Мері Елізабет Додж - Срібні ковзани

«Юфроу! Юфроу ван Глек!» кликнув Ганс гучним голосом, марно намагаючись наздогнати її, так як один з його ремінців розв'язався.

Хільда повернулась, однією рукою закриваючи очі від сонця, і Гансу здалося, ніби вона ширяє в повітрі, підходячи до нього все ближче і ближче.

«Ми не можемо взяти ці гроші», задихаючись, сказав Ганс», хоча знаємо, що Ви це зробили від усього серця».

«Ну чому ж?» спалахнувши, запитала Хільда.

«Тому» відповів Ганс, поклонившись, немов клоун, і одночасно окинувши її поглядом гордого принца, спрямованого на царствену дівчинку, «що ми не заробили їх».

Хільда була кмітливою. Вона давно помітила чарівний дерев'яний ланцюжок на шиї у Гретель.

«Ганс, виріжте мені з дерева такий ланцюжок, як у вашої сестри».

«З великим задоволенням, пані. У нас вдома є біла деревина, прекрасна, як слонова кістка; завтра ж вона буде у вас» І Ганс поспіхом спробував повернути їй гроші.

«Ні-ні», рішуче заперечила Хільда. «Ці гроші – незначна плата за ланцюжок». І вона метнулася, випереджаючи найшвидших ковзанярів.

Ганс провів її довгим, здивованим поглядом; і зрозумів, що їй марно було суперечити.

«Ну добре», пробурмотів він, чи то про себе, чи то вголос своїй відданій тіні, Гретель. «Я буду працювати не покладаючи рук, і сидіти до півночі, якщо мати дозволить палити свічу, але ланцюг зроблю. Ми можемо залишити ці гроші собі, Гретель».

«Яка ж славна пані!» вигукнула Гретель, захоплено плескаючи в долоні. «Гей, Ганс, а не дарма ж лелека оселився на нашому даху минулого літа, а? Пам'ятаєш, як мама сказала, що він принесе нам удачу і як вона плакала, коли Янзоон Кольп застрелив його? І вона сказала, що він цим накликає на себе масу неприємностей. І ось нарешті удача посміхнулася нам! Тепер, Ганс, якщо мама відправить нас завтра в місто, ти зможеш купити нові ковзани на ринку».

Ганс похитав головою. «Панночка дала нам гроші на купівлю ковзанів, але якщо я їх зароблю, Гретель, на них потрібно купити шерсть. Тобі потрібен теплий жакет».

«О ні!» вигукнула справді розчарована Гретель, «не купиш ковзани? Ну чому ж? Адже мені не так часто холодно! Мама каже, що кров енергійно тече вгору-вниз у венах бідних дітей, наспівуючи:»! Я повинна їх зігріти! Я повинна їх зігріти».

«Будь ласка, Ганс», вона продовжила, майже схлипуючи «не кажи, що не купиш ковзанів. Від однієї цієї думки мені хочеться плакати. І до речі, мені подобається мерзнути. Я маю на увазі, що мені зараз і справді дуже жарко!»

Ганс з поспіхом подивився на неї. Як і всі голландці, він боявся сліз і будь-якого прояву емоцій, але найбільше його лякали переповнені сльозами блакитні очі сестри.

«Так що май на увазі», вигукнула Гретель, усвідомлюючи свою перевагу, «я буду почуватися огидно, якщо ти відмовишся від ковзанів. Мені вони не потрібні. Я не настільки скупа; але я хочу, щоб вони були в тебе, а потім, коли я виросту, вони підійдуть і мені – так що давай, підрахуй монети, Ганс. Ти коли-небудь бачив стільки?»

Ганс задумливо перебирав монети в долоні. Ніколи у своєму житті він так сильно не бажав ковзанів, так як дізнавшись про змагання, пристрасно захотів позмагатися з іншими дітьми. Хлопець був сповнений впевненості в тому, що з гарною парою сталевих ковзанів без зусиль зможе випередити більшість хлопців на каналі. Зараз доводи Гретель здавалися йому обґрунтованими. З іншого боку, він розумів, що вона, з її сильною, але гнучкою маленькою комплекцією, через тиждень практики на хороших ковзанах зможе кататися краще будь-якої Ріхі Корбес або навіть Катрінки Флак. Як тільки ця думка промайнула в його голові, він прийняв рішення. Якщо у Гретель не буде жакета, у неї будуть ковзани.

«Ні, Гретель», відповів він нарешті, «я можу почекати. Коли-небудь я заощаджу собі на хороші ковзани. Але зараз вони тобі потрібніше».

Очі Гретель заблищали, але наступної ж хвилини вона продовжила стояти на своєму, хоча вже не так переконливо, «Панночка дала гроші тобі, Ганс. Я дуже погано вчиню, якщо візьму їх собі».

Ганс рішуче захитав головою і поплентався далі, а сестра то бігла вистрибом, то йшла, намагаючись наздогнати його. На той час вони вже зняли свої дерев'яні ковзани і поспішили додому, щоб порадувати маму.

«Я придумала!» викрикнула Гретель жвавим голосом. «Можеш зробити так: купити такі ковзани, які будуть тобі трохи замалі, а мені завеликі, і ми зможемо кататися на них по черзі. Справді, я добре придумала?» Гретель від радості знову заплескала в долоні.

Бідні Ганс! Йому було важко не піддатися цій спокусі, але все ж він був стійким хлопцем і зміг пересилити себе.

«Дурниці все це, Гретель. Ти не зможеш їздити на великих ковзанах. Ти і на цих спотикалася, як сліпа курка, поки я не зігнув їх кінці. Ні, тобі потрібні ковзани тільки у міру, і ти повинна користатися будь-якою можливістю, щоб потренуватися, аж до двадцятого числа. Моя маленька Гретель виграє срібні ковзани».

Гретель не змогла втриматися від захопленого сміху при одній лише думці про перемогу.

«Ганс! Гретель!» покликав знайомий голос.

«Йдемо, мамо!»

Вони поспішили додому, і Ганс все ще смикав срібники в руці.

Наступного дня Ганс Брінкер дивився, як сестра моторно неслась, порхаючи серед ковзанярів, які під вечір заповнили канал, і у всій Голландії не можна було знайти більш гордого і щасливого хлопчика. Сердечна Хільда дала їй теплий жакет, а пані Брінкер залатала її черевики, так що тепер вони сяяли, як нові. Маленька снувала туди-сюди, сповнена радістю і зовсім не помічаючи на собі здивованих поглядів людей; їй здавалося, ніби виблискуючі ковзани на ногах раптово перетворили землю на казкову країну. У її вдячному серці знову і знову віддавалася: «Ганс, дорогий, любий Ганс!».

«Клянуся громом!» вигукнув Пітер ван Хольп, звертаючись до Карла Схуммелю, «ця дівчинка в червоному жакеті і латаній спідниці катається досить непогано. Чорт забирай! Таке відчуття, що у неї пальці на п'ятах, а очі на потилиці! Бачиш! Так, буде весело, якщо вона зрештою візьме участь у змаганнях і переможе саму Катрінку Флак».

«Тссс! Тихіше!» глузливо сказав Карл «Ця обірвана панночка – улюблениця Хільди ван Глек. Якщо я не помиляюся, то саме вона подарувала їй ці блискучі ковзани.

«Ах так!» вигукнув Пітер, з променистою усмішкою, оскільки Хільда була його кращим другом. «Вона і тут зробила добру справу!» І мейнхеєр ван Хольп, зробивши стрибок, і виписавши на льоду подвійну вісімку, а потім літери «П» і «Х», прослизнув вперед, поки не опинився поруч з Хільдою.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.