Сергій Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя

«…На одном из этих совещаний, происходившем в предоктябрьские дни (в последних числах октября 33 г.) в разговоре об оружии я помянул о том, что у меня помимо револьверов, имеется еще ручная граната, которую можно было бы использовать для покушения.

ВИШНЯ ухватился за этот план, считая его более безопасным для нас в части более широких возможностей к побегу и выдвинул предложение бросить гранату на правительственную трибуну во время Октябрьских торжеств.

Этот план нами в деталях был обсужден и отвергнут, т. к. здесь могло иметь место ряд непредвиденных случайностей, как-то: граната могла не попасть на трибуну и разорваться, не причиняя никакого вреда намеченному лицу, или совсем не разорваться, что в одинаковой мере не достигло цели и провалило новый метод борьбы – нашей организации.

Окончательно решено было держаться первого варианта, т. е. нападения в здании ЦК во время приема делегации, и план этот не был осуществлен лишь потому, что по неизвестным мне причинам в приеме было отказано…»

Запитання. Розкажіть докладніше, що ви знаєте про терор, що його мала застосовувати Ваша контр-революційна запільна організація.

Відповідь. Само собою розуміється, що всяка контр-революційна організація, яка ставить своєю метою повалення Радянської Влади, тоб-то знищення Влади примусовим способом, способом зброї, не може, здійснюючи цю свою мету, не вживати терору, як от повстання, збройної боротьби і т. п. Це – зрозуміло. Інша справа – індивідуальний терор, атентати на окремих представників партії і Влади, що їх організація вважала за найголовніших винуватців запровадження політики, ворожої політиці контр-революційної організації.

Наскільки я можу собі пригадати тепер і більш-менш уявити справу про терор – бо балачки про індивідуальний терор почалися при мені і зо мною в той період (після смерти Хвильового) мого життя, який (період) я не можу вважати для себе за нормальний (паталогічний, хоробливий стан психічної депресії, фізичної хоробливості, істерічності, нервової неурівноваженості) – справа виглядала так.

Організація провалилась. Це було ясно. Арешт Ялового, самогубство Хвильового і т. д. – все це ознаки, що організації вже нема, що позалишалися поодинокі її члени, які також чекали на викриття й на арешти – треба було довести і членам організації і Владі, що, мовляв, хоч організація і провалилася, та все ж таки – ми ще в силі, ми ще маємо і силу, і можливість «гримнути дверима» востаннє, подаючи тим самим надію, що ще не все загинуло.

Такі балачки провадились нами на помешканні в Ірчана, коли був присутний Ткачук. Про це говорив мені і Досвітний, і я з цими балачками погоджувався.

Правду, казавши я ходив увесь час тоді в якомусь тумані, байдужий до всього і до всіх, з повсякчасними головними болями, з незовсім координованими й нормальними вчинками, викликаючи у близьких своїх і в лікарів, що мене лікували, побоювання за мій психічний стан.

Я не вдумувався глибоко в те, що говорилося, я погоджувався з усим і на пропозицію членів організації (Озерський, Досвітній, Ірчан) погодився бути виконавцем замаху на т. П. П. Постишева. Говорилося про те, що П. П. Постишев має невдовзі прийняти (балачка відбувалася в жовтні м-ці) делегацію письменників і в цей саме час я мав учинити на його замах. Як саме, з чого стріляти, як стріляти – у ці деталі я не вдавався, і чи були ці деталі розроблені, я не пам’ятаю. Револьвера в мене ніколи не було – хто мав мені дати револьвера – не пам’ятаю. Взагалі ж, – я кажу, – в той час ота сама психічна депресія позбавляла мене можливості пригадати зараз усі деталі.

Коли б мені хтось нагадав ті часи, нагадав подробиці тих балачок, міркувань і т. і., що тоді проводилися, можливо б – я й пригадав би все детальніше.

Із осіб, яких іще називали тоді, як об’єктів атентатів нашої організації, вказувалося на В. Я. Чубаря й на В. А. Балицького. Смутно пригадую, що на В. Я. Чубаря мав заподіяти замах Гжицький, а на В. А. Балицького – не знаю хто. Місцем для цих атентатів було обрано майдан ім. Дзержинського під час святкування Жовтневої Революції.

З густою фарбою сорому згадую я все це, і нічого ці спогади не викликають у мене, крім призирства до себе, до товаришів, до організації, що плекала в себе ці підлі й мерзенні думки.

Хотілося б, щоб і Партія, і Влада дали мені змогу не на словах, а на ділі, на роботі доказати, що ворогом робочого класу я ніколи не буду.

21. I.33 [14] Має бути 34. Остап Вишня

Допросил Бордон

Лист Губенка В. П. до Остапа Вишні

Січень 1934 р.

Січень 1934 р., Харків

Любий тато!

Як ти там живеш. Як себе почуваєш. Варвара Олексіївна казала, що в тебе маленька кімнатка й ти почав вивчати німецьку мову. В школі все гарно. Вчуся добре. Ось тобі приклад моєї характеристики за 1-ше півріччя.

1) Мова. Дуже добре.

2) Арифметика. Добре.

3) Суспільствознавство. Добре.

4) Географія. Добре.

5) Природознавство. Добре.

6) Політехнізація. Задовільно.

7) Рос. мова. Дуже добре.

8) Муз. виховання. Дуже добре.

Взагалі все хараш-ш-о!

Цілую тебе!

Вячко.

Харків 8.ІІ.1934 рік

Дорогий наш татулько!

Пересилаю тобі книжки, газети й картки. 4 шт. фотокарток. Так мене схвилювало вчорашнє побачення, що не можу й досі заспокоїтися. Чого ти сумний такий? Не журися! Скоро зустрінемося і будемо жити всі вкупі.

Хочеться багато тобі сказати хорошого, теплого, але Шуман був правий, коли говорив, що «Любовь и дружба проходят по земле с замкнутыми устами и с вуалью на челе. Ни одно человеческое существо не в состоянии рассказать другому, как оно его любит; оно может только чувствовать любовь».

Мені хочеться бачити тебе спокійним і веселим. За нами не журися, ми тебе любимо і ніколи не забуваємо.

Матеріально живемо непогано, й не дуже багато продала барахла. У всякому разі те, що передаємо тобі, ми й самі їмо. Так що ти, будь ласка, їж масло – поправляйся.

Була вчора прем’єра в Тромі. Сприймали добре, але багато пропало місць через переклад і молодість деяких акторів. А взагалі вистава весела, хороша і молодята хороше грають. Почувається, що вистава робилася за короткий термін, особливо в останній дії багато сирих моментів.

Одержала сьогодні ранком листа від Василевої дружини. Пише, що виїде з Одеси не пізніше 10.ІІ., так що я її чекаю. Тепер мені буде веселіше жити, а то я не можу сидіти в цій квартирі. Ну і не лежала в мене душа до неї, а тепер зовсім противно бачити ці прекрасні кімнати.