Юрий Ячейкин - Народження Адама (на украинском языке)

3. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ

У мене була тисяча книг i лише одна нiч. Та для студента-ветерана це не трагедiя.

Я шпарко гортав пiдручники, посiбники, монографiу, i, коли зiйшло сонце, у мене пiд рукою вже не було жодноу книги, в якiй я не встиг би з швидкiстю спринтера пробiгти хоча б передмову. Отже, якось зорiснтуюся. Недарма ж мене вчили на штурмана!

За ранковою кавою я намагався уявити, який на вигляд капiтан Небреха.

Моя збуджена кавою уява послужливо малювала типовий образ мiжзоряного вовка. Кремезний, як дуб, мудрий, як унiверсальний довiдник, хоч i середнього вiку, але вже бiлий, як голуб, вiд космiчних звитяг. Очi чорнi, як терен, брови густi, як вуса, з вуха звисас срiбний пiвмiсяць. Душа у нього щедра, як Всесвiт, а вдача запальна, як у понадновоу зiрки. Живе виключно космосом, а на бiдну Землю дивиться, наче транзитний пасажир, лише як на випадковий притулок. Певно, навiть голитися ходить до перукарнi у скафандрi. Ех, тiльки б мене не випередили...

Ось чому, коли я нарештi ввiйшов у кабiну лiфта готелю "Комета", серце мос шалено калатало. Я ще нiколи так не хвилювався.

Подумати тiльки, за якусь хвилину я вiч-на-вiч розмовлятиму з одним з найвидатнiших зоряних капiтанiв, який зажив всесвiтньоу слави, коли я ще тiльки вперше пишався "дорослими" штанами!

Я вийшов з лiфта на дванадцятому поверсi i, весь час звiряючись з вказiвками об'яви, вiдмiряв три кроки уперед, чiтко, як на стройових заняттях, повернув лiворуч, вiдрахував уздовж коридора п'ятдесят один крок, повернув праворуч, ступив ще чотири кроки i опинився перед дверима з номером 326.

Каштан Небреха вирахував трасу до свого номера з точнiстю електронного обчислювача!

Я кiлька разiв глибоко зiтхнув, щоб заспокоутися, i чемно постукав у дверi.

- Ласкаво прошу! - пролунав звiдти спокiйний, трохи хрипкуватий голос.

Я зайшов до кiмнати i одразу спостерiг, що тут завбачливо i ретельно готуються до тривалих космiчних мандрiв.

На пiдлозi валялися натоптанi рiзним туристським начинням спальнi мiшки та наймодернiшi скафандри з магазину "Спорттовари", дерев'янi скринi з написом "не кантувати" i зображенням великоу чарки, у кутку стояв на тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба. Такоу унiкальноу речi нинi не побачиш, хiба що у музеу прадавнього побуту. Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини.

Але самого хазяуна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася якась химерна хмара.

- Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я.

I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову модель якоусь привiтноу планети, оточеноу густою тютюновою атмосферою.

Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель планети курцiв.

От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я сподiвався, що капiтан запише мене у своу супутники без усякого конкурсу.

Тим часом це опудало остаточно випурхнуло з тютюновоу хмари i, кульгаючи на протезi, зарипiло до мене з простягненою рукою. Мабуть, нахаба вирiшив зi мною ще затоваришувати.

Але я тiльки насмiшкувато спостерiгав за його недоладним маневром.

- На однiй нозi вирiшили стрибати у космос? - уудливо запитав я. - Та ви спiткнетесь у першому ж кабiнетi медичноу комiсiу.

Я з радiстю побачив, як сяюче обличчя мого конкурента одразу спохмурнiло. Здорово! Отак двома словами збив з нього пиху!

А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i крижаним тоном вiдрекомендувався:

- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь?

Я закляк на мiсцi.

Сили небеснi, що я накоув! Отак з дурноу голови образив легендарного капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероудом!

- З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи.

- Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю екзамени на атестат космiчноу зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в об'явi координатами...

- Пречудовоу - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiу, що хтось завiтас до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою об'яву! Якби вiн потрапив до моух лап...

- Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось спокутувати свою мимовiльну провину.

Та краще б у цю мить я подавився другим астероудом, бо капiтан презирливо застерiг мене:

- Бережiть своу щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi стирчить? Чи не моя об'ява?

Я почервонiв, як пристаркувате свiтило.

Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною!

Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадус веселе сонечко, а скорiше скидасться на наше свiтило пiд час повного затемнення.

- Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi крау Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося. Мало того, що ви невихована людина (а в об'явi я цiлком ясно застерiгав нечем), ви ще позбавили мене широкого вибору. Що ж, доведеться розмовляти з вами, сдиним кандидатом.

Я запхав подалi у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не викинув у смiттспровiд?

- Отже, почнемо, - сказав капiтан, натоптуючи свiжим тютюном люльку. Дозвольте передусiм поставити вам запитання, що дублюсться в усiх без винятку анкетах. Сидiли?

Вiн пильно подивився на мене.

- Було, - тихо вiдповiв я.

- Де саме? - одразу ж пожвавiшав Небреха.

Я почав перераховувати:

- У баротермокамерi, у сурдокамерi, на центрифузi, на вiбростендi...

- Непоганоу - оцiнив вiн. - Тепер залишасться тiльки перевiрити вашi теоретичнi знання...

Мiй надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмiрковуючи якийсь новий пiдступ. А я в цей час гарячкове пригадував змiст тисячi пiдручникiв.

I ось капiтан запитав:

- Що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини?

В його блакитних очах свiтилася впевненiсть, що я дам хибну вiдповiдь навiть на таке елементарне запитання.

Та я вже заспокоувся i самовпевнено посмiхнувся.

- Капiтане, - зухвало попрохав я, - а чи не можна поставити менi запитання хоча б з програми другого класу?

- А чого ж, - хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньоу уваги. - Буде i з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно вiдповiсте на попереднс запитання. Повторюю: що буде, коли вiсiмку подiлити на двi половини?

Вiн що, досi знущасться з мене?

- Чотири! - понуро бовкнув я.

- Якби свого часу, - з докором озвався на цю вiдповiдь капiтан Небреха, - я отак бездумно розв'язував рiзнi завдання, я б не повернувся вже з першоу космiчноу подорожi, а ви нинi шукали б роботу десь в iншому мiсцi. Нi, добродiю, з вами не тiлькТi у Всесвiт, а й на шкiльну математичну вiкторину пiти страшно.