Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

Аманда взяла невеличку подушку і підклала Треворові під голову, а сама присунула до кушетки стілець, сіла й увімкнула диктофон.

– Розслабтеся, Треворе. Заплющте очі й уважно слухайте, що я вам говоритиму.

Після невимушеної паузи Аманда повільно продовжила рівним голосом:

– Ви відчуваєте тиск подушки на вашу голову, на вашу потилицю і на ваші плечі. Ви відчуваєте кушетку під усією вашою спиною. Тепер звертаєте увагу на свої стегна і відчуваєте, що кушетка підтримує все ваше тіло. Ви дуже, дуже розслаблені, як ніби ваше тіло занурилося у м’який диван… занурилося туди цілком.

Тревор слухав її приємний низький голос і звук метронома, що відбивав рівномірний ритм.

– Уявіть собі, що ви вдома або в іншому затишному місці, де найкраще заснути. Можливо, це берег моря або ліс, або прохолодна волога лука біля річки спекотного літнього дня.

Тревор раптом знову згадав той вечір на каналі в Бангкоку. Він лежить на дні гондоли, і тільки десь там, угорі, над ним чується чийсь голос, який усе тихішає й тихішає, супроводжуючи його у світ марення.

– Ви дихаєте не часто, але глибоко. Ваше тіло м'яке і розслаблене… Ви дуже спокійні, дуже, дуже розслаблені… Усе ваше тіло розслаблене… А тепер можна засинати… Спіть, спіть спокійно, глибоко, спокійно і глибоко спіть… Ви засинаєте все глибше, глибше і глибше. Спіть і слухайте мій голос, – голос Аманди лунав усе тихіше й тихіше, а потім став віддалятися все далі і далі, аж поки не зник зовсім…

Тревор отямився від голосу Аманди. У кімнаті було все так само, як і декілька хвилин тому, рівномірно відбивав такт метроном.

– Прокиньтеся! – владно наказала вона, і Тревор розплющив очі.

У погляді Аманди відчувалися тривога і збентеженість.

– Ну що? Вам удалося покопирсатися в моїй голові? – спробував пожартувати Тревор.

– Що вам снилося? Ви бачили сновидіння? – замість відповіді запитала вона.

– Амандо, я ж вам казав, що сни мені ніколи не сняться і я… – Тревор зітхнув і спробував ще щось сказати, але Аманда рішуче перебила його.

– Ви тільки що добру годину намагалися переконати мене у зворотному.

Аманда схвильовано дивилася на Тревора, і це хвилювання передалося і йому.

– Ось, послухайте, вам це буде вельми цікаво.

Аманда поставила перед Тревором диктофон та увімкнула.

У готельному номері Роберт передивлявся матеріали майбутньої угоди. За годину у нього було заплановано вечерю у ресторані з гемологом паном Зімме, і перед зустріччю він хотів ще раз усе уважно переглянути.

Morgan Lawyer & Сo виступала посередником у купівлі великої партії діамантів і мала забезпечувати паперову й юридичну підтримку цієї угоди. Продавець – мільярдер із Московії, який проживає в елітному комплексі Лондона One Hyde Park, а покупець – шейх із Саудівської Аравії. Московит хотів залишатися інкогніто, тому здійснював продаж, залучивши офшорну компанію з Віргінських островів, і діяв через представників. Але всі перемовини між покупцем і продавцем відбувалися винятково за участі Роберта.

Подібні угоди вартістю в сотні мільйонів євро компанія довіряла саме йому. І власне, для Роберта вона була не першою подібною.

Напередодні в кабінеті директора компанії проходила нарада, і Роланд, звернувшись до Роберта, промовив:

– Я розумію твої тривоги з приводу поспіху. Так, за кілька днів Різдво, але покупець хоче витратити гроші саме цього року. Податки, сам розумієш. І до того ж покупець – правовірний мусульманин, а для них нашого Різдва ніби й не існує. На 16 грудня все буде готово. Компанія-перевізник Brink’s Incorporated діаманти до банку вже доставила, і мене сьогодні сповістили, що туди вже переказано грошові кошти покупця. Ось копія свіфту, що є підтвердженням.

– Роланде, поспіх – це не є проблемою. Мене хвилюють страхове зобов'язання і наслідки. Я казав тобі, що в договорі купівлі-продажу діамантів чітко вказано жорсткий термін, у межах якого слід здійснити угоду. Якщо угода не відбудеться, винна сторона зобов'язана виплатити пенальті в розмірі п'ять відсотків від суми угоди.

– А що тебе хвилює? – здивовано запитав Роланд. – Цю суму з боку учасників угоди банк уже заблокував.

– Не про це мова. Мені видається підозрілим, що виплата пенальті та страхового відшкодування продавцю за умовами попереднього договору та на вимогу його представника перераховується не на рахунок, на який надходять основні кошти від продажу діамантів, а на офшор. Водночас покупець оплату здійснює через банк першої величини, туди ж перераховуються і можливі пенальті та страхові відшкодування. – Роберт зробив паузу, узяв у руки контракт і задумливо промовив: – Найбільшу підозру викликає те, що покупець погодився з цим. Такі угоди готують щонайменше впродовж місяця, а нам на все виділено трохи більше тижня. До речі, 16 грудня – реченець 15 15 Речене́ць – крайній термін (дата або/чи час), до якого має бути виконано певне завдання. Те саме, що дедлайн (від англ . deadline). . Я не звик працювати у такому цейтноті. А що як 16-го угода не відбудеться? Нам катастрофічно бракує часу.

– Слухай, якщо покупець не заперечує, то що ми можемо вдіяти? Я пропонував, але араби на цьому не акцентували уваги взагалі. І Роберте, чому ти вважаєш, що угода не відбудеться? Адже виплата страхового відшкодування здійснюється тільки у випадку її зриву. Вважаю твої підозри безпідставними. Обидві сторони налаштовані серйозно, ніхто не ризикуватиме своїм іміджем заради якихось п'яти відсотків. Ні, це несерйозно.

– Роланде, сума пенальті наразі становить майже п'ятдесят мільйонів доларів! Ти вважаєш, що це несерйозно?

– Роберте, можливо, продавець у такий спосіб хоче уникнути податків.

– Тобто оподаткування основної суми його менше турбує, ніж можливий дохід від пенальті?

– Для цього, Роберте, ми посилаємо саме тебе. Ти маєш зробити все, щоб угода відбулася, і ніхто нікому ніяких пенальті не виплачував.

Увечері Роберт і Зімме Кенан, професійний гемолог, який понад двадцять років працює в HRD – лабораторії Верховної ради алмазної біржі Антверпена, вечеряли в одному з найстаріших ресторанів Лондона.

Пан Зімме виявився дуже рухливим, товариським і приємним сімдесятип'ятирічним чоловіком, євреєм, вихідцем з Одеси. Його сім'я на початку Другої світової війни й окупації німцями його міста виїхала до Палестини. Невдовзі через постійні міжусобиці всередині країни сім'я Зімме перебралася до Америки, де його батько відкрив ювелірну крамницю та ломбард.

Це він розказав Робертові під час вечері. Пан Зімме багато жартував, розповідав кумедні історії зі свого життя. Під час розмови він кілька разів зауважив про те, що усмішка допомагає йому почуватися двадцятирічним юнаком і що завдяки веселій вдачі за все життя він хворів лише одного разу – у чотирилітньому віці на епідемічний паротит, інакше кажучи, на завушницю.