Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Свої люди. А Люмбаґо, ветеран тусовочного руху, за кількістю охоплених активним спілкуванням співгромадян міг потрапити до книги пивного короля Гіннеса: він щодня передзвонювався з десятками, днів народження і таке подібне пам’ятав сотні, був на ти з тисячами. Люмбаґо був усіхнім, але й усі були Люмбаґові. Толік кохався у людському факторові, бо: ніким не нехтуй, нецікавих і некорисних людей не буває.

На ювілеї до Люмбаґа підвеслував заклопотаний чолов’яга з поголеною головою, вбраний не менш вишукано, ніж сам ювіляр. Щось конфіденційно повідомив на вушко, отримав таку саму конфіденційну вказівку і рвонув її виконувати. Це був Люмбаґів найближчий Лепорелло, СанчоПанса, Труфальдіно, козачок, сердюк і джура. Довготелесий, довгорукий, довгоногий, поголений під Котовського.

Управитель маєтку, виконавець найделікатніших доручень.

Особистий охоронець відгукувався лише на звернення - Ваше превосходительство, бо вершиною кіномистецтва вважав «Ад’ютанта його превосходительства» і мав взірцем героя цього кіногіта - російського дворянина, який жужмом продавав супостатам інших російських дворян з оспіваної білогвардійської лебединої зграї. Лише Толік мав привілей називати його скорочено: Вашиком. Від себе додамо, що прізвище Вашик мав: Мочілов.

Донедавна Люмбаґо вважав постать Вашика знаковою, з вічно оновлюваної ґенерації причмелених. Дах з’їжджав, з’їжджає і з’їжджатиме у певних людей в усі часи. Але порізному. Хіба є зараз у спецлікарнях Наполеони? Молоде покоління вже Лєніна від Пушкіна до ладу не вирізняє, від ідолоподібного, колись, корсіканця залишився хіба коньяк. Іде-фіксами нині мають поробитися термінатори, іноприбульці, жиріновські. Люмбаґів довірник походив з нашого часу, коли хіба розумово відсталі та окремі нобелівські генії, яким ніколи дивитися ТБ, не володіють усім захоплюючим доробком усіх спецслужб світу і усіх видатних аґентів від нульнульсьомого до Нікіти.

За леґендою Вашик колись працював в органах безпеки,

«секьюріті» по-нашому. Розпитування уривав як некоректні. Його превосходительство, справді, за допомогою довгого дроту і вантусу колись чистив сортири в спецслужбах, і знайомі сантехніки йому заздрили як законспірованому аґентові. Повірив у це і сам Вашик. Він подумки переживав повнометражну бондіану: стріляв, міняв коханок, перелітав з континента на континент, зизо поглядав з-під низьких брів. Вашик міг замислено вийти з клозету на балкон і довго вдивлятися у простір через мушку уявного пістолета, а тоді, випроставши обидві руки і розчепіривши ноги, «стріляти» з власного пальця. Втім, хто знає межу, яка відділяє позірність й справжню сутність.

Якось Толік, виїхавши з дому, згадав про забуту теку і повернувся. Килимове покриття не виказало його кроків до кабінету. У непричинені двері побачив, як Вашик зосереджено порпався в його паперах. І вигляд мав замислений.

Люмбаґо дозволив йому вийти, сховавшись за дверима, взяв теку, кинув оком на стіл. Ідеальний порядок. Не зрушено ані нитки. Вашикові нічого не сказав, ні тоді й ніколи. Але започувався впевненіше й комфортніше - будь до кого Центр нюхача не поставить, бо гроші тринькати не любить.

З осміхом і повагою до автора акції Люмбаґо згадував, як ловко до нього був пристроєний Вашик. Сказати б, артистично. Коли у суспільства поїхав дах на ґрунті перманентних виборів і професія народного депутата опинилася за престижністю на чільному місті, одразу за фахом валютної повії, Люмбаґо був пристроєний Центром як юридичний консультант ЦВК - аби миша не проскочила. Якось його увагу привернув поголений під Котовського молодик, який вимагав у виборчої комісії здійснити конституційне право й зареєструвати його кандидатом у народні депутати. Цей ходак з народу мав документ - власну програму. Яку розмножив і розклав на всі чиновні столи. Люмбаґо кинув на неї оком і мимохіть дочитав до кінця. Толіку нічого не вартувало миттєво розколоти кандидата в кандидати і дізнатися, хто писав йому яскраву, не позбавлену виразності і потенції програму. Так Люмбаґова імперія знайомств поширилася не лише на самого Вашика, а й на екс-журналіста Миколу Хоменка - колишнього заввідділом колишньої столичної комсомольської газети, який за пляшку і написав сусідові-Вашику цю програму. За публікацію крамольної статті якогось розумаки з дивною назвою «Ґарґари з бомбошками» Хоменка за радянщини вигнали з партії і з вовчим білетом з посади. Це так вразило чутливу талановиту душу, що Микола закоркувався у скляну вежу, схожу на пляшку, звідки хоч усе й видко, але нечітко. Такий протест проти партійних антиалкоголіків став справою його життя. Не вмер з голоду, бо ті, хто «знали Миколу Хоменка з такого-от року», подали дружню руку і зробили з колеґи літературного негра, підписуючи публікації Миколи власними прізвищами, за півгонорару. Недавнє дзвінке ім’я вітчизняної журналістики не просихало, але й не втрачало творчої форми. Інженер людських душ Люмбаґо, який нещодавно заснував видавництво «Мой сад», витягнув Миколу з пляшки, закодував за методою Довженка і зробив головним редактором свого видавництва. А Вашику було запропоновано житло, харчі, все готове. За дрібні послуги, як от: полагодити, принести, викопати, повартувати, закопати, відвантажити.

Натомість Люмбаґо ґарантував йому місце в парламенті, коли настане час, і повну конфіденційність. Для ґарантії відкрив Вашикові таємницю, що він (Толік) резидент, а Вашик буде в нього зв’язковим. Доки звільниться місце у ВР, Вашик вважав справність Толікових туалетів по всьому маєтку і у міській квартирі справою своїх честі, доблесті і геройства.

Артистизм і знання психології - ось що порадувало Люмбаґа в цій операції. Він не образився на справжніх Вашикових роботодавців, заповажав їх. А чи був Вашик насправді божевільним і через те використаним не менш від Люмбаґа, хтозна. Таких зараз сила силенна. Викрий усіх, - хто зостанеться? Неприємностей Вашик Толікові не завдавав, - можна було навіть вважати, що в такий елеґантний спосіб Центр дав йому вірного помічника, підстрахував його.

Люмбаґо полюбляв накривати всі цілі, як ракета з роздільними боєголовками. На ювілей загадав Хоменкові запросити членів СП, СЖ, СХ, СТД (театральних діячів), СД (дизайнерів), СК (кінематоґрафістів), СК (композиторів), тобто патентовану творчу інтелігенцію. Нехай обранці муз, звично роблячи рекламу собі, не забудуть і про нього (Люмбаґа), - справжнього мецената і людину еліти. Та ще й задешево. А запросити на свої іменини космонавта, це й кожний би дотумкав, справа в тім, чи прийде. Володимир Кучеренко прийшов, з дамою.

Побіжно пожалкуємо, що майже втрачений сьогодні такий розкішний жанр журналістики, як світська хроніка, та й хто її писатиме? Яка то ляля - звіт світського хронікера часів царату: