Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

суспільство від внутрішніх соціальних і економічних

папуга людським рипучим голосом.

негараздів!

Аж офіціант тацю ледь з рук не випустив прямо на

— Клин клином вибивають? — не припиняє сипа-

зачіску мадам а-ля Пізанська башта.

ти прислів’ями купець.

Фокусник-мім йому на допомогу поспішив, виймає

— Саме так. Війна — кращий спосіб угамувати

з рукава букетик фіалок — простягає мадам Шток.

внутрішні пристрасті. А ви що, революції захотіли?

— Геть пішов! — відмахується мадам.

— Звісно, ні, — каже міністр. — Але в технічному

Біле обличчя міма скривилося, немов він на как-

військовому розвитку ми значно програємо, скажі-

тус сів, і з обох очей водночас фонтанчики вихлюпну-

мо, тій же Німеччині.

лись — прямо в її декольте.

— Ну… — каже князь. — Ще є час для технічно-

Жорж із папугою зайшлися реготом.

го розвитку, запевняю вас. От, скажімо, ми у Пе-

тербурзі почали розробку таких морських лайне-

* * *

рів, котрі…

І на оператора незадоволено скосився: хоч філь-

Високий пан в сурдуті від шинквасу відійшов, розкла-

ма й без звуку, але є такі умільці, що й по губах про-

нявся з іншими любителями перед вечерею мадерою

читають, тому закричав голосно:

розважитись — і знову юну дружину в блакитному

— Офіціант, шампанського! Ну що, робимо ставоч-

(що, до слова, немов прикипіла до картярів) до тан-

ки, панове?..

цю змусив стати.

Зробили. Шампанським запили.

Якраз шансоньє почав вальс награвати.

62

Стирчать посеред зали, мов два самотніх дерева

в оазі, ледь ногами ворушать.

Капітан повз пройшов і тихо зауваження зробив:

— Ангажуйте гостей! Вони мають апетит натан-

цювати…

І далі пішов — ручки паням цілувати, панам вкло-

нятися, про погоду теревенити та про те про се…

— Якщо ви й на сцені так поводитесь, — сердито

шепоче Муся на вухо своєму горе-партнеру, — то

зрозуміло, з якого погорілого театру ви актор…

— Та ви самі, перепрошую, мені тричі на ногу на-

ступили, — шипить Олексій. — Вас, певно, і в корде-

балет не беруть!

— Я охляла, їсти хочу! Зранку голодна! — відказує

Муся. — Скільки ще ми тут ці па-де-де мусимо вико-

нувати?! Піду за стіл сяду — он якась трійця вже пе-

ченю доїдає!

— Ви тут з себе великого птаха не вдавайте. Піде-

те їсти, коли всі гості розсядуться. Тут усі столи розпи-

сані поіменно. Йдіть краще когось до вальсу запросіть.

Князя або он того купчика. Вони вас і пригостять —

ваш обов’язок їх на це спонукати.

— А ви, певно, вже добряче начастувалися? —

єхидно каже Муся і носика морщить.

— …і натанцювався з вами, незграбою, досхо-

чу… — додає партнер.

Такого Муся не могла стерпіти: ступнула з усієї

сили нахабі на ногу, повернулася — попливла до

князя.

Але не встигла вклонитися, як на узвишшя, де

рояль стоїть, вийшла пані Зінаїда.

У руці — довга пахітоска в кістяному мундштуці

шкварчить, вуста такі червоні, ніби кров щойно пила.

64

65

Зробила знак шансоньє, той грати припинив.

немов кислої капусти об’ївся, але від того ще гарні-

Усі завмерли.

ший, неприступний, наче Монблан.

Давно на це чекали — на модну нині декламацію.

Дзенькнула і покотилася на підлогу виделка пана

Пані Зінаїда виструнчилась, похитується, немов

Штока, дзявкнула собачка Анастасії — то вона пер-

заворожена змія в кошику індійського факіра.

стами в її вовну кудлату вп’ялась, перехрестилися

Починає читати макабричним голосом, яким спі-

черниці з оточення Лізавети Павлівни.

ритичний сеанс проводять:

А гер Айзен зробив царський жест, мовляв, про-

довжуйте, не зважайте, і біля дверей зупинився, пуб-

— О, нічній годині не вірте!

ліку окидаючи гострим поглядом.

У ній прихована зла краса…

Мадам Зінаїда ще більше підібралася і дужче за-

У цю годину смертельні хвіртки

Відчиняються в небеса!

волала прямо в його безсоромні очі:

— Проти ночі всі квіти — гинуть!

«Смачного…» — подумалося Мусі, котра стояла на-

Ти єдиний, хто чує їх!

впроти князя, дякуючи модній поетесі, що зупинила

І тебе на порозі стрінуть

ці танталові танцювальні муки і, можливо, наблизи-

Смертна слава і смертний гріх!

ла час вечері.

Нехай собі трохи подекламує під захоплені схлипи

— Браво! Браво! — несамовито заволала пу бліка.

панянок.

— Бррраво! Бррраво! — зарепетував Штоків па-

І поетеса повела далі:

пуга.

Усі заплескали в долоні, зітхаючи з полегшенням.

— А небіжчик не має вади!

Зінаїда вклонилася низько, свічку, що на роялі го-

У зіницях згасли вогні.

ріла, загасила картинним подихом червоних вуст.

Тільки смерть не пізнає зради —

Уже чекає тебе в труні!

— Прошу сідати до вечері, шановні пані та пано-

ве! — сказав капітан.

І що вони всі знаходять в таких віршах, подумало-

Усі зарухались, загомоніли.

ся Мусі, маячня суцільна. Не встигла додумати до

Усі, крім гера Айзена. Той лишився стояти біля две-

кінця, як у шанобливій і моторошній тиші рипнули

рей, свердлячи очима присутніх.

двері.

Муся помітила, як собачка княжни, спущена з рук,

Усі голови повернулися, ніби на примару чекали.

від того погляду вмить калюжу напудила біля ніж-

А то не примара, а запізнілий гість — посол німець-

ки столу.

кий гер Вільгельм фон Айзен власною персоною.

Почула, як гер посол сказав офіціанту, що хотів

Красень неймовірний: нордичний блондин з бла-

його до столика відвести:

китними очима, тонкі вуста скривлені презирливо,

— Вечерю до каюти подаси!

66

67

Розвернувся і пішов усе з тою ж зневажливою на-

Полірував з плювками, щоби краще блищали.

півпосмішкою.

А останній плювок так в горлі і застряг! Адже наки-

Княжна кивком наказала служниці собачку з-під

нув на те горло канат злочинець, що на борт незакон-

столу витягти і, ніяковіючи від такого конфузу, по-