Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя

Виступи Шумського й Хвильового, як я тепер собі аналізую всі події – були кільцями того ж самого національного ланцюга на Україні.

Організація націоналістичної літературної організації «Вапліте», що потім перетворилася після її ліквідації на групу «Літературний Ярмарок», а далі випливла, як літературна організація «Пролітфронт» – все це подальші етапи боротьби з лінією партії в літературі, які (етапи) суть продовження давньої націоналістичної лінії в літературі. І «Вапліте», і «Літературний Ярмарок», і «Пролітфронт» партія розгромила. Звідси – незадоволення. Це одна з причин, так сказать, літературного характеру, що штовхнула мене в обійми контр-революційної організації.

Об’єднання наркоматів (Наркомфін, Наркомзем, Наркомтяжпром і т. д.), тоб-то єдине від Росії керування економікою України розцінювано було, як похід узагалі проти України, як відібрання від України її прав і привілеїв, самостійної Радянської республіки – це була друга причина мого вступу до контр-революційної організації. Треба було боротися з цими посягательствами на Україну, а боротися можна, так думалося, тільки нелегальним способом.

Становище літературного фронту в РСФРР і в УСРР. Думалося, і ці думки всіляко підігравалися, що українську літературу вважається за літературу другого сорта, що на видання української літератури дається мало паперу, що взагалі видавнича справа на Україні держиться в чорному тілі, що коштом українських видавничих закладів видається російська література, тоб-то все те, що за розподілом має діставати Україна, все воно залишається в Москві і йде на задоволення потреб російської літератури і російських письменників. Що російські письменники краще забезпечені матеріально, ніж українські, що вони мають і більші за твори гонорари, і більші своїх творів тиражі. Що російські письменники мають змогу часто бувати за кордоном для поширення своїх творчих горізонтів, що вони там живуть подовгу, а для українських письменників залишаються від цього тільки шматочки. 3 цим, гадалося, треба боротися. Для цього треба контр-революційну організацію, щоб скинути владу, що так «обіжає» Україну на фронті літературному. Говорилося також, не вважаючи на те, що на Україну з видавничих фондів, з видавничих можливостів припадає дуже малий відсоток, який ніяк не може задовольнити потреб українських письменників, не вважаючи на це все, на Україні видається дуже багато творів російських письменників, видаваних уже в Москві. Отже, таким чином, виходить, що навіть та невелика частина паперових і взагалі поліграфічних можливостей, що їх має в своїм розпорядженні Україна, і вона (частина) не йде цілком для українських письменників, а ще й тут ділиться між письменниками України і письменниками Росії.

Говорилося про те, що російські письменники роз’їзджають у власних автомобілях, користуються взагалі всіма життьовими благами, а письменники України животіють.

З цим треба, одже, боротися, а для боротьби треба організовуватися, тоб-то виникає потреба в запільній для цієї боротьби організації.

І нарешті політика Партії й Радянської Влади на селі.

Коли партія розпочала наступ на капіталістичні елементи в країні, взялася на селі за колективізацію сільського господарства і на її базі за ліквідацію куркуля, як класа, думалося, що колективізацію цю робиться з примусу, що сільське господарство України не зможе розвиватися такими шляхами, тоб-то шляхами колективізації, що для сільського господарства на Україні, для його розвитку притаманні господарства одноосібницькі, а що коли й треба переходити на колективні форми господарювання, то для цього ще не настав час, що селянство ще перебуває в лабетах дрібно-власницької психології і що така поспішна, без відповідної підготовки колективізація призведе до неменучого занепаду взагалі сільського господарства на Україні. Що запровадження негайної колективізації єсть спеціально для того, щоб підірвати економічну міць України, підірвати підпорну силу селянства, що ввесь час, – особливо, заможні його шари, – противилися всім заходам Радянської Влади. Говорилося, що такі способи (примусові) колективізації запроваджуються тільки на Україні, що по інших республіках, а особливо в республіці Російській нічого цього не робиться, що, таким чином, Радянська Влада навмисне нищить добробут українського населення.

У цей самий час Радянська Влада перейшла з сільсько-господарського податку на методу хлібозаготівель. Говорилося, що хлібозаготівлі провадяться жорстокими способами, що в населення забирається геть чисто все, не залишається нічого, що населення кинуто в обійми голоду, злиднів і т. д. При чому так само порівнювалося з становищем селянства в Росії і говорилося, що в Росії й по інших республіках Союза методи й способи хлібозаготівель значно м’ягші, що кількість накладуваного і на окреме господарство і взагалі на все селянство не така велика і що селянство російське перебуває в значно кращих матеріяльних умовах, ніж селянство українське.

Розуміється, що такі думки, такі настрої час од часу будоражили мене, але, заклопотаний безупинною роботою в газетах, журналах і т. д., я не систематизував їх і якихось певних висновків не робив, аж поки не забалакав зо мною про все це Хвильовий. Розвиваючи це все, підкреслюючи, систематизуючи, він говорив, що всі способи легальної боротьби і легальних виступів проти такої, що до України, політики партії й Радянської Влади вже випробувано, що ніяка легальна боротьба нічого не дасть, що для цього треба йти на боротьбу всіма способами – і запропонував мені увійти в спеціяльно для цього закладену антирадянську контр-революційну організацію. Він говорив, що Радянський державний лад, що Союз Радянських республік, де домінантну ролю грає Російська Республіка, ніколи не піде на те, щоб Українська Республіка була рівна усіма сторонами з Російською, що доки буде Україна в спільці з Росією, вона (Україна) завжди буде на других ролях, завжди буде в колоніяльному чи напівколонільному стані. Що в такому стані ніколи не дасться Україні розвинути всі свої творчі можливості, що вона пастиме задніх, що вона нидітиме і в економічному і в культурному своєму розвиткові. З такого стану Україну треба вирвати. Треба, щоб вона була справді самостійною, справді незалежною, тільки тоді вона зможе розвиватися й квітнути з усіх боків. Україну треба відірвати від Росії. Треба стреміти до того, щоб усі землі, де переважна більшість єсть українського населення, об’єднати в Соборну Україну, хоч би для того треба було поступитися ідеєю Радянського ладу, ідеєю соціялізму.

Основне, треба свою державу, а там видко буде.