Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

- Було б нечемно, якби я вiдпустив вас отак, мокрого, брести до мiстечка, - мовив Мiкейрос, запалюючи люльку. - Ходiмо до мого житла. Попросимо господиню, щоб нагодувала нас i дала по склянцi доброго вина.

- А менi казали, що ви живете тут сам-один, - озирнувся Кодар на "гiрське гнiздо".

- Нi, там завжди господарює сеньйора Олiвейра. Але вашi слова свiдчать про те, що ви знали, до кого йшли.

- Так, звичайно, - незворушно вiдповiв Кодар. - Одначе не знав вас в обличчя. У будиночку є ще хтось?

Мiкейрос уже рушив до оселi, але, почувши це запитання, на мить зупинився.

- Вам конче потрiбно знати це? Вас це турбує? - досить сухо запитав вiн. Усi, хто навiдувався сюди досi, вважали за потрiбне негайно i якомога докладнiше розповiсти про себе, щоб вiн знав, з ким має справу. А сеньйор Кодар, чи як його там, не поспiшає з цим, та й взагалi поведiнка цiєї людини не те що не подобалася йому, а просто iнтригувала. Проте розгадувати такi загадки вiн не любив. Вистачало з нього загадок, зв'язаних з "кам'яними плитами".

- Так, мене це дуже турбує, - все з тiєю ж незворушнiстю пiдтвердив Кодар. - I згодом я поясню. Отож є у вас ще хтось?

- Є. В однiй з кiмнат вiдпочиває мiй гiсть. Доктор Крiшна з Тiбету. Вiн приїхав лише кiлька годин тому й страшенно стомився з дороги.

- Доктор Крiшна? Так-так, цiкаво... Ви знали його ранiше? Давно знайомi з ним?

- Ви що, з полiцiї? - вже не приховував свого невдоволення доктор Мiкейрос. Повернувся i повiльно пiшов до будинку. Проте Кодар рушив за ним.

- Я не з полiцiї. I вже попередив, що все поясню згодом. Ви справдi давно знаєте доктора Крiшну, що приїхав до вас iз Тiбету? Можливо, знайомi з його працями?

- Я не сягаю того рiвня обiзнаностi з сучасною наукою, щоб знати працi всiх учених свiту, сеньйоре Кодар. Але по-моєму, Крiшна серйозний учений. Вiн вивчає древнi тiбетськi манускрипти. I, зокрема, цiкавиться всiм, що стосується древньої медицини. Кiлька iндiйських та малайзiйських фiрм уклали з ним угоду, за якою вiн постачатиме їх фармацевтичною iнформацiєю, почерпнутою з рукописiв.

- Дякую, я все зрозумiв. До сьогоднi ви нiколи не бачилися з доктором Крiшною i нiхто не рекомендував його вам. Крiм того, ви не вимагали вiд нього паспорта i навiть не знаєте, громадянином якої країни є ваш гiсть.

- Хiба це так важливо?

Вони були вже бiля ганку, i перед тим, як ступити на першу сходинку, доктор Мiкейрос озирнувся. Кодар зупинився крокiв за два вiд нього i, здавалося, вирiшував: iти йому далi чи нi.

- Слухайте мене уважно, докторе Мiкейрос, - стиха проказав вiн. - Ви певнi, що зараз, у цю мить, доктор Крiшна вiдпочиває?

- Цiлком. А що, зрештою, сталося? Ви знайомi з ним i не хотiли б зустрiчатися пiд одним дахом? Тодi будьте певнi, ми з сеньйорою Олiвейрою помиримо вас. Чи, може, вiн не той, за кого себе видає?

- Куди виходить вiкно його кiмнати? - запитав Кодар, iгноруючи всi його запитання.

- У протилежний бiк. Ця кiмната на другому поверсi. I звiдти добре видно всi плити, - а доктор Крiшна хотiв бачити їх з вiкна, - i кiлька вуличок мiстечка теж видно. Найкрасивiша його частина. Чудовий краєвид, скажу вам.

Доктор Мiкейрос i сам був досить мiцної будови, але, стоячи поруч з Кодором, вiн майже фiзично вiдчував i силу його тiла, i навiть вольовитiсть цього чоловiка.

- Мене мало цiкавлять краєвиди. Особливо зараз. Зробiть так, щоб якийсь час доктор Крiшна не знав про мене. Дайте менi якусь кiмнатку на першому поверсi. I накажiть панi Олiвейрi мовчати. Доктору Крiшнi я вiдрекомендуюся сам. Коли настане час, - додав вiн пiсля паузи. I спитав: - Ви можете зробити таку послугу?

- Звичайно, - поспiхом вiдповiв Мiкейрос. - Будете у кiмнатцi поряд з вiтальнею. Там є лiжко i електрокамiн.

- О, у вас тут є навiть електрика?

- Звичайно. I телефон - теж. До найближчого мiського будинку звiдси кiлометр.

- Кабель прокладено по схилу?

- Так, останнi двiстi метрiв - у кам'янiй нiшi, видовбанiй у скельному грунтi. Це має якесь значення?

- Про те, що мене цiкавить, я звик знати все, - загадково вiдповiв Кодар. - А вiд давнiх звичок важко вiдмовитися - ви це вiдчуваєте по собi.

- Скажiть, - майже пошепки запитав Мiкейрос, пропускаючи його повз себе до вiдчинених дверей. - Крiм вас, сюди може заглянути ще хтось? Це теж дуже важливо.

- Загалом, може. Нас троє. Мої товаришi тут поблизу. Але ночуватимуть вони в мiстечку. Та заспокойтеся, сеньйоре Мiкейрос. Нi я, нi мої друзi не завдадуть вам нiяких прикрощiв.

- Я звик жити в горах, - буркнув Мiкейрос, якого вiдповiдь гостя анiтрiшки не заспокоїла. - I знаю, що гори мають свої закони. - Якийсь час вiн мовчав, потiм узяв з полички i поклав на стiл перед Кодарем ключ вiд дверей. Вже виходячи, задумливо проказав: - Усе життя я присвятив науцi. I хочу, щоб ви це знали. Незалежно вiд того, хто ви i з якими намiрами прибули сюди.

- Я пам'ятатиму це, - чемно схилив голову Кодар.

Крiшна спустився вниз, коли вже остаточно звечорiло й Олiвейра запросила його на вечерю. Коли гiсть iшов сходами, доктор Мiкейрос саме був у коридорi.

- Я вдячний вам, докторе Мiкейрос, за те, що ви надали менi притулок i змогу так чудово вiдпочити, - чемно мовив Крiшна замiсть вiтання. I, ввiйшовши слiдом за господарем до вiтальнi, сiв у запропоноване крiсло.

- Можете залишатись у мене скiльки забажається, - дещо запiзнiло вiдповiв Мiкейрос, ледь помiтно вклоняючись. Вiн уже завважив, що обличчя гостя видається ще стомленiшим, нiж тодi, коли той пiднiмався у вiдведену йому кiмнатку. Мiкейросу це видалося пiдозрiлим.

- Злива, напевне, заважала вам? - обережно поцiкавився вiн.

- Навпаки. У зливу добре спиться, правда, грiм кiлька разiв примушував мене прокидатися. Та дарма. Попереду нiч. До того ж - нiч у горах.

- Так, нiч у горах, - погодився Мiкейрос. I подумав, що кожен iз них вклав у цi слова лише йому вiдомий змiст.

Докторовi Крiшнi було, мабуть, рокiв п'ятдесят. Про це свiдчило сиве, гладенько зачесане волосся i коротка геть сива борода. Але сивина була єдиною ознакою зрiлостi чи вже й старостi, бо тiло його, худорляве, м'язисте, як у добре тренованого гiмнаста, могло належати i юнаковi, i людинi, не старшiй тридцяти п'яти. Тим паче що обличчя його лише ледь-ледь пойнялося першими, майже непомiтними зморшками.

- Панi Олiвейра... Пробачте, що питаю про таке... - заговорив Крiшна, дочекавшись, поки господиня поставить на стiл перед ними тарiлки зi смаженою рибою та рисовим гарнiром i вийде. - Ця панi ваша дружина?

"Отже, вiн дещо вже знає, - усмiхнувся про себе Мiкейрос. - Як i Кодар".

- Здебiльшого вона живе в моїй мiськiй квартирi. Але й там, i тут виконує безлiч обов'язкiв: особистого секретаря, помiчницi, iнодi навiть виступає спiвавтором моїх праць, бо за освiтою вона iсторик. Крiм того, з власної iнiцiативи вона прибрала на себе обов'язки покоївки i куховарки - i то лише тому, що не хоче, аби в домi перебувала ще хоча б одна жiнка...

Почувши це, Крiшна розумiюче кивнув, i на обличчi його вималювалося щось схоже на ледь помiтну посмiшку.