Юрий Ячейкин - Бiблiйнi пригоди на небi i на землi (на украинском языке)

Коротко кажучи, оповiдалося про Адама та рву довго.

Розповiдаю Левiафановi, а сам пильно стежу, як вiн реагус. На початку оповiдки (в уу славословнiй частинi) мiй кит байдуже жував планктон. Та потiм його зачепило. На фривольний гачок. Щодалi - гачок мiцнiше впинався. Левiафан навiть забув жувати. А потiм так заслухався, що аж пащу роззявив.

Отут я й спостерiг, що Левiафан, захоплений бiблiйними басчками, втратив усяку пильнiсть, що нiяк не личить нi в'язницi, анi наглядачевi. Вiн навiть за курсом не стежив. Потроху лiнивi хвилi прибили його аж до берега.

А я iнтригуючим гласом кажу:

- Як дiзнався про Древо господь...

Та й стрiмголов кинувся через роззявлену китову пельку на берег.

- Ти куди? - запiзнiло сполошився Левiафан. - Тiкати? Ану, гайда назад в утробу!

- Нi, друже Левiафане, не буде цього. Прощавай!

Тодi вiн почав канючити, мов жебрак нещасний:

- Повернися, Iоно, коли справдi вважасш себе моум другом... Мене ж з роботи потурять... Скажуть: роззява... А в мене на шиу китиха чудо-юдо, малi китенята...

Ех, доведеться допомогти! Хоча б корисними в цiй ситуацiу порадами...

- Який же ти роззява. Левiафане? - примирливо кажу я. - Та хто й насмiлиться отаку нiсенiтницю верзти? Ти ж сам пречудове знасш, що все - в руцi божiй. Значить, на мою втечу його воля була. Але про яку це втечу я кажу? Це було звiльнення за божим промислом! Твiй хазяун Посейдон все одно до пуття не добере, що сталося. Адже свiдкiв нема! Окрiм того, нiхто й досi не подбав про те, щоб завести у твосму черевi канцелярiю з вхiдною i вихiдною документацiсю. Отже, виходить, що ти - непiдзвiтна адмiнiстративна одиниця.

- Так-то воно так, але...

- Нiяких "але". Левiафане! Забудь про тi лихi "але" i нiколи не згадуй! Пам'ятай: за вiдсутнiстю канцелярськоу документацiу тобi мусять вiрити на слово. Що скажеш, те й вiдповiдатиме iстинi! А ще с один бюрократичний прийом, що б'с начальство наповал!

- Який це, Iоно? - схопився Левiафан на мiй натяк, мов потопаючий за соломинку.

- А ось який: коли постанеш перед грiзними очима Посейдона, наберися нахабства i одразу премiю проси!

- А за що?

- Ну, це ясно: за понаднормову трудову вахту по утриманню особливо небезпечного злочинця. Тодi Посейдон буде думати не про мене - втiк я чи не втiк, а про премiю - давати уу тобi чи не давати... Ну, бувай живий-здоровий! А менi в дорогу час!

- Бувай, арештанте! - вже веселiше вiдгукнувся Левiафан. - Ну, й хитрун же ти, Iоно! Але послухай-но i мосу поради. Iди, хлопче, в Нiневiю i не барися. Якщо, звiсно, не хочеш бути ув'язненим ще й у черевi Бегемота...

24. НЕМА ВОЛI Й НА ЗАЯЧИЙ СКIК

"Швидко йти - бiду знайдеш.

Помалу йти - бiда тебе знайде".

З народноу сатири.

Стою на високому пагорбi i милуюся згори пречудовим мiстом, яке спорудив легендарний цар Нiн, а прикрасила уславлена цариця Семирамiда. Серед пишних зелених садiв височать бiлi палаци. Вздовж його берегiв лине широка рiка Тiгр. Тихо струменiють, зблискуючи в сонячних променях, прозорi води. Човник рибалки пливе. Вдалинi вiтрило корабля пломенiс. Краса!

Отак укляк на пагорбi i милуюся.

Аж гульк - з обох бокiв бiля мене стовбичать ще двос. Один, красунчик у вишуканому хiтонi, недбало пальмовою вiттю помахус. Другий, барчистий гевал - з шиу до п'ят обвiшаний вiйськовими вiдзнаками, зловiсно мечем побрязкус.

Невже я вскочив у нову халепу?

А наувний, мов дитина. Левiафан обiцяв лише Бегемота. Та чого iншого можна чекати вiд простого морського трударя-добряги? Левiафан тiльки зовнi - чудисько. А цi двос...

- Як. ти гадасш, Михайле, - лiниво цiдить красунчик, - порозумнiшав у черевi китовому наш молоденький непослух чи й досi дурiс?

- То твос штукарство, Гавриле, тобi й знати, - знехотя бурчить обтяжений м'язами гевал. - А моя метода проста: казанком по мордi - i край! Такому - слово, вiн тобi - сто. А коли даси казанком по мордi, одразу - повне взасморозумiння.

- Це ти серйозно?

- Цiлком! Казанок, особливо чавунний, дохiдливий i переконливий аргумент, що не потребус жодних дискусiй.

- Цiкаве спостереження...

Отак балакають помiж собою, нiби мене й на спомин нема. А я мiж ними нi в сих нi в тих....

У кожного на раменах, мов генеральськi еполети, лежать маленькi золотi крильця. Чував я, нiби у небожителiв завжди так: чим вищий сан, тим менш обтяжують плечi крила. У архангелiв, примiром, це просто легесенька iсрархiчна ознака - ум небесних бриляк не тягати. А величезнi вантажнi крила - то у рядових янголiв-чорноробiв.

Хто ж цi двос?

- Казанком по мордi, кажеш? - замрiяно помахус вiттю милосердя гарненький до огиди красунчик.

- Авжеж, Гаврило. Але можна й чоботом пiд дих. А то й кулацюрами ребра полоскотати.

- Цiкавi пропозицiу, - знову лiниво мимрить потворно-гарний красень.

Боже мiй! Невже?..

Невже це перший порадник Всевишнього архангел Гавриул i верховний душогуб архистратиг Михаул? Схоже на те...

Ну, коли так, то нiякi словеса менi не допоможуть. Тiльки повна, безмежна й мовчазна покора. Iнакше цей нiжний красунчик мене двома пальчиками придушить.

Я бебехнувся на колiна, молитовне склав долонi i звiв очi до неба з нiмим благанням.

- Молодця! - янгольським голосом схвалив моу капiтуляцiйнi дiу архангел Гавриул.

- Ага! - присднався до нього архистратиг Михаул. - Тепер i чоботом йому по мордi зручно дати...

Чоботи архистратига були з мiцними чотирикутними носаками, окутими бронзою. Таким чоботам - зносу нема. Скiльки б небесний головнокомандувач не човгав ними по мордах, пиках та фiзiях.

- Чому ж ти не послухався, Iоно? - слейним голосочком запитав Гаврило. - Тобi ж випала найвища честь: пророкувати iм'ям Всевишнього.

- Дозвольте поясню! - змолився я.

- Тiльки коротко, - попередив гевал Михайло. - А то...

- Знаю: по мордi!

- Ти диви! - розчулився архистратиг. - Ну, давай, кажи, що масш збрехати.

- Вашi Свiтлостi! В усьому винен старий пень Авiмелех. Вiн сказав, щоб я пiшов пророкувати кiнець Нiневiу, та не сказав, вiд чого вона мас загинути. А це с грубим порушенням святоу iнструкцiу. Адже усяке пророцтво мусить бути конкретним, iнакше всi пророчi зусилля виявляться марними.

Я замовк i знову звiв очi до неба, не мiняючи молитовноу пози.

- Вмотивовано бреше, - оцiнив Гаврило.

- Як на дурня, то повiрить! - погодився Михайло, побрязкуючи лускою нагород.

- Що ж, Iоно, - провадив далi красунчик Гаврило, - я виправлю помилку Авiмелеха. Хоча б для того, щоб надалi ти не мав чим вiдбрiхуватись. Знай: ресстр покарань господнiх нiчим не обмежено. Кiнець мiста настане через сорок дiб з дня початку твоух пророкувань. Можливо, Нiневiю спопелять надпотужнi блискавки...

- Торох-торорох! - повiдомив кодову назву каральноу акцiу архистратиг Михайло.

- Або мiсто буде зруйновано астероудами, метеоритами, болiдами та iншими сфероудами...

- Вах-бах-бах! - пояснив головнокомандувач.

- Або його поглинуть води Тiгру купно з хлябами небесними...