Сергей Александров-Снегирь - Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні!

Хай живе та квітне Україна! Росіянин з українцем неподільні!

У 2001 році з нами на пляжі в Криму весь день купалися туристи із Західної України (судячи з номерів автомобілів – Івано-Франківськ).Одна жінка і дитина відрізнялися особливо білою шкірою, зовсім не зворушеною засмагою. Проте вони перебували на пляжі протягом усього дня. Ближче до обіду я, по докторській доброті, підійшов до них і говорю на суржику:

– Шановна пані! Вибачте мене! Але вам і дитині потрібно вже ховатися в тінь!

Так як шкіра у вас і дитини вже рожева… Інакше до вечора будуть проблеми: все покриєтеся бульбашками! Будь ласка!

Пожалійте немовляти!

Жінка пирхнула як кінь, показавши повну відсутність інтелекту. Потім вона харкнула в мою сторону і заявила:

– Я вашу кляту москальску мову не розумію!

Всі дні, що залишилися ми їх більше не бачили… Напевно, вони лікувалися всією сім'єю від сонячних опіків… В принципі, покарання для неї справедливе. Але дитину шкода!

На роботі на швидкій допомозі в Москві пізно вночі мене викликали до полковника російської армії. Він виявився уродженцем Східної України, з Донбасу. Я купірував йому напад миготливої аритмії, запобіг інфаркт. Поки я з ним якшался, його паночка-Жінка все коментувала мої дії і поведінку чоловіка, як стурбована… Вона мені цілком сповідалася. За рахунок чоловіка паночка все життя не працювала ніде жодного дня!

Живучи в трикімнатній квартирі, в центрі Москви вона залишалася ще незадоволеною всім!

Ця паночка-полковничиха стала ділитися зі мною враженнями і спогадами. Як вони жили в дитинстві на Волині (Західна Україна) в хатах із земляною підлогою, разом з худобою, топили хати коров'ячим і козячим послідом, харчувалися Лободою. Вона згадувала як їх розстрілювали фашисти… Під моїм гіпнозом полковничиха розговорилася і тепер злобно косилася на свого чоловіка, що приносить їй занепокоєння. Вона тикала в нього пальцем і сердито бубоніла: – Не треба нас дурити! Шкірний по-своєму з розуму сходити!

Ось ми їх, східних, ненавидимо люто! Бо, дюже злі! Як вовки! Поганці!

Я запитав її:

– Як це? Я вас не розумію! – Та я сама звидкеля? – з Західної України родом, а він-зі Східної! – відповіла його жінка. – Він теж українець! – продовжувала жінка.– Але ми їх, східних, ненавидимо! – А за що? – запитав я. – Тю! А ви не знаєте? Та тому, шо у них у мові дюже багато москальських слів! – відповіла паночка.

«У кого е злість, тієї своє серце ість»…

У 1993 році в Криму був з гастролями український цирк. Циркачі всі з Західної України. Жили всі вони по приватних квартирах. Кілька людей жили в нашому дворі. Це були силові жонглери, акробати, клоуни..Я неодноразово з ними сиджував, ми часто випивали, труїли Анекдоти теплими кримськими вечорами. В якийсь вечір, на тлі сильного підживлення (а пили ми самогон трилітровими банками в спеку!) я запропонував: – Панове! Будьма!

А якщо Росію та Україну знову об'єднати!

Та й додати б Болгарію, Югославію, Румунію і Грецію до купи?

Адже ми ж всі православні брати!

Я дюже переживаю за розвал СРСР! Як кинджалом по серцю! Це не справа!

На мої крамольні промови наші циркачі відповіли: – А ми вас ніколи братами не вважали!

Ще з часів Тараса Шевченка Ви нас зі своїм царем обкрадали і гнобили!

А ми вас всіх годували, дармоїдів, клятих москалів!

Ви каталися на шикарних автомобілях і жили приспівуючи. Всі наші дівчата їдуть до вас працювати повіями і доглядальницями! А хлопці наймитують водилами і світла білого не бачать! Ми вас ненавидимо, хоч ви і українці, а що живете у москалів?…

І їх понесло, і понесло! – Так, подумав я. – про союзну державу з цими господарями не може бути й мови!

Я тільки не зрозумів свій зв'язок з російським царем!

Незважаючи на цю розмову, я не раз приходив в цирк на вистави з сином. Ми сиділи в першому ряду і нам все дуже сподобалося. Але після цієї розмови на серці залишився важкий, дуже важкий осад…

Мені було дуже боляче за те, що мене, з дитинства люблячого матір-Україну, тепер ненавидять за моє місце проживання!

На території Росії більше 30% населення має українське коріння і українські прізвища. Але це не заважає комусь на Україні їх ненавидіти з наполегливим фанатизмом…

На Україні велика частина населення-російськомовна. Особисто я обожнював українську мову та українську культуру. Але я і проти утиску російської мови. Я За дружбу російського і українського народів!

Я вірю в торжество правди і розуму!

P. S. мені прислали рецензію, з якої я зрозумів, що я все ж пов'язаний з російськими царями і несу відповідь за них! Нема базару!

З точки зору деяких «українців»…

Хочеться нагадати для тих, хто не знає історію, що Росія ніколи не управлялася росіянами!

Спочатку були Рюриковичі, а династія Романових припинилася фактично з 1761 року, з царя Петра Третього, що мав прізвище Гольдштейн. Катерина Перша була насправді була насправді Скавронська Марта Самуїлівна. Потім прийшла Катерина Друга, що має прізвища Ангальт-Цербст-Дорнбурзька…

А всі Гольдштейни одружилися на принцесах з Німеччини та Данії. Російський народ спільно з українським скинув царя, що маскується під православного. І змусив зректися престолу!

Соприкасайтесь з протилежностями!.. Тільки зрозумівши зло, можна осягнути добро. Спілкуючись з шахраями, зрозумієте порядність. Навчіться чесності, розкусивши ошуканців. Про світі краще знають воїни. Збагнувши потворне, будете цінувати красу. Вибравши Жінку, станете Чоловіком. Про здоров'я запитайте у інвалідів. Про молодість більше дізнаєтеся у людей похилого віку. Про свободу більше понять у в'язнів. Про тверезість – у алкоголіків. Про життя краще знають патологоанатоми і гробарі. Пізнавши олігархів, будете цінувати простих людей!.. Виявляйте милосердя в противагу катам!..

Якщо не з ким воювати, то немає проблем!

Не потрібні тоді військові зовсім!

Щоб без діла не тинятися, не базікати

нас військові відправлять воювати!…

Для дисципліни серед особового складу