Роман Іваничук - Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.
- Название:Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:978-966-03-8248-0
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Роман Іваничук - Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр. краткое содержание
До 8-го тому повного зібрання творів Романа Іваничука увійшли новели, оповідання та оповідки, написані протягом 1976–2016 років, у яких він постає неперевершеним майстром новели. Основу цього тому склали видання – «На перевалі» (1981) та «Люлька з червоного дерева» (2009); також до збірки увійшли новели й оповідання із циклів «На стежках і тротуарах», «Осінні узори», «Nota Bene!», а в «Додаток» – твори, що друкувалися тільки в часописах. Збірка малої прози Р. Іваничука містить докладні примітки.
Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр. - читать онлайн бесплатно ознакомительный отрывок
Интервал:
Закладка:
А нині конюх вивів кобилу із стайні, та не провів її, як завжди, попри лісничівку з великими вікнами через подвір’я й дорогу – до молодого дубового гайочка, обгородженого воринням; звичний шлях кобилі й лошачкові, що терся мордочкою біля маминого крупа, заступив двоколісний повіз із двома дишлами, з’єднаними дугою, а поруч лежала ремінна збруя. Конюх тпрукнув, зупинив кобилу, потім увів її між дишла під дугу, немов у дуже вузьку загорожу, в якій не було місця для лошачка; реміння обплутало її всю, по зубах скреготнули вудила й застрягли в морді, мама їх пожувала, та, скосивши поглядом на конюха, перестала жувати і стала мов укопана. Лошачок ще не бачив маму такою: вона не помахувала хвостом, не пофоркувала, навіть не повернула голови, коли Тонконогий оббігав повіз і протискався то попід одне, то попід друге дишло до її задніх ніг.
Така чужакуватість кобили вельми стривожила лошачка, він уклякнув на передні ноги і таки пропхався до маминого живота, конюх виштовхав його з-під дишла, це ще дужче злякало Тонконогого, адже досі він знав тільки ласку, а тепер добрий конюх ще й прикрикнув на нього, а очі в мами були сторожкі й холодні, наче вона враз забула про свого сина.
З лісничівки вийшов охайно одягнений чоловік, він був чужий і пахнув зовсім інакше, ніж конюх і кобила; поплескав лошачка по морді, Тонконогий чмихнув від цього іншого запаху; чоловік виліз на сидіння, біля нього сів конюх, зловісно цьвохнув батіг, і мама побігла не озираючись, потягнувши за собою повіз. Лошачок заіржав і побіг слідом, гнаний відчуттям тривоги перед широким світом, який враз вихопився з-під теплого живота кобили й постав перед ним досі не відомими предметами, розлився довкола дивовижними, незнайомими запахами.
Відтепер Тонконогому довелося виконувати перший в його житті обов’язок: за те, щоб зрідка допасти до маминого вим’я і заспокоїти голод, який постійно його мучив і викочував з морди клубки піни, він мусив бігти і доганяти. Спочатку це було втомливо, та в постійному русі тонкі лошачкові ноги зміцніли й стали цупкими, як молоді дубчаки в загороді, і небавом Тонконогий перестав відчувати втому, до того ж було дуже цікаво. Він високо тримав голову і бачив над собою глибоке небо або ж зелене лісове склепіння, він міг вільно вибрикувати й вихвицькувати задніми ногами, його весь час манили до себе левади й поля, та мусив бігти за візком, тож не міг собі дозволити приглянутися зблизька до тих полів і левад.
Та одного разу дивно знайомий запах донісся із темно-зеленого лану, лошачка заносило боком-боком, він супроти своєї волі опинився по коліна серед соковитого трилистого зела з круглим кашкуватим цвітом, над тим цвітом кружляли круглі волохаті комахи, які гуділи, ніби сварилися на когось. Забувши про візок, що покотився польовою доріжкою, лошачок якийсь час полохливо приглядався до буркотливих отих комах, але трилисте темно-зелене зело з бордовим цвітом надто звабливо пахло чимось дуже знайомим; лошачок ухопив губами тієї зелені, приємна терпкота розлилася у щелепах, він хапнув ще і ще, та враз згадав, що мама з візком від’їхала вже, мабуть, досить далеко, тоді вдарив копитцями і пустився стрімголов наздоганяти. Застав її біля якогось будинку випряжену, допав до вим’я, а тоді зрозумів, що те смачне зело пахло маминим молоком.
За це звідання смаку терпкого зела довелося лошачкові розплатитися: кобила, обнюхавши Тонконогого, мордочка якого пахла свіжою конюшиною, коротко заіржала, немов чимось ураз зраділа, злегка зігнула задню ногу в коліні й відштовхнула лошачкову голову від вим’я, він зайшов з другого боку, але й цього разу був відштовхнутий; кобила їла з опалки і раз у раз оглядалася, ігікала, кликала, поки Тонконогий таки не підійшов і не почав їсти разом з нею те саме скошене смачне зело, якого він тільки що скуштував на заджмеленому лану.
Відтоді лошачок потроху почав забувати про теплий і пахучий мамин живіт, хоча інколи ще й тягнувся до нього; тепер він усе рідше залишався позаду, мав уже право йти поруч з мамою, бо ж їдять вони з однієї опалки, він з гідністю йшов чи підбігав – як цього хотіли конюх і той чужий охайний чоловік; йому подобалося чути, як за ним, а не перед ним торохтить візок, це додавало гордості: став-бо він ніби рівноправний з мамою, хоч ще і не впряжений до діла.
Тонконогого почала цікавити мамина упряжка, оздоблена мусянжевими бляшками, і велична дуга над обома дишлами, під яку мала право зайти тільки мама; йому не раз хотілося, коли конюх виводив їх із стайні на подвір’я, першому влізти під дугу, якось навіть спробував це зробити, та конюх вивів його з-поміж дишел і завів туди таки маму – змирився з цим Тонконогий і далі йшов поруч з кобилою, тручись об неї і часто заважаючи. Спочатку лякав його ляскіт батога, та швидко він переконався, що нема чого боятися: конюх добрий, він тільки вицвьохкує ним у повітрі, певне, з причини тої самої радості, від якої лошачкові хотілося раз у раз іржати.
А то трапилося пізньоосінньої днини на переброді, коли краї ріки вже бралися хрустким льодом. Перебрід був грузький, колеса стрягли, а на другому боці тракту мчали один за одним наввипередки грузовики й автобуси; кобила, звична до зарічної лісової й польової тиші, лякалася гуркоту й не хотіла йти до другого берега, лошачок боявся ще дужче за неї, тулився до мами й заважав. Ласкавий конюх, розсерджений на норов кобили і на Тонконогого, який зі страху залазив під дишло, вдарив лошачка батогом по спині. Від пекучого удару аж почервоніло лошачкові в очах, він не відразу збагнув, звідки впав на нього такий біль, рвонув уперед і, перебігши річку, помчав навмання трактом.
Спочатку біг з переляку, а потім усвідомив, що це його вдарив конюх тим самим батогом, яким досі тільки з радості ляскав у повітрі, вдарив люто, зі злості; Тонконогий зрозумів, що батіг призначений не тільки для втіхи, а й для спонуки, що він обізветься на його спині не раз, коли його впряжуть замість мами у візок…
Ображений і зляканий мчав так, щоб не вертатися більше. Та образа минула швидко, як і прийшла; в серці лошачка заскімлила туга за матір’ю, а ще й огортав страх перед великим метушним світом, в якому він опинився самотній і беззахисний. Біль миттю минув, Тонконогий зупинився і почав розглядатися за візком, на якому сидів конюх, що пахне мамою, і чужий охайний чоловік, до запаху якого лошачок теж уже став звикати, почав шукати очима мами, запряженої між два дишла з дугою, але на тракті їх не було. Він вернувся назад до ріки, але там котилися лише холодні баранці і брався хрустким льодом берег; по тракту мчали екіпажі – швидко, шалено, всі вони чимсь нагадували конюхів повіз, і всі були інакші, та ось один зупинився на краю дороги, і лошачок побіг до нього.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: