Юрій Даценко - Книга в камені

Кімнатка вразила Якова неймовірним розгардіяшем. Вона, вочевидь, правила і за вартівню, і за архів, і за приймальню. Й тому не становила собою нічого конкретного, окрім як звалища непотребу. А також цілком зручного місця, аби напитися до безпам’ятства двом знудженим чолов’ягам, свято впевненим, що сьогодні їх ніхто не потурбує.

Вузеньке вікно не пропускало до кімнати достатньо світла, а тому тут горіла лампа, сповнюючи гасовим смородом і без того сперту атмосферу (навіть у звиклого до важких лікарняних запахів Якова від запаморочливого «аромату» пішла обертом голова). Але панував у затхлому приміщенні моторошний дух мертвечини.

І це було дивно. Притлумлюючи огиду, Яків глибоко втягнув у себе повітря, аби переконатися, що не помилився. У льодовні не повинно бути такого запаху, бо він означає лише одне: тіла зберігають неналежно. Та, дивлячись на вартового та фельдшера, не важко було здогадатися, чому в льодовні заведено такий порядок.

– Тут завжди так? – Яків обернувся до городового. Його голос був крижаним.

– Та Боже збав! – Той замахав руками. – Звісно, я не так часто сюди навідуюся, але кілька тижнів тому геть усе інакше було. Я сам не тямлю, що це з ними стало!

– Гм… – Яків залишався небагатослівним, тим часом знову зазирнув до вартівні, де фельдшер марно намагався відшукати у старій шафі потрібні папери. Він перекладав із місця на місце потерті теки, щось бурмотів собі під носа, щохвилини заточувався, дивом тримаючись на ногах, але бажаного не знаходив.

– А, йяаке тіло, кажете, в-вам треба?

– Жигмонт. Тереховський. – Яків відчув, що йому вривається терпець, і одним скоком наблизився до шафи з наміром самостійно взяти затребувані документи. – Останнє тіло, що сюди доправили.

– Останнє? – Фельдшер відсахнувся від Якова, неначе побачив перед собою воскреслого мерця, перечепився через ослін і загримів на підлогу, збиваючи зі столу пляшки й кухлі. Одночасно з коридору почулися здавлені зойки вартового та лайка поліціянта.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Ружична – колись село на південній околиці Проскурова, тепер – один із мікрорайонів Хмельницького. (Тут і далі прим. авт.)

Дунаївці – містечко приблизно за 20 км на північ від Кам’янця-Подільського.

Перший пасажирський потяг до Кам’янця прибув лише 14 березня 1914 року.

Уперше опублікований 1897 року.

Сіцінський Юхим Йосипович (27.10.1859—07.12.1937) – історик, археолог і культурно-громадський діяч Поділля, православний священник, член Історичного товариства Нестора-літописця (від 1896), дійсний член НТШ (від 1899) і Українського наукового товариства в Києві (від 1906), Київського товариства охорони пам’ятників старовини та мистецтва.

Купець першої гільдії. Один із найбагатших мешканців Проскурова.

Так званий «будинок Берлянта» було зведено в 1910–1911 рр., а зруйновано – 1941 р.

Керував містом упродовж 1884–1892 та 1896–1900 рр.

Реальний будинок на вулиці Шпитальній (Госпітальній) № 5. Щоправда, історія про гаремну в’язницю є дещо прикрашеною.