Іван Ковтун - Азіатський аероліт

І лише сьогодні випадково, абсолютно випадково зліз на цю гору, і лише там я зрозумів усе.

- Поклади платини? - скрикнув дрижачим голосом Марич.

- Так! Космічна сила аероліту зірвала й розтрощила вершок гори, що ховав у собі поклади.

Марича охопив тваринний жах разом з почуттям невимовної радости. Переміг страх, він озирнувся навколо.

Професор зрозумів його й тихо, інстинктивно знижуючи голос, проказав:

- Зараз про це ніхто не мусить...

Останні слова заглушив потужний гуркіт далекої громовиці, що йшла з півдня й вже майже обложила блискуче-сизими хмарами околишні гори. Враз зблякло сонце, на нього наскочили перші загони ще прозорих хмарок.

- Поспішаймо! - скрикнув Марич і взяв за руку Горського.

По чорній завісі хмар різонула гілляста блискавка. За хвилину гримнув ще дужчий удар грому й важко, злякано застугоніла земля.

Професор перегнувся вперед і, стрибаючи через валіж, на бігу кидав Маричеві:

- Тепер лише діяти! Діяти, діяти!

Грім на хвильку приглушив його слова, й до Марича долітали розірвані уривки:

- На вас надія... за всяку ціну... Кежми... звідти Тайшету... я з Аскольдом тут... на двох нам вистачить. А як морози - ви з підмогою.

Як добігли до хатини й ледве вскочили всередину - як чорне буряне небо хлюпнуло на землю могутній водоспад.

* *

*

- Отож ясно, що сидіти тут нераціонально, навіть небезпечно. На двох до осени харчів цілком вистачить, і тому питання, хто може зі мною лишитись? Моя пропозиція - Аскольд. Як ви?

Горський примружив очі, намагався розгледіти лиця своїх товаришів.

Слабке полум’я лойової свічки безсило боролося з темрявою. Хвильку всі мовчали.

Двоє робітників, змучені працею, клятою спекою, раді були вирватись звідси за всяку ціну, тому, похиливши голову, не відповіли жодним звуком. Марич цілковито погоджувався з Горським і не мав що зауважити. Чекав, що скажуть інші.

Лише Самборський ворухнувся, наважився було запротестувати проти такого розподілу, але вмить, ніби згадавши щось, стримав нетерплячий жест і одсунувся назад.

- Отже, бачу - ніхто не перечить, - обвів зором усіх Горський. - Тоді нема чого гаяти часу, лягайте, завтра вранці в путь.

- Бачте... А, може, краще мені лишитись? - озвався Самборський, але дуже мляво.

- Оттакої! - скрикнув Аскольд. - Ти за мене зніматимеш? Я ж іще майже нічого не зробив.

- Ні, про це й балачок розводити не будемо, - припинив стомлено Горський. - Ви, товаришу Самборський, в Москві потрібніші будете, це безсумнівно. Ну, що ж лягаймо...

Всі заворушились, повставали, вийшли на хвилину надвір.

Буряна злива давно вже пролинула й зникла десь за вінцем гір, заповнивши водою кратери. Вимите чисте повітря терпким холодком торкнулося тіла. Вгорі мерехтіло зоряне небо, праворуч шуміла на камінях Хушмо.

* *

*

Командорський дирижабль, вже готовий до польоту, тихо здригував біля причепної щогли. Тільки-но пустили мотори. Долі біля елінгів неугавно тривала метушня, виводили решту машин.

- А Сорокін? - розлючено вигукнув Ерґе, помітивши, що того немає в гондолі. - Сорокін де? Зараз же розшукати!

Він готовий вже був подати команду зніматись угору, й тому, заклопотаний, знервований, не помітив, що репортер десь за півгодини зник.

- Негайно знайти! - скрикнув Ерґе, полотніючи й задихаючись від злости.

При думці, що Сорокін може якось уникнути польоту, горлянку стискували спазми й болюче зводило щелепи.

Швидко з головної кватирі вибіг начальник охорони, заспокоююче замахав рукою.

Ерґе запитав у рупор.

- Де він? Є?

- Є, зараз!

Начальник охорони збіг по драбині, добігши до командора, зніяковіло зашепотів на вухо:

- В убиральні. Містер заслаб на шлунок.

За кілька хвилин з’явився й сам Сорокін, зім’ятий і сірий.

- Що ж це ви, - заспокоєно проговорив в рупор інженер.

Сорокін безсило розвів руками, що ж мовляв, нічого не поробиш, - не винний.

Дирижабль м’яко почав брати височінь. За командорською машиною черідкою знялися останні чотири.

За кряжами в незміряній глибочині жариною зажевріло сонце. Але швидко туман згасив його. Швидко й вінця кряжів огорнула важка завіса.

За годину, як знялися з землі, Ерґе пішов до кабіни дружини. Біля дверей зробив потис ґудзика від дзвоника, питаючи дозволу, чи можна зайти. Відповіді не почув. Відхилив двері. Ґіна стояла біля вікна. Очевидячки, замислившись, вона не звернула уваги на дзвоник. Знову потис ґудзика. Ґіна здригнула.

- Прошу!

Ерґе мовчки підійшов до неї, також зупинився біля вікна і ніби зацікавлено почав розглядати сіру туманну завісу. По тому подивився в лице, косо скривив рота в усмішку:

- Ну як, нічого?

- Нічого.

- Може, поговоримо?

- Про віщо?

- Хіба нема про що?

Ерґе взяв її пальці, погладив і похитав поблажливо головою.

- Наївна ти, Ґіно, непослідовна, розхристана й просто женщина.

Ґіна тихо випростала руку з його пальців і суворо подивилася в очі.

- Ну?

- Що ж ну? Хочеш щиро? Я цілком розумію тебе. Припустімо, зустріч у Нью-Йорку вразила, роз’ятрила, висловлюючись штамповано, старі рани.

Ґіна повернулась боком і притисла чоло до шибок.

Ерґе не зупиняючись продовжував.

- Але що з того. Ну, отак серйозно, по-діловому. Що з того. Повернення - єрунда. Стовідсоткова нісенітниця. Повернення неможливе. Кажу не як закоханий, а просто як людина, що спокійно обміркувала справу. Повернення неможливе з багатьох причин. Перша - ти сама на це не підеш. Друга - за даних умов це фізично неможливо. А проте, перше виключає друге. Ти тільки поміркуй. Це щодо першого твердження. Психологічно ви ж цілком стоїте по два боки барикад. І коли б питання про повернення стало навсправжки руба перед тобою, ти ніколи не зміняла б Нью-Йорк, припустимо, на Москву. Що ж до другого твердження, то ти знаєш, що ми летимо в такі місця, які до цього часу ще добре на мапі не зазначено. Ясно ж...

Ґіна рвучко повернула голову до Ерґе й ледве не скрикнула.

- Ти скажи краще, що ви будете робити з тими людьми, що потраплять до ваших рук там?

Ерґе враз змінив поблажливий тон.

- Це буде цілком залежати від обставин, вірніше, від них самих, - проказав він гостро, підкреслюючи слово за словом.

- Але одно, - відповіла Ґіна в тон, також сухо й гостро, ніби кривлячи його. - Я там у своїх діях буду абсолютно незалежна. Розумієш?

На лице Ерґе знову ліг поблажливий вираз.

- Добре. Але це також абсолютно залежатиме від тебе.

* *

*

Зимов’я війнуло пусткою. Хатину підпирав кілок, де був колись чум, лишилось лише втоптане місце. Очевидно Лючетан з приймаком десь рушили кочувати з оленями. Від зимов’я галузились нерівні, ледве помітні стежки.

Човен, зчорнілий від погоди, погойдувався на березі.

Горський оглянув човна і наказав вантажити. Робітники дружньо перенесли легкі тюки, готовно й радо всілися в човен. На березі лишились Самборський, Марич, Горський та Аскольд.