Альона Попова - Мама 3.0: хочу i буду! Усвідомлене виховання через любов та прийняття

«Що? Яке ще усвідомлене батьківство? Я прочитала безліч подібної літератури і стільки вже знаю!» – багато хто подумає саме так… Але, прочитавши книгу Альони Попової «Мама 3.0: хочу і буду!», переконуватися у зворотному починаєш негайно!

Зізнаюся, що я не мама-монтессорі й ніколи нею не була, чи то через те, що не знала, що це, чи то не було під рукою такої чудової книги, у якій би описувалися практичні поради з організації життя мами з дітьми. Прочитавши цю книгу, я зрозуміла, що дитину потрібно не примушувати, а стимулювати – до саморозвитку й самонавчання.

Дитина має іти своїм шляхом, реалізовуючи власний неповторний, притаманний тільки їй життєвий потенціал. А наше батьківське завдання – лише допомагати їй в організації життєдіяльності: забезпечувати побут, створювати правильне навчальне середовище. Тому тепер я ЗА усвідомлене батьківство! А ви?»

********************************************************

«Скількох переживань і сумнівів можна уникнути, якщо заздалегідь підготуватися до щасливого материнства! Зробити це неможливо, використовуючи лише книги з теорії виховання або догляду. Вся теорія вилітає з голови зі свистом, щойно ви опиняєтеся сам на сам із малюком. І ніщо так міцно не застряє в голові, як історія, справжній досвід. Книга Альони Попової «Мама 3.0: хочу і буду!» – це збірник практичних порад, живих прикладів того, що, де й коли. Простіше кажучи, довідник відповідей на популярні питання «Куди бігти?» і «Що робити?».

У мене трирічна дочка, і з багатьма речами, описаними у книзі, я встигла зіткнутися. Читаючи, я розуміла, що з радістю порекомендувала б її самій собі років зо три тому.

Інформація викладена стисло й чітко, а головне – настільки доступно, що буде зрозуміла всім. Складні теоретичні моменти подані через приклади й ситуації. Прочитала книгу з величезним задоволенням і запам'ятала її як найкращий подарунок для подруг, які збираються до пологового будинку.

Спокійний впевнений тон книги – це якраз те, що потрібно почути будь-якій мамі немовляти й дошкільника. Навіть якщо ваші діти вже давно виросли, ви не пошкодуєте часу, проведеного за книгою: читається, як любовний роман. Втім, а що, як не роман, є взаємини з дитиною? Злети, падіння, пристрасть – купа емоцій!»

Дитина бажана – це мрія. Коли вона є – це чарівно. Від цього стає тепло. З малюками завжди весело й цікаво. І допитливо: що ж буде далі…

Вітаю!

Мене звати Альона Попова, я консультант для мам, мама-монтессорі, автор проектів «Мама нОва» та «Інтернет-мама».

У ваших руках – відмінний путівник для майбутньої і нинішньої мами малюка від народження до семи років.

І ось що вам тепер потрібно зробити:

– виділити час для себе (дитина спить чи в садку/школі/на прогулянці з чоловіком або бабусями);

– приготувати чашечку чаю (або кави), а можливо, фрешу чи смузі, ну або просто води;

– зручно розміститися у кріслі/на дивані/улюбленому стільці;

– розгорнути мою книгу…

– …і читати, читати, читати…

– …а потім впроваджувати, впроваджувати, впроваджувати :)

Готово? Тоді починаймо.

У мене двоє хлопчиків. Зараз їм 4 і 6 років, обидва навчаються у Школі Монтессорі.

Ще коли я була ученицею четвертого класу, від батьків своєї однокласниці я дізналася, що поруч із нашою школою є пречудовий дитячий садок, у якому все не так, як зазвичай: дітки розвиваються індивідуально, іграшок у них немає, а є «роботи», і вони роблять те, що самі вибирають.

І так склалося, що моя мрія в один прекрасний момент стала метою, була записана в щоденник і зрештою здійснилася. Ось уже понад п'ять років, як я доторкнулася до методу Монтессорі, і не просто жодного разу про це не пошкодувала, але й БАГАТО ОТРИМАЛА.

Я обрала для себе усвідомлене батьківство: хочу, щоб мої діти росли СОБОЮ. Не повторювали мою долю, не втілювали мої мрії, а розвивалися згідно зі своїми здібностями, талантами, закладеними в них природою. Тому я й обрала для своєї сім'ї педагогіку Марії Монтессорі – систему, у якій головна – ДИТИНА. А батьки лише слідують за нею.

Так, я маю бути на відстані витягнутої руки, щоби допомогти, якщо їй це знадобиться. АЛЕ! Я дозволяю їй самій вибирати. Дозволяю помилятися й робити висновки. Приймаю її саму і її вибір. Бо люблю. Люблю безумовно. І ця безумовна любов є основою мого усвідомленого батьківства.

Більше про сам метод я розповім у розділі «Мама (до) першокласника», а тут просто напишу, чому я обрала його для своєї родини, ще не заглиблюючись у філософію. Я просто взяла на віру і почала впроваджувати принципи, які нам запропонували.

Що ж мені подобається в методі Марії Монтессорі?Головне – дитину навчає довкілля, а батьки виконують лише допоміжну роль: вони можуть допомогти, якщо малюк їх про це попросить.

Основа методу – віра в те, що якщо дати дитині необхідну свободу й відповідну освіту, забезпечити всі її потреби, виховувати в ній упевненість у своїх силах, любов до життя, поважати й очікувати від неї такого ж ставлення, то в майбутньому вона реалізує себе повною мірою.

(що особисто для мене дуже важливо).

Ось 15 обіцянок, які нам запропонували дати самим собі на початку нашого батьківського шляху:

1. Перестати робити зауваження дитині на очах у сторонніх.

2. Не обговорювати проблеми виховання дитини в її присутності.

3. Не кричати на малюка, особливо якщо він не зробив нічого жахливого.

4. Пам'ятати, що в кожної дитини своя швидкість, свої здібності і свій неповторний малюнок особистості.

5. Привчати до самостійності.

6. Навчитися частіше та щиро (!) хвалити малюка.

7. Іноді без приводу брати його на руки, міцно обіймати й цілувати.

8. Не віддарюватися від дитини іграшками, а проводити з нею більше часу.

9. Навчитися терпляче слухати.

10. Завести спеціальний зошит, де педантично записувати смішні історії з життя, а також забавні слівця, маленькі відкриття і важливі події.

11. Не обманювати дитину, завжди виконувати те, що наобіцяли, і не обіцяти свідомо нездійсненних речей.

12. Іноді дозволяти собі подуріти й пограти з дитиною на рівних.

13. Привчати малюка до праці, заохочувати будь-яку допомогу по господарству, нехай навіть від неї шкоди буде більше, ніж користі.

14. Не ставитися до часу, проведеного з дитиною, як до часу, втраченого для себе.

15. Перестати почуватися винними перед дитиною: краще виправляти огріхи, ніж знемагати від власної недосконалості.