Андрей Гуляшки - Викрадення Данаї

Карло Колона, який був утупив очі в трубку, раптом начебто якось поменшав у своєму кріслі, а може, то крісло раптом якось повищало і стало масивнішим.

— Він особисто запевнив мене, що повернеться сьогодні до обіду! — сказав тихо Роберто Тоцці.

— Якщо він вас запевнив, то так і буде! — ледь помітно всміхнувся Фелікс Чігола. Оскільки губи його, зовсім тонкі й рівні, були майже непомітні, то й усмішка була невиразна.— Останнє запитання,— сказав він.— Картина зникла вчора, після закриття, тобто після шістнадцятої години?

— Вчора до шістнадцятої години,— статечно відповів Карло Колона,— справжня картина висіла у своїй рамі. Коли я проходив повз цю картину, було десь за чверть шістнадцята. Той тип, Лівіо Перетті, малював, і картина була на своєму місці. Це могли б підтвердити й інші люди.

— Отже,— підсумував Чігола,— картину було вкрадено між четвертою годиною дня вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку. Прошу, скажіть, хто з ваших служителів був у приміщенні в цей час?

— Господи! — знову зблід Роберто Тоцці.— Невже ви, синьйоре, сумніваєтесь у наших служителях?

— Я тільки питаю, синьйоре, нічого більше! — усміхнувся своєю безживною усмішкою Чігола,— Тільки питаю! — повторив він.

— Ну, як питаєте, синьйоре, ми вам відповімо! — озвався Карло Колона, до якого повернулася втрачена самовпевненість.— Між шістнадцятою годиною вчора і дев'ятою годиною сьогоднішнього ранку в галереї були, по-перше, обидва швейцари — Августіно і Лоренцо. Вони змінювалися що вісім годин. З шістнадцятої години до півночі чергував Августіно. А з півночі до восьмої ранку — швейцар Лоренцо. Зараз чергує Августіно. Це все про швейцарів. Уночі ми маємо двох охоронців, які теж змінюються що вісім годин. З четвертої дня до півночі чергував охоронець Марко Монтано. З півночі до восьмої години — Федеріго Нобіле. У нас працюють, але тільки вдень, ще двоє охоронців, одна касирка і один гардеробник. Денні охоронці, касирка і гардеробник приходять близько дев'ятої ранку і закінчують роботу після четвертої дня. Вони працюють у денній зміні і, як я зрозумів, вас не цікавлять. У години, що вас цікавлять, між шостою і восьмою ранку в приміщенні були чотири прибиральниці. їх зустрічав і випроваджував охоронець Федеріго Нобіле. Отже, синьйоре, якщо виключимо прибиральниць, у приміщенні чергували четверо: швейцар Августіно і охоронець Монтано — а четвертої дня до дванадцятої ночі; швейцар Лоренцо і охоронець Федеріго — з дванадцятої ночі до восьмої ранку; швейцар Августіно і охоронець Монтано — з восьмої до дев'ятої ранку.

— А може, хтось приходив знадвору? — спитав Чігола. Карло Колона якийсь час мовчав.

— Не знаю, чи можна це назвати «приходив»,— сказав, вагаючись, він.— Маю на увазі, синьйоре, племінницю Чезаре Савеллі. Оскільки вдома у них тісно, вона приходить інколи в його кабінет готуватися до занять. Вона студентка права, другий рік. Звуть її Луїза Ченчі.

— Ну й що ж? — спитав Чігола.

— Нічого,— відповів Карло Колона.— Вона прийшла вчора за кілька хвилин до шістнадцятої години, а коли пішла, це може сказати вам охоронець Марко Монтано.

— Де живе ця Луїза Ченчі? — спитав Чігола.

— Луїза Ченчі живе на віа Кола ді Рієнцо, № 170, недалеко від п'яцца [Майдан (італ.) ] Кавур. Мати її, Вітторія Ченчі, сестра синьйора Чезаре Савеллі.

Фелікс Чігола підняв трубку.

— Приведіть до мене негайно Луїзу Ченчі,— наказав він невидимому співробітникові.— Живе на віа Кола ді Рієнцо, № 170, недалеко від п'яцца Кавур.

Роберто Тоцці, який досі майже не брав участі в розмові, подивився насуплено на помічника. І твердим тоном, аж ніяк не відповідним його сумному виразові, сказав:

— Ти погана людина, Карло Колона! Навіщо вплутуєш дівчину в ці брудні справи? — Він обернувся до Чіголи і додав:— Вона серйозна дівчина, синьйоре інспекторе, виросла в небагатій, але шанованій родині.

Карло Колона демонстративно кахикнув, а Чігола прз-ставив пальця до лоба і промовив:

— Здається, я щось пригадую!.. Ченчі!.. Енріко Ченчі, звичайно!

— Енріко Ченчі — її батько,— поспішив пояснити йому Роберто Тоцці.— Дуже здібний журналіст і публіцист, убитий, на жаль, два роки тому ультраправими елементами.

— Енріко Ченчі був завзятий комуніст,— з серцем озвався Карло Колона.

— Так, так, я згадав!— промовив з явним задоволенням Чігола. І вигукнув з хлоп'ячим ентузіазмом: — Я пам'ятаю, синьйори, десь із п'ятдесят жертв різних убивств,— знаю їхні прізвища в алфавітному порядку.

Після цієї скороминучої радості він знову поринув у свої турботи. А турботи були незвичайні, бо далеко не кожна крадіжка знаменитих картин збігалася з виборами нового мера Рима.

Після вступних розмов Фелікс Чігола забажав оглянути галерею.

Ми опишемо тільки, як розташовані приміщення галереї, що ж до безсмертних картин і скульптур великих митців Ренесансу, то читач знайде і їхній опис, і їхні репродукції в десятках книг, присвячених цьому винятково цікавому і плідному періодові культурної історії людства. Та мені й незручно висловлювати своє дилетантське судження про речі, на яких я не дуже розуміюся. Свого часу один художник добре сказав: «Швець знай своє шевство, а в кравецтво не втручайся!»

Отже, зовнішні парадні сходи ведуть на помісток з павільйоном та гардеробом ліворуч і з масивними дубовими дверима до кімнати швейцарів — праворуч. На шість сходинок вище — двоє обертових дверей. Вони ведуть до вестибюля, вимощеного мармуровими плитами і оздобленого колонадою. В глибині вестибюля два входи: лівий — в обидві експозиційні зали, а правий — у коридор до кімнат адміністрації. Перша кімната — це парадний кабінет директора Роберто Тоцці. Друга кімната — помічника, Карло Колони, а третя, найближча до службового входу, править за кабінет начальника охорони Чезаре Савеллі. Запам'ятайте добре, що саме ця кімната найближча до службового входу. Навпроти службового входу стоїть лава. Далі — приміщення, де прибиральниці тримають своє причандалля, ще далі — туалетні, чоловіча й жіноча.

Тепер вернімося знову до вестибюля з мармуровими колонами. Широкі біломармурозі сходи ведуть угору. Через десять сходинок вони розходяться ліворуч і праворуч. На місці, де вони розходяться, є помісток, прикрашений двома дорійськими колонами. Тут під стіною поставлено низеньку Кушетку з позолоченими ніжками.

Сходи ведуть до експозиційних зал. Одна зала ліворуч, друга праворуч. Запам'ятайте ще одну річ: у глибині правої зали є двері. Через них виходять у коридор, там дерев'яні сходи на горище. Воно служить складом картин, рам, постаментів, прожекторів тощо. Це величезне приміщення, лабіринт з верстатами для роботи і круглими віконцями, наче ілюмінатори, крізь які видно частину п'яцца Навона з скульптурною групою Центрального фонтана.