкiнечностi, стає не досконалою, а огидною. Матерiалу не бракуватиме. Адже люди, якi прагнуть досконалостi, часто, не хотячи, роблять речi, що руйнують їхню природну гармонiю, а збої у благих намiрах природи, що обертаються нiбито помилкою, насправдi згодом виявляються новими варiантами прояву досконалостi…

Заступник директора мовчав. I вона вела далi:

- Це буде програма-провокацiя. Насправдi ми будемо говорити про красу, але зi зворотного її боку. Провокацiя i гра полягатиме в усьому, починаючи вiд назви. Глядач швидше зверне увагу на “Потвору”, анiж на “Красу”. I не помiтить, як опиниться, немов муха на стелi - догори ногами. Тобто подивиться на речi новим поглядом. Бiльшiсть шедеврiв, скажiмо, спочатку сприймаються як виклик доброму смаку i нiбито гармонiйному порядку речей. I Ейфелеву вежу, i Едiт Пiаф свого часу зовсiм не вважали надзвичайними i видатними… Усе це стається тому, що у справдi красивому завжди є елементи потворностi, а у негарному завжди є прояви привабливостi. Але є одна суттєва вiдмiннiсть: краса може бути пiдробною, а потворнiсть завжди правдива.

Спiврозмовник слухав її мовчки.

- Ось список тем для перших випускiв програми, - перейшла до конкретики Луїза i подала своєму мовчазному вiзавi аркуш з друкованим текстом. - Потрiбнi помiчники-журналiсти для розробки тем i нестандартно мислячий режисер. У кадрi працюватиму я.

- Почекайте, - озвався нарештi заступник, i пiшов за директором.

Вона загiпнотизувала обидвох своїми очима коньячного кольору, напором i чiтким баченням того, що робитиме. Нiколи дотепер їм не доводилося бачити таку пульсуючу потужними хвилями життя потворнiсть у досконалiй упаковцi. Ця жiнка була позбавлена усiх комплексiв, пов’язаних iз зовнiшнiстю, виглядала настiльки нестандартно, що бентежила лише своєю присутнiстю.

Її взяли на випробувальний термiн, але всi знали вiд самого початку, що вона працюватиме на телеканалi.

Коли знайомили з творчою групою, Луїза вперше побачила чоловiка, подiбного на великого Вiннi Пуха, який всупереч етикету перший подав їй руку i сказав: “Кiнь”.

…Жодного iншого чоловiка вона б не чекала за столиком у кав’ярнi вже п’ятнадцять хвилин. Навiть на дiлових зустрiчах робила поправку лише на десять хвилин. Великодушно, хоча й дещо зверхньо, давала фори непунктуальним i нездатним правильно розрахувати свiй час. Жила за годинником, наставленим на п’ять хвилин вперед. Коли її запитували: “Котра година?” - вона, глянувши на мобiлку чи на циферблат наручного годинника, вiдмiнусовувала для iнших свої рятувальнi хвилини.

Де ж той Кiнь? Треба нарештi встати i пiти.

… При першiй зустрiчi вiн запитав її:

- Де ви працювали?

Вона назвала Бюро перекладiв Оксани Смик та “Iнтернешнл Хаус”. Це були останнi мiсця роботи.

- Чому не на радiо? - з цiкавiстю розглядав вiн її, витираючи велике жовте яблуко рукавом свого джемпера. - З таким тембром голосу! Хоча вам i у кабiнетi психологiчного розвантаження цiни б не було. Або у службi “Секс по телефону”.

Добре, що вiн не побачив виразу її очей - хтось з хлопцiв у кiмнатi зi смаком захрумтiв яблуком, i вона вiдволiклася на рiзкий звук. Що тут у них, apple-break? Її обличчя, коли вона знову подивилася йому у вiчi, залишалося незворушним. Вона вмiла за секунду опановувати себе.

- Як ви здогадалися? З такою свободою вiд умовностей вам би у сутенери…

Вiн задоволено заржав, вiдкинувши голову назад, у повнiй вiдповiдностi з прiзвищем. Немов жеребець. Стиснув яблуко у лапищах, воно, бризнувши соком, розчахнулося на двi рiвнi половинки, i одну з них простягнув їй.

- Нi-нi, я не хочу. Дякую, - вiдмовилася вона.

- Берiть! - вiн майже силомiць вклав їй у долоню гостинець. - Не хвилюйтеся. Джемпер чистий, я його позавчора прав.

- А руки? - поцiкавилася Луїза. - Чистi?

- Чистi руки у того, хто ще не брався за розум, - вiдповiв Кiнь.

Тепер уже зареготали хлопцi з набитими яблуками ротами. Ох, вже цей грубий чоловiчий гумор. Що за жарти?… Усi були чимось зайнятi або вдавали, що зайнятi, але з цiкавiстю прислухалися до розмови новенької з Конем. Вiн у них тут, мабуть, за клоуна.

Луїза вiдкусила яблуко, сказала лагiдно:

- З чистотою думок усе зрозумiло.

- А я не зрозумiв щодо голосу. Ви з нього професiйно коли-небудь користалися чи нi? Ми саме на ньому акцент робитимемо. Це буде ваша фiшка.

У її трудовiй книжцi було з пiвтора десятки записiв. Ще кiлька робочих мiсць там не були зафiксованi. Працювала референтом директора фармацевтичної фiрми, менеджером з персоналу у стоматологiчнiй клiнiцi, провiдним фахiвцем у вiддiлi зв’язкiв з громадськiстю страхової компанiї… Як тiльки їй ставало не цiкаво або не було вже чому навчитися, чи виникала можливiсть отримати бiльш оплачувану роботу - без зайвих вагань закривала прочитану сторiнку i спiшила зазирнути на наступну, часом прогортаючи нецiкавi мiсця. Вона не розумiла, як можна по двадцять рокiв гарувати на одному мiсцi?…