Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

72

73

— У нас тут один… поважний пан на причалі під-

Ручку в лікті зігнув — Мусі подає.

сів — якраз у цих справах: слідчий з розшукового від-

Нічого їй не залишилось — просунула туди свою,

ділу. Я йому доповідь представлю! А гостям, благаю, як і годиться порядній дружині.

ані слова. А не то всі на наступній зупинці ж повтіка-

Вийшла, мов голодна після ситної вечері: багато

ють! Компанія і без того у боргах…

чого розгледіти не встигла.

— Що ж, — поважно відказує Олексій, — у цьому

Тут би по килиму з лупою поповзати та з колбочки

є сенс. Тільки тіло треба звідси винести — чотири дні

графіт на бокали та стіл посипати, ех…

воно не витримає на спеці…

Але нічого не поробиш — пішла покірно.

— Так, так, — киває капітан, — ми його до льодов-

* * *

ні віднесемо — там у нас м’ясо, ох, вибачте, зберіга-

ється…

…Стоїть «Цариця» посеред Дніпра, майже не ворух-

— Добре, — каже акторчук і тим огидним тоном,

неться — на ніч двигуни вимикають, щоб гостям гар-

котрим із Мусею розмовляв, додає: — Тільки ви вже, ніше спалося.

пане капітане: послуга за послугу!

Вікна згасли.

— Що ви хочете? — нашорошився той.

У каютах тиша.

— Супружниці моїй — кожен вечір пляшчину шам-

Лише в одній робота кипить: режисер з операто-

панського до каюти. Раз. А мені — горілочки… Два.

ром плівку проявляють. Адже до їхніх обов’язків вхо-

Муся презирливо чмихнула, от же ж хамло!

дить пасажирів фільмою розважати. Треба прояви-

— Як скажете, пане акторе! — каже капітан і до офі-

ти, до ладу привести.

ціанта: — Чув? Щоб так і було! І нікому — ані гу-гу!

А так усе тихо.

Офіціант закивав і почав пляшки і бокали зі столу

Хіба що нечутно прочиняються двері до каюти по-

збирати.

сла Вільгельма фон Айзена, на яких табличка висить: Муся аж скрикнула:

«Не турбувати!».

— Нічого не чіпати!

Хтось заходить.

Усі троє так і завмерли від несподіванки. А Муся

Свічку запалює.

зніяковіла і додає спокійно:

Небіжчика вже немає: «в кризі» спочиває з миром.

— Ну… От я у доктора Шерла вичитала, що… що на

Тільки шовкове покривало зібгане там, де тіло лежало.

місці злочину треба залишати все як є. До… до з’ясу-

Пірнають чиїсь руки по кишенях його сурдута —

вання обставин.

і опа! — виринають з уловом: перснем діамантовим.

— Це вона модного письменника начиталася, —

Тим самим, яким княжна Анастасія увечері хизу-

поблажливо пояснює Олексій капітану. — Але в цьо-

валася…

му сенс є! Ви маєте рацію, рибонько. Краще залиши-

І — опа! — вмикається з порогу кишеньковий лі-

ти все як є.

хтарик.

74

75

Перед ним свічка безсила.

— А ви, певно, у пана посла щось поцупити при-

Освітлює ліхтарик перелякане Мусине обличчя.

йшли, — парирує Муся і непомітно перстеник до ме-

Ледь перстень не зронила.

реживної кишені кладе. — Похвальне заняття, па-

Руками затулилась від нестерпного спалаху.

не акторе!

Чує:

— Ну то — на вихід? — каже той і знову їй руку

— Так ось ви куди прямо зі шлюбного ложа втекли,

бубликом складає.

рибонько!

Чмихнула Муся, сама з каюти прожогом виско-

Він! Ненависний!

чила.

Убивця?

Олексій — за нею.

Крадій?

— Неправда ваша, — каже ображено. — Хроплю,

— Я… Я тут… — белькоче перелякана Муся, тягне

лише коли вип’ю…

паузу: що б таке вигадати.

— Так ви ж не просихаєте! — відказує та.

Вигадала!

— Це я зуб полощу — лікуюсь…

Нахиляється, непомітно шпильку з волосся вий-

— А до дантиста — не намагалися?..

має і тримає її переможно перед очима страшного

— Горілочкою ж надійніше!

напарника:

— Не брешіть: усі чоловіки дантистів бояться.

— Я тут шпильку свою загубила. Ось!

Боягуз!

І йде в наступ своєю чергою:

— А ваш дорогоцінний доктор — як там його,

— А ви тут, вельмишановний, навіщо?!

Шерл? — також?

Той теж розгубився не на жарт.

— Доктора Шерла прошу не чіпати! — аж звива-

— Так я… Прокинувся — бачу: вас немає. Шукати

ється від зазіхання на святе Муся. — Якби всі чо-

пішов! Так і подумав: певно, рибонька моя щось у цій

ловіки були, як він, то… то… Жалюгідна ви особа!

каюті загубила…

Акторчук!

— Я вам не ри… — не може вгамуватись Муся,

— То — що б?! — не вгаває той.

надто прозивалка ця солодка їй не подобається.

…І все в такому дусі. Не дають одне одному гору

— Не спиться? — уїдливо продовжує напарник. —

взяти.

І що це за вигляд для заміжньої пані, га?

Енергійно крокує Муся подалі від нього: немає

Муся спам’яталася, що стоїть у пеньюарі, засо-

перед ким подружню пару вдавати.

ромилась.

Але — помилилася: якийсь дідько несе прямо на

— А ви… ви, до речі, дійсно огидно хропите, — від-

них двох запізнілих пияків — князя з купцем. Пев-

казує. — От і не спиться!

но, за чаркою в салоні засиділись.

— Прекрасно! І ви по каюті убієнного вирішили

Ідуть, попід руки один одного тримають, наспі-

прогулятися. Дивне хобі у такої юної особи.

вують.

76

77

Смикнув Олексій Мусю до себе, стиснув у обіймах,

— Звичайна стилізація. Я краще можу… — бурк-

що та аж задихнулася. Ані рукою змахнути, щоб дати

нув оператор.

нахабі добрячого відкоша.

— Я не про аркуш — про жінку! Зніми крупним

Щось крикнути хотіла, мовляв, допоможіть, люди

планом.

добрі!

А жінка вже вмочила пензлик в чорне — і по вер-

А той вже її цілує.

тикалі малюнка попливли, трохи розтікаючись, хи-

Засмикалась, нещасна, мов муха в павутинні.

мерні ієрогліфи.

А князь із купцем посміюються, навпочіпки тихень-

До речі, не тільки кіношники поїдали пані Ванду

ко повз проходять.

Такіхасі вічком своєї «чарівної машини».

Пройшли нарешті.

За скляними стінами салону вже поволі збирала-

Вирвалася Муся — і давай негідника кулачками

ся на сніданок публіка — з тих, хто виспався, не вжи-