Євгеній Литвак - Епоха слави і надії

Півгодини шляху привели їх до відкритої місцевості на старий цвинтар. Десяток слабеньких вогників притягнули увагу шукачів пригод, але не всі з компанії наважилися туди піти. Дітар і ще кілька хлопченят стали беззвучно наближатися до місця, де відбувалося щось таємниче. Вони йшли навшпиньках, намагаючись бути непомітними. Крок за кроком дітвора проходила повз могильні плити, все більше і чіткіше бачила те, що там відбувалося.

Дванадцять фігур в чорних балахонах, з опущеними капюшонами, стояли навколішки навколо могили і читали тиху молитву. Перед кожним стояла засвічена свічка, відкидаючи своє полум'я на кам'яний надгробок. Ні подиху вітру, ні шурхоту листя, здавалося, природа завмерла в страху перед цією дією. Завмерли і п'ять маленьких циганчат. Ніхто з них не почув, як ззаду з'явилися дві фігури, чий чорний одяг зливався з мороком нічних джунглів.

– Забирайтеся. – Прозвучав сталевий, як кинджал голос, непослух якому, загрожував смертю.

Хлопчики навіть не встигли обернутися. Страх швидко гнав їх назад додому, змусивши відмовитися від походу до озера.

Зараз же юнак йшов до свого друга, йому він довіряв і своє життя, і свою душу. Агіас був одним з кантрі ченців Братства і дресирувальником тигрів. Він дуже любив Дітара і був йому, як рідний брат. Їх зв'язок був міцніший за залізо, яке кувалося в Монастирі, ченці завжди могли розраховувати на підтримку один одного.

– Чому мене не допустили на допит індусів? – Роздумував чернець, наближаючись до Тигрового селища. – А що, якщо ворогів на березі, було б у раза два більше? Скільки ще таких нападів нам доведеться відбити? І ця карта, яку мавр сховав в корінні дерева…

Досі Дітар знав лише одне – тренуватися і знищувати ворога, що наближається до селища. Знав, що Авраал зберігає таємницю, ціна якої – їх життя. Адже життя навіть одного ченця – цінувалося неймовірно дорого!

Бували випадки, коли люди припливали на цей берег озера для переговорів з батьками-настоятелями Братства, але вперше сюди переправився цілий загін солдатів, та ще й з розвідниками.

Що ж, нехай на допиті він і не був присутнім, але батько Авраал дав недвозначний наказ: знайти всі сліди перебування чужаків в радіусі двох – трьох днів шляху.

Щомиті йому на думку спадала нова думка, витісняючи попередню. Але найбільше його виводила з себе суперечність. І він прикладав масу зусиль, щоб розібратися з ними.

– Що, якби я не побачив агарійських грифів, або проігнорував їх? А якби на березі, було більше, ніж шістдесят індусів?

Йому треба було дізнатися нову інформацію, не наражаючи на небезпеку ні себе, ні братів. Емоції переповнювали хлопця. Індуси стали тими, хто вперше зміг перепливсти озеро без дозволу ченців. Ця подія могла означати тільки одне – вони повернуться знову.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.