Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь, героi i я (на украинском языке)

Вiчна проблема -- як спекатися Джоннi, щоб повiршувати, -- цим разом розв'язалася щасливо: Джоннi хтось запросив на iменини. (Певне, його там знов пригощали пирогом.) Отож я, подякувавши долiшнiм дiдусевi з бабусею, знов подався на Трафальгарську вулицю й мерщiй побрався на горище до прадiдуся. Вiн тим часом устиг вiдпочити й тепер сидiв у своєму крiслi на колесах i писав щось на зворотi шпалери.

-- Що ви пишете? -- запитав я.

-- А що ж як не баладу, Хлопчачок? Я щойно почав. Може, й ти до мого товариства?

-- То яка в нас сьогоднi тема, прадiдусю?

-- Не зламатися, Хлопчачок, витримати бiду, зцiпивши зуби. Я перевiршовую один подвиг Геракла. Його ще нема в чорному зошитi. Напиши-но й ти якусь баладу про витримку.

-- Спробую, прадiдусю.

Я скинув светра, бо тут, на горищi, в добре натопленiй кiмнатчинi, було в ньому жарко, взяв теслярського олiвця, що лежав напохватi, й написав на розгорнутому сувої шпалери, посерединi: "Вiллi-Тримайсь. Балада".

Я ще не мав анiякiсiнького уявлення, хто, власне, цей Вiллi-Тримайсь, але, придумавши йому iм'я, бачив його перед собою все виразнiше, -- аж поки справдi почав писати баладу й скiнчив її навiть ранiше вiд прадiдуся.

Коли й старий поклав свого олiвця, то спитав:

-- Ти спершу придумав назву, а тодi вже написав баладу, еге ж?

Я кивнув головою.

-- Багато хто з поетiв так робить, Хлопчачок. Ану ж чи впорався ти з своїм завданням? Прочитай менi.

I я прочитав:

Вiллi-Тримайсь. Балада

Зiбрався десяток

Невтолених хлоп'яток -

Зробили тунель у пiску

I, радi-веселi,

В своєму тунелi

Пролазили аж до смерку.

Всi й гарнi, i смiлi,

Хiба тiльки Вiллi

Не дуже-то вродою взяв...

I лiз вiн останнiй,

Коли на смерканнi

На спину пiсок йому впав.

Важкою вагою

Налiг i дугою

Хлопчину, мов скiпку, прогнув.

Та вдержався Вiллi,

I в тiй-таки хвилi:

-- Тунель завалився! -- гукнув.

Вони реготали,

Вони не вертали

("Яке, ще й лякає, диви!").

А вiн через силу:

-- Мене привалило,

Пiд низом пролiзете ви.

Вони, помертвiлi,

Повзли попiд Вiллi

("Ой спино моя, не зламайсь!").

Ось третiй... ось п'ятий -

Вилазять хлоп'ята, -

А четверо:

-- Вiллi, тримайсь!

Як вилiз i п'ятий,

Пiсок став сповзати...

-- Скорiше, скорiше, не гайсь! -

У темнiй задусi

Луною у вусi

Нажахане:

-- Вiллi, тримайсь!

Тримався щосили,

Та не пощастило -

Бубухнув пiсок, i вп'ятьох

З великого страху

Вони, бiдолахи,

У темрявi скрикнули:

-- Ох!

Та зверху завзято

Метнулись копати,

Немовби почули те "Ох!".

Не сiли, не стали -

Копали й копали -

З пiску визволяли п'ятьох.

Однi лопатками,

А решта -- дрючками

Копали, аж берег дрижав...

I -- ось вони! Цiлi!

Ото тiльки Вiллi

Два мiсяцi в гiпсi лежав.

А хлопцi носили

Гостинцi й просили:

-- Цукерками, Вiллi, займайсь!

I Вiллi займався,

I Вiллi всмiхався, -

Тепер вiн був Вiллi-Тримайсь!

Прадiдусь трохи помовчав, а тодi сказав:

-- Iз своїм завданням ти впорався, Хлопчачок! Маємо нового героя. I подвиг цього юного героя куди значнiший, нiж твоє спускання тросом. Вiллi й не думав учинити якесь геройство, але багато витримав i врятував життя своїм товаришам. Гарна твоя балада, Хлопчачок!

-- Дякую, прадiдусю! А тепер прочитайте менi свою баладу про Геракла.

-- Залюбки, Хлопчачок!

Вiн, як звичайно, поправив окуляри, як звичайно, прокашлявся й почав читати:

Балада про Геракла й лань

Геракл у днi старовини, -

Як з мiфiв нам вiдомо, -

Геройськi подвиги чинив

На чужинi i вдома.

Одного разу (ти поглянь,

Як бавляться тирани!)

Цар загадав зловити лань

Премудрої Дiани.

Смiялись люди:

-- Чули ви?

Ото несамовитi!

Ну спробуй те звiря злови,

Що найпрудкiше в свiтi!

Та не зважав герой на смiх

Чи погляди похмурi, -

Як стiй побiг, побiг, побiг

Крiзь вiтер, дощ i бурi.

Ладен був бiгти цiлий вiк

(Оце герой, нiвроку!), -

Незчувся й сам, як перебiг

Пiвсвiта за пiвроку.

Минав лани, дзвiнкi ключi,

Яснi долини й пущi,

Удень, увечерi, вночi -

Все бiг, дедалi дужче.

Не спочивав, не їв, не спав,

Бiг без кiнця i краю.

-- Чи хоч-не-хоч, -- герой гукав, -

А я тебе спiймаю!

I все бiжи, бiжи, не стань!..

Та врештi пiд горою

Вiн захопив заснулу лань

Вечiрньою порою.

Здобув без пострiлу звiря

I вмить, забувши втому,

Повiв до нелюда-царя,

У Грецiю, додому.

Довiв герой, як бачиш ти:

Всi злигоднi, все горе,

Несхибно йдучи до мети,

Завзятий переборе!

Вислухавши цю вiршовану Гераклову пригоду, я сказав:

-- Мабуть, немає такого геройства, прадiдусю, якого б не вчинив Геракл? Але й iншi нашi герої, по-моєму, не менш славнi: Одержимий кондитер, або клоун Пепе, або Енрiко в Мексицi. Вони менi навiть якiсь ближчi.

-- Менi також, Хлопчачок, -- усмiхнувся прадiдусь. -- Навiть твiй Вiллi-Тримайсь для мене ближчий, нiж Геракл, але ж так воно й має бути, голубе! Герой, якому пам'ятником є сузiр'я, мабуть, i сам повинен бути такий простий, величний i далекий, як зiрки. Вiн -- це взiрець. А решта -- просто люди.

-- А великi взiрцi -- не для маленьких кiмнаток, -- засмiявся я, бо й цього разу, тiльки-но ми почали розмову про Геракла, нам її перебили: дядько Яспер прийшов кликати нас до вечерi.

Коли багато їси (а як припливав наш катер, у горiшньої бабусi завжди їли годинами), то скоро починає хилити на сон. Тому цього суботнього вечора ми заранi порозходилися по кiмнатах, -- хто в яку, -- лягати спати. Навiть дядько Гаррi, наш опiвнiчник, i той пiшов разом зi мною до нашої з ним спальнi. Щоправда, менi довелося там докладно розповiсти йому, про що ми сьогоднi мiркували й вiршували з прадiдусем. Усе те його так розворушило, що вiн, вислухавши мою розповiдь, спитав, чи я вже втомився й хочу спати, чи, може, ще послухаю одну iсторiю. Iсторiю про витривалiсть i терпiння, в якiй вiн сам брав участь.

-- Хочеш послухати, Хлопчачок?

Звичайно, я хотiв, бо вiн нiколи ще не розповiдав менi жодної iсторiї, та я й не так щоб дуже хотiв спати.

Отож, умостившись якнайзатишнiше в постелi, я став слухати.

ОПОВIДКА ДЯДЬКА ГАРРI

Той, хто за часiв моєї молодостi, року десь так 1910, пробував стати моряком, мав добру мороку, бо на цю роботу знаходилося бiльше охочих, нiж було потрiбно. Крiм того, на корабель, як правило, наймали не поодинцi, а невеличкими гуртками. Скажiмо, трьох морякiв, що добре притерлися один до одного, могли взяти скорiше, нiж одного.

Через те я тодi умовив Карстена Гайкенса та Варта Ольсена найматися разом зi мною. Ми знайшли пароплавство, що погодилося нас узяти. Другого дня, о восьмiй ранку, ми мали з'явитись до його контори.

Але за день перед тим Варт, узагалi не бозна-який здоров'яга, нi сiло нi впало захворiв на грип, та ще з такою високою температурою, що ми вже боялися найгiршого. Лiкар, якого ми до нього запросили, заявив: Вартовi доведеться щонайменше тижнiв два лежати в постелi, перше нiж вiн зможе знов зiп'ястися на ноги.