Богдан Сушинский - Забутi письмена (на украинском языке)

- Не приховаю, що i як жiнка вона досить мила, - Доктор Мiкейрос мовив цi слова тiльки iз самолюбства. Вiн бо пам'ятав свою розмову з Кодаром, i тепер цей гiсть уже не дуже тiшив його. Зрештою, як i сам Кодар. - I вона була матiр'ю моєї доньки. Хоча законною дружиною так i не стала. I не намагайтеся з'ясовувати чому. Сам не знаю причини.

На це вже Крiшна нiяк не реагував, i далi, до кiнця вечерi, вони сидiли мовчки. Олiвейра теж з'явилася лише на якусь мить. Поставила перед ними по чашечцi кави, поцiкавилася, чи не бажають iще чогось i, ледь доторкнувшись плеча Мiкейроса - Крiшна уже помiтив, що вона торкалася його так при кожнiй нагодi, - вийшла.

2

Допивши свою каву, Крiшна пiдвiв голову i, чiтко вимовляючи кожне слово, проказав:

- Хочу пробути у вас до ранку. Ви не заперечуєте?

- Анiтрохи. Я завжди радiю, коли у мене лишаються гостi. Знаєте, тут, у горах, досить самотньо.

- Я багато рокiв прожив у горах. До того ж я давнiй i затятий альпiнiст. Мабуть, як i ви?

- У молодостi, - скромно зауважив Мiкейрос.

- А менi вiдомо, що вiд цього захоплення ви вiдмовилися вже у досить зрiлому вiцi. I я навiть знаю, якi обставини спонукали до цього.

- Дивно, - спохмурнiв Мiкейрос. Вiн не хотiв, щоб Крiшна нагадував йому про цi обставини. - Звiдки такi подробицi?

- Нiчого дивного. Вам час звикнути до своєї популярностi i до того, що подробицями вашого життя цiкавитиметься дедалi бiльше незнайомих вам людей. Що примушує вас залишатися тут, на плато, зараз? Те ж таки захоплення горами?

- Та ще кам'янi плити.

- Їх можна перевезти до мiстечка, де ви маєте чудовий особняк. Або навiть до столицi. Не така вже й проблема.

- То лиш так здається. Насправдi ж це неможливо.

- Чому?

- Менi чомусь здається, що всi цi плити повиннi лишитися тут. Бо тiльки тут, у своїй стихiї, вони набувають природного значення, тут вони волають: прочитайте нас, збагнiть змiст того, що закодовано у цих криптограмах та пiктограмах людьми старожитнiми, якi були, мабуть, мудрiшими за вас.

- Менi сказали, що збирати це камiння почали не ви. I взагалi, нiбито це не ваша iдея, - делiкатно зауважив Крiшна.

- Так, вiллу збудував сеньйор Альфредо Команес. У мiстечку про нього вам мiг розповiсти хто завгодно. Я особисто мало знайомий з цим сеньйором. Знаю лише, що батько його був тiбетцем, а мати iндiанкою з якогось iз мiсцевих племен. Сам Альфредо починав свою кар'єру моряком на венесуельських кораблях, бо доля якимось чином закинула його в цю країну, потiм повернувся на батькiвщину, захопився альпiнiзмом i тривалий час водив в Анди багатих туристiв. От, власне, i все. Важко сказати, звiдки у нього взялося стiльки грошей, що їх вистачило на будiвництво цiєї вiлли. Ходять рiзнi чутки. Вважають, що вiн убив кiлькох багатих американцiв з Пiвночi i заволодiв їхнiми грошима та коштовностями. Словом, рiзне кажуть. Для мене лишається достовiрним фактом тiльки те, що Команес збудував тут вiллу i завiз сюди щось зо двi сотнi кам'яних плит, якi вiн зiбрав на той час.

- А ви були одним iз перших учених, хто зацiкавився цими плитами, i дуже зрадiли, коли сеньйор Команес погодився продати вам досить дешево i будиночок, i колекцiю?

- От бачите, все, що можна знати про мене, ви вже знаєте, мовивши це, Мiкейрос пригадав, що годин зо двi тому вiн щось подiбне вже розповiдав iншому несподiваному гостевi, який сидить зараз у кiмнатцi за стiною. I вiд цього Мiкейросу стало якось незатишно на душi.

- Я тiльки висловив припущення, з яким ви люб'язно погодилися. - Мiкейрос вiдчув, що Крiшна каже неправду. Просто йому не хочеться, щоб господар вважав нiби вiн дуже цiкавиться ним. - Досi вченим i мандрiвникам вдавалося знаходити чимало всiляких наскельних малюнкiв та пiктограм. Сцени полювання, зображення тварин i рослин... Але нiхто й нiколи не надавав цим малюнкам такого значення i не висував таких теорiй, як ви. Ну, а тепер уже - й вашi послiдовники, яких поки що не так багато, як би вам хотiлося.

- Маєте рацiю, - буркнув Мiкейрос. - Не так багато.

- То чим ви мотивуєте таку увагу саме до цих зображень? Менi цiкаво знати вашу думку.

- Пробачте, це цiкавить саме вас i тiльки вас особисто чи, можливо, за вами стоять iще люди, i їм справдi небайдуже, в який спосiб буде витлумачено тексти цих плит? Я маю на увазi професiйний iнтерес.

На якусь мить вони зустрiлися поглядами, i Мiкейрос вiдчув, що, напевне, вперше за весь вечiр вiн припустився помилки. I то досить серйозної. Не слiд було питати про це, не слiд...

- Усе, про що я запитую, цiкавить тiльки мене особисто, - досить твердо сказав Крiшна. - Якщо вам щось не подобається в моєму запитаннi, можете й не вiдповiдати. Але чому б двом ученим, альпiнiстам i археологам, яких доля звела пiд одним дахом у цих святих горах, не поговорити про такi речi?

Минуло кiлька хвилин, перш нiж Мiкейросовi вдалося опанувати себе i вiн змiг досить вимушено всмiхнутися.

- По-перше, досi я навiть не здогадувався, що ви не тiльки альпiнiст, а й археолог. А по-друге, як учений ви могли репрезентувати тут певну наукову установу, фiрму, компанiю... Наприклад, телевiзiйну чи радiокорпорацiю... Отож у моєму запитаннi нема нiчого особливого. Що ж до кам'яних плит, то ви могли б знати: вони не мають нiчого спiльного з наскельними малюнками первiсних людей, якi ми час вiд часу знаходимо по iнших континентах, особливо в Азiї i, зокрема, в Сибiру. Цi плити залишено нам у спадок людьми надзвичайно високої культури. У своєму науковому й технiчному розвитку тi люди безсумнiвно стояли на вищому щаблi розвитку, нiж стоїть нинi наша цивiлiзацiя. Поки що не вдалося розшифрувати й чвертi того, що ми маємо. Але плити цi - точнiше, значна частина їх - були залишенi в культових центрах i потiм оберiгалися iнками як послання до нас, у двадцятий чи навiть двадцять перший вiк. Так, справдi, досi не розшифровано й чвертi того, що знайдено, а знайдено ж iще далеко не всi кам'янi "листи". В моїй колекцiї майже три тисячi плит...

- Майже три тисячi? - аж подався вперед Крiшна. - Ви називаєте реальну цифру?

- Можете полiчити, якщо не вiрите. На вулицi, на отому плато за будинком, виставлено найбiльшi плити. Чимало їх, менших, є в кiмнатах, у двох майстернях, прибудованих до вiлли, та в пiдвалi. Зо три сотнi - у моєму будиночку в мiстечку.

- Тодi ви навiть не уявляєте, яким багатством володiєте.

- Я живу досить скромно, як бачите... А багатством цим володiє моя країна, людство. Я тiльки сторож та ще трiшки... дослiдник. Головне, що хоч цю кiлькiсть плит знайдено, що вони не знищенi, не попали до рук якихось невiгласiв чи просто випадкових людей, якi розкидали б їх по приватних колекцiях. Досi багато вчених має мене за дивака, вони скептично ставляться до моєї теорiї походження цих плит, а уряд не поспiшає iз створенням спецiальної комiсiї. Вдаючись до найновiших методiв i засобiв дослiдження, така комiсiя могла б узятися до вивчення цього кам'яного лiтопису... Ну що ж, мене це засмучує. Але не пригнiчує. Певен, що рано чи пiзно, а плити дочекаються свого часу.