Євгеній Литвак - Епоха слави і надії

Авраал, у котрий раз зупинився перед дверима і прочитав напис на них: "Храм Злітаючого Дракона, який створив нас і не покинув". Варта відчинила двері, і чернець увійшов до середини. Взяв свічку, що горіла, та наблизився до вівтаря. Тисячі свічок можна розпалити від єдиної і життя її не стане коротше. Щастя не стає менше, коли їм ділишся. Вівтар був нагадуванням про його безтурботне дитинство, коли в храмі стало яскравіше, старий занурився в спогади.

Колись Монастир славився трьома майстрами і їх роботи були відомі серед ченців. Вони кували зброю і обладунки для всієї Агарії, що налічувала тисячі мешканців. Перший коваль, славився виготовленням обладунків, які не лише здатні були витримати тисячі ударів, але і могли міняти свій колір під час дня і ночі, відбиваючи промені то сонця, то місяця. Воїн, одягнений в ці обладунки, був здатний стримати натиск сотні ворогів і міг з легкістю проникати до ворожого тилу.

Про зброю другого коваля, ходили легенди, подейкували, що воїн з його мечем був приречений на перемогу, адже одним ударом він знищував цілі загони.

А третій, Мріадр, був початкуючим ковалем і наймолодшим серед майстрів. Він допомагав своїм вчителям здійснювати їх задуми, а про те які він кував обладунки або мечі, майже нічого не відомо.

Останньою їх роботою стали три чудові мечі. Ходила чутка, що вони були важчі за світ, міцніші за дружбу найвірніших друзів і гостріші за сонячний промінь. Майстри гордилися своєю роботою і не вважали, що це треба тримати у таємниці. Цим вони й підписали собі смертний вирок. За свою необережність вони, і майже половина жителів Монастиря Агарії, поплатилися життям. Підступна зрада одного з ченців принесла смерть і спустошення в їх оселі.

Зазіхнувши на роботу майстрів, чужинці проникли в Монастир пізно вночі, і вбили всіх, кого змогли, доки сонце не зійшло над обрієм. Вони знищили майстрову і велику частину будівель.

Через кілька днів з походу повернулися кілька загонів ченців і застали лише руїни, колись квітучого Монастиря Агарії, що нині потонув у крові і попелі, страху і болі. З ними був юний Авраал, він довго дивився на основу свого спаленого будинку. В ньому загинула вся його сім'я: батьки і старший брат. Він плакав, коли ховав їх обгорілі тіла. Плакав, звинувачуючи себе у тому, що не зміг їх захистити. Він сам зробив собі татуювання на передпліччі лівої руки – ім'я свого брата: "Кіан", ніби тепер він повинен прожити життя за двох.

Тяжкому лиху тих, що прийшли, не було кінця, а ненависть до зрадника позбавила їх спокою.

На щастя, ворог не знайшов таємного входу до бібліотеки Ханоя. Але зникли всі книги, що знаходилися в будинках ченців. Через цю зраду і крадіжку книг його охрестили ім'ям "Чорний Книготорговець" або "Чернець, який торгує книгами". Так, в різних частинах світу спливають згадки про цю людину. Але і досі його не вдалося виявити, впіймати та покарати. Він і став їх головним ворогом, помста – одна з головних цілей.

Живим знайшли лише Мріадра. Зляканий до смерті і забруднений в чужій крові хлопець сидів посеред згарища, що раніше було їх майстернею і щось бурмочучи, вколисував тіла посічених мечами своїх вчителів. Мріадр зміг врятувати лише один меч, а інші два були загублені назавжди. Казали, що саме вбивці забрали зброю, а третій меч, учень Мріадр тримав у своїй хаті, він повинен був нанести на нього майстерне гравірування.

Цей меч повинен був стати подарунком батьку Панадію, який на той час правив Братством, а в той страшний день був із загонами ченців у поході. Будинок Мріадра спалили, як і всі інші, але хлопець витягнув меч з вогню пожежі, і страшні опіки свідчили про те, чого йому це вартувало.

Через кілька днів ченці, поховали жителів і потягнувши в джунглі на поживу стерв'ятникам трупи ворогів, почали відновлювати Монастир. З важким серцем ченці носили камені і будували нові будинки.

Це були важкі часи для Монастиря, адже їх сенсом було змінити людей, але швидше люди змінили Братство. В цих землях вони заснували: "Союз Землі, Людини і Неба в ім'я справедливості". Вони не пішли з місця, просоченого кров'ю близьких, і не змирилися зі своїми втратами. Події минулого навчили їх жити по – іншому. Один раз на рік, за стіни Монастиря йшов загін ченців на пошуки зрадника. Цілий рік вони шукали і переслідували його. Коли вони поверталися з порожніми руками, Авраал посилав наступних. І так із року в рік.

А потім в одному з походів загинув Панадій. Його тіло так і не знайшли, а з ним пропав і останній меч. В страшному замішанні було все Братство, терміново необхідно було обрати нового Главу. Ось тоді і проголосували всі дванадцять кантрі ченців за Авраала. Ясноокий і мудрий чернець, очолив Братство і ніколи не втрачав надії не лише знайти втрачений меч Панадія, але і відшукати зрадника "Книготорговця". З часом їх володіння розширювалися, вдосконалювалися, оновлювалися. Було побудовано два селища: Тигровий і Білокам'яний.

Авраал ненавидів і любив свої спогади. Минуле, як стара хвороба, нагадує про себе в самий невідповідний момент, прекрасно знаючи, яку тугу навіває своєю присутністю. Він навчився запитувати ні ‘’за що"?, а "для чого"? Старий так і не зміг поховати у собі пам'ять минулого, хоч у нього і був син, якому він і передавав всі свої знання, але незабутній біль, все одно ще жив у ньому і іноді віднімав такі потрібні сили.

Авраал був Главою найдавнішого на планеті Братства "Коулунг", що через кількість його засновників – означає "Дев'ять Драконів". Саме вони розкрили таємницю Агарії. Коли Ханой біг з Підземного Світу, він захопив з собою велику зброю, створену в ім'я помсти всьому світу за його брехливість і жорстокість. Тому в умах засновників, вибір для людства став простий: або ченці беруть розвиток людства у свої руки і зможуть, як контролювати, так і правити, або існуванню людства треба покласти край.

Потік думок заповнював розум ченця. Дітара мучили питання і сумніви.

– Останнім часом багато хто намагався проникнути на території селища. Раніше вони не могли дістатися навіть до центру густих джунглів, а тепер вільно доходять до ущелини і навіть рухаються далі. Їх настирливість явно збільшилася. Те, що загін індусів пішов на вірну смерть, переправившись через озеро, говорило про найвищу ціну, яку вороги готові були заплатити. За що?

Роздуми супроводжували його. Єдине, що було для Дітара зрозуміло, що життя мавра цінніше за інші життя.

– Можливо, старі полонені зможуть розповісти правду. – Говорив сам з собою чернець. – Або сам мавр, якщо виживе.

Дітар попрямував до таверни "Тінь Лотоса". Він знаком покликав до себе Орхана і той попрямував назустріч до командира. Крокуючи вперед і не повертаючи голови, Дітар сказав майже пошепки: