Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

З роботою я не хапаюся і не спішуся, а «Ледащицю» тому послала, що була вже написана, то нехай не лежить. Печататься, здається, до осені нічого не буде, будемо «Хату» дожидати. Та скажіть, мені, чи схочуть «Інститутку» для першої книжки? Чи для першої їм треба якої новини. А ще ви мені скажіть, як іде перевод у Кожанчикова і чи багато зосталось ще книжок? Що ж Ви, чи пишете? Що написали? Чи співаєте «Зіроньку»? Що малюєте? Бувайте ж здорові та пишіть, та по-батьківськи цілий листок запишіть, а не те, що три слова черкнути та й бувайте здорові. Низенько кланяємось усім землякам. Чи поїхав Мих[айло] Матв[йович] на Вкраїну? Чи втік куди-небудь Ченстоховський? Чи не разом з ним отсе Ви захожуєтесь втікати?

Щиро Вам прихильна

М. Марков[ич].

P. S. Коли встигнете, то пришліть з Николаем Яковлевичем свій портрет, отой, що у свиті.

Чи вже Білозерські поїхали? Що Мотря робить? Чи здорова вона? Чому Вас[иль] Михайл[ович] мені не одпише? Чи одібрав він мій лист?

Опанас Вам дуже кланяється.

13 июня 1859. С.-Пб.

На днях был у меня Брылкин, приезжавший сюда на сутки. Он сказал, что формовщик, которому ты заказывал для Брылкина две статуи, хоть и сделал их, но одну кому-то раньше еще продал, а потому он сам уже заказал у него же две статуи и сам рассчитается с ним. Просил тебе кланяться низенько.

Я передавал об этом Честаховскому, который тоже был у формовщика, и убедился, что все это правда. Поэтому я 50 р. не получу от Брылкина.

Нового в П[етер]бурге ничего не слышно. Желяховский завтра едет и кланяется тебе.

О кн[язе] Гагарине есть уже в газетах, а о гр[афе] Ф[едоре] П[етровиче] нет ничего еще.

Я уеду, кажется, к 1 июля на м[есяц]. Прощай, будь здоров и вертайся счастлив.

Тв[ой] Михайло .

17 июня.

Посылаю тебе письмо Марьи Александровны, вчера принесенное Каменецким. Нового ничего. Я, может быть, уеду к концу этого м[еся]ца в Малороссию.

Прощай.

Весь тв[ой] Мих[айло].

10 июля,

с. Межиріч.

Спасибі тобі, за твоє письмо і за письмо М[арии] А[лександровны]. Я це думаю їхать у Гирівку, добре було б, якби і ти туди хоч к половині августа приїхав, а раньше, то ще лучше, лучше б. А поки те буде, пошли мій коротенький лист М[арии] А[лександровне]. Та щоб не даром німці папір возили, то напиши і ти їй на другім чистім боці, вона, я знаю, буде дуже, дуже рада.

Добре було б, якби ти побачився з Кожанчиковим та розпитав би його про ту прокляту цензуру. Як побачиш Костомарова, то поцілуй його за мене, Каменецького тож, а Александру Ивановну аж тричі. Оставайся здоров, нехай тобі Бог помагає на все добре.

Т. Шевченко.

Чи граф Ф[едор] П[етрович] в Академії, чи ні?

Я не дождався Парчевського; то й не зробив нічого, тілько купив гербового паперу; а на папері тім пишіть вже ви, що знаєте і що вам Бог на розум пошле. Оставайтеся здорові; нехай вам Бог допомагає на все добре. Щирий брат ваш Т. Шевченко

Іюль 13, 1859.

Мошны,

22 июля

1859.

Мои единые други! Я опинився аж у Мошнах, а чого я тут опинився, про те скажу вам, як побачимось, а на сей раз вручителю сего вручите мои вещи і гроші, і сорочку, як пошита, і бриль. Може, я ще заїду до вас, як вертатимусь у Петербург, а може й ні, я ще й сам добре не знаю. Оставайтеся здорові! Нехай вам Бог помагає на все добре. На той рік, може, буду вашим сусідом, а поки що не забувайте щирого вашого

Т. Шевченка.

А саквояж ваш я таки трохи попом’яв. Вибачайте!

На звороті:

В Прохоровке

Ее превосходительству

Марье Васильевне

Максимович.

Или Михайлу Александровичу

Максимовичу.

Коханий земляче! Кланяємось Вам сердечне з Михайлової Гори і дуже тужимо знову об Вашому приключаю; бо нам перед Ільєю сказали нарочнії з Пекарів, що Вас уже випустили з Мошен і що Ви з Пекарів поїхали в Межиріч до пана Парчевського, а вчора сказали ще, що Ви вже аж у Переяслава; аж бачу, все брехня, і Ви в Мошнах… З посланим, по письму Вашому, посилаю Вам чемодан і погребець Ваш, і в сім пакеті 50 рублей Ваших, а прочії привезу сам в Мошни, куди і без того хотів я їхать із Вами вмісті. До збачення! Зостаємось Ваші щирії приятелі

Михайло Максимович,

Марья Максимович.

23 июля 1859 г.

На четвертій сторінці:

Тарасу Григорьевичу Шевченку.

Други мои единые!

По требованию начальства я завтра буду в Києві. Добре б ви зробили, якби й ви рушили в Киев. Помолилися б Богу і за одним заходом зо мною б побачилися, бо на Михайловій горі, не знаю, чи швидко нам доведеться бачитися. А тим часом нехай вам добре сниться.

Не забувайте Т. Шевченка.

1859.

26 июля.

Мошны.

На звороті:

Ее превосходительству

Марии Васильевне

Максимович.

В Прохоровке.

Милый и многоуважаемый Тарас Григорьевич!

Что это такое значит? Лазаревский меня поразил как громом, или, как нынче говорят у нас, миром 12 июля. Я Вам уже с месяц назад писал одно письмо с прописанием всех обстоятельств; теперь решаюсь послать другое, тем же самым путем – на авось; другого не знаю. Вот судьба Ваших стихотворений: Вы знаете рапорт Палаузова и что министра нет в городе. Это бы ничего, и дело бы давно кончено, да проклятое чиновничество с своими крючками везде пакостит. Вам известно, что Ваши стихотворения Главное правление цензуры поручило рассмотреть их Цензурному комитету. Комитет, как коллективное существо, поручил это исполнить Палаузову, и тот написал известный Вам рапорт. Рапорт и отмеченные места читал Цензурный комитет и во всем одобрил мнение Палаузова. Кажись, чего бы лучше? Так нет, в Главное правление цензуры Комитет донес так: вот, дескать, мнение Палаузова о стихах Шевченко и более ни слова. Дело это попало к Арсеньеву, который мне объявил: «Спрашивали мы не мнения Палаузова, а Комитета, и если я рапорт доложу Муханову, то он наверное обратит его в Цензурный комитет, и дело будет испорчено; а лучше надо подождать Ковалевского». Будь этот рапорт одобрен Комитетом, мы бы разрешили, не говоря ни слова. Поэтому-то и я даже просил приостановить дело до министра.