Гарфанг - Час прокидатися.UA

– Позаду! – крикнув я, помітивши як перший, хто опинився на асфальті, вже оговтався від удару і підіймається, аби знову кинутися на мого несподіваного рятівника.

Який, так само незворушно, уже дістав пістолет звідкись з-під куртки і направив його на молодика, що вмить позбувся бойового запалу.

– Не стріляй! – у голосі хлопця від колишньої впевненості не лишилося нічого.

– Чому? – запитав незнайомець аж ніби здивовано.

– Ми… ми ще нічого не зробили…

– Ви ЩЕ нічого не зробили? Не встигли?

Чоловік повільно перенаправляв дуло пістолета з голови хлопця на ногу, ніби роздумував, куди саме йому більше хочеться вистрілити.

– Відпустіть мене… Я… зрозумів…

– Так? Що саме ти зрозумів?

– Що троє на одного – це погано, – прохрипів молодик.

– Зрозумів? Який розумний хлопчик, – сказав незнайомець із усмішкою, але вже за секунду його обличчя стало жорстоким і голос задзвенів сталлю:

– Якщо я вас, сволота, ще хоч раз застукаю – переб’ю як скажених собак. Або хоча б почую про гопників на цьому масиві… Я вас з-під землі дістану. Тобі ясно?

– Так, я зрозумів, – затряс головою хлопець, мов китайський болванчик. Зараз він ладен був цілувати черевики тому, кого ще кілька хвилин тому вважав легкою здобиччю.

– А тепер – усе з кишень – додолу. Й вали звідси. І оце забери – він вказав дулом на іншого хлопця, який усе ще лишався непорушно лежати.

– Бери.

Я не відразу зрозумів, що це вже сказано мені. І, приголомшений не менше від свого нещодавнього нападника, теж покірно підняв те, що молодик викинув з кишень на асфальт – мобільний та кілька зіжмаканих купюр, підхопив свій пакунок з їжею і рушив за чоловіком, який уже встиг сховати пістолет і, ніби нічого й не сталося, спокійно йшов у напрямку будинків.

– Ти нормально почуваєшся?

– Так. Вони тільки кілька разів ударили. Але якби не ви…

– Аби ти бився з одним, я б не втрутився, – жорстко обірвав мене незнайомець. – Але троє… Треба вчити пацанів. А то збиваються в зграї, і думають, що їм усе дозволено.

Тим часом ми дійшли до мого будинку, і я зупинився.

– Дякую. Візьміть, – простягнув я йому «здобич», але той на неї навіть не глянув.

– То тобі моральна компенсація, – осміхнувся він, і у світлі ліхтаря я побачив його обличчя. Звичайна «слов’янська» зовнішність, русяве волосся, світлі очі. Нестандартною була хіба що довжина волосся, зібраного в акуратний «хвіст».

– Іще раз дякую, – я першим простягнув йому руку.

– Нема за що. Могорич колись виставиш, – усміхнувся він уже більш приязно і теж подав руку.

Коротке рукостискання навалилося на мене градом незрозумілих картин – біг у темряві, чиєсь хрипке дихання, відблиски десь здалеку через темряву, і чоловічий силует крізь оптичний приціл…

Я раптово струснув із себе цю навалу, внутрішньо сказавши тверде «ні» чужим спогадам, про які я абсолютно нічого не хотів знати, і… Потік припинився так само швидко, як і розпочався, не встиг незнайомець ще забрати руку.

– Щасти, – промовив я йому услід, усе ще приголомшений, проте одночасно і гордий собою – значить, цим таки можна керувати! (На мій протест передача інформації припинилася!)

Росту!

Решта ночі пройшла без пригод – тому що я просто закинув пакунка до холодильника, навіть не розбираючи його, і завалився спати, не знявши одягу – підступна втома у буквальному сенсі звалила з ніг.

А коли прокинувся вранці – зрозумів, що мені потрібно взяти «тайм-аут» і просто перевести подих. А далі – буде видно.

Чужий мобільний я викинув відразу – навіть не ризикнув взяти його рукою – настільки сильним було небажання уявляти, що саме міг би він мені розповісти про свого господаря. Я просто обгорнув його ганчіркою, і не полінувався вийти на поверх до сміттєпроводу, аби позбутися «цього».

Позбуватися грошей не було сенсу; там якраз вистачить, аби дістатися до батьків на дачу і провести кілька днів у їх компанії.

І свій план втечі з міста я з самого ранку почав втілювати у життя. Вартість таксі цілком оправдовувала себе, якщо згадати усі мої учорашні жахіття, тож не було сенсу собі в цьому відмовляти.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.