Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Стілько в мене роботи, що і в голові не вміщається. Вибачай, що коротко пишу і про твоє дороге писання не споминаю. Коротко про його що й писати! а широко – ніколи, далебі! Ось напиши лишень до мене, як і що ти думаєш-гадаєш, то я тобі на всяке слово одвітуватиму, вибравши добру годину. А тепер твій приятель зараз їде, то й не схаменешся, з якого конця починати.

Чи получив ти мої книги? Як вони тобі здались? Пиши гуляючи про всячину, бо Господь знає, коли побачимось.

Спасибі ж тобі, велике спасибі за «Ченця». Се мені дорога буде пам’ятка!

Твій довіку

П. Куліш.

1857, ноября 26,

С.-Петерб[ург].

Адрес: такому-то, в собственной типографии, на углу Вознесенского и Екатерингофского проспектов, в доме Лея.

На четвертій сторінці:

Високоповажному панові Тарасу Григоровичу Шевченкові прошу до рук подати.

От 27 ноября 1857 года.

Не знаю, получил ли мое письмо ты, мій друже, которое была ответом на твое писание, хотя не вполне удовлетворительным? Теперь же извещаю, что ежели тебе очень хочется увидеть мою старую фигуру, то можно приехать: у сына под Москвой в 40 верстах есть дача, Никольское, не доезжая Москвы за две станции, Богородского уезда, с Купавинской станции, версты три от дороги по Владимирскому тракту, – то ежели не раздумал, то все-таки прежде извести аккуратно, когда выедешь, потому что нужно приготовить комнату для житья, то есть дня за два до приезда нужно протопить. И как, вероятно, будешь ехать с почтовыми дилижансами, то чтобы знать день, когда нужно выслать шкапу. Потом еще вопрос, – может быть и нескромный: есть ли средства для этой поездки? Ежели нет, то не церемонься – извести: хотя, признаюсь, и грустно, что это все на один или на два дни, потому что и мне отлучаться в настоящее время, пока еще служу искусству, неудобно. Потом нужно иметь вид; я, ведь, ничего не знаю в делах, но я думаю. …Муравлев даст тебе вид какой-нибудь на проезд в Богородской уезд, в село Никольское для того, чтобы повидаться с старыми знакомыми; и ежели все это будет очень затруднительно, то не приехать ли мне в Нижний, и это не для того только, чтобы повидаться, а поговорить бы многое нужно, может быть, моя старая голова навела и твою на добрую мысль; а для того, чтобы только повидаться, нам делать такие расходы жирно. Богатые находят удовольствие в исполнении всех своих желаний, а я, напротив, нахожу величайшее наслаждение, если откажу себе в удовольствии, которое мне не по средствам… Обо всем этом помиркуй хорошенько и извести аккуратно; как и на что решиться. – Не взыщи, что я пишу просто, но имя друга, которым Вы мене подарили, заставляет меня быть таким. Прощай, жду ответа! Да! Варвара Николаевна Репнина, которой я читал твое письмо, просила меня передать тебе ее душевный поклон; ну, еще прощай, заболтался, да что делать? Это болезнь старости.

Твой Михайло Щепкин.

Милий мій друже! Позавчора чортові не було чого робить, то він носив мене в Балахну, трохи не за тридцять верст од Нижнього, а Федор якраз в той день і переїхав через Нижній. І що б йому було підождать до завтра. Недобрий він, поцілуй його за мене.

Письмо твоє, нашвидку писане, я получив і дякую тобі за його, а то вже я думав, що ти, крий Боже, занедужав. Ти пишеш, чи получив я отставку із Оренбурга. Получив. Чисту получив. А ще до [по]лучения ції поганої отставки писав я графині Н[астасії] І[ванівні] і графу Ф[едору] П[етровичу] письма. Не знаю, чи получили вони їх, чи ні. Довідайся, будь ласкав, та й напиши мені. І напиши мені, чи до ладу я написав письмо графу Ф[едору] П[етровичу], бо я на такі химерні письма не великий майстер. Та не забудь спитать у графині Н[астасії] І[ванівни], чи був у неї з моїм поклоном Сапожников.

Подякуй доброго і розумного Куліша за його «Чорну раду» і за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал. А поки що буде, послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» і «Ченця». Та якби був знав, що він має од Щепкіна, то послав би що-небудь друге, у мене єсть багато дечого, тілько все-то те понедороблюване. Як заста[не] оце письмо Варенцова в Петербурге, то перешли мені з ним наші народные думы, изданные Метлинским. Або хоч почтою перешли, бо я ще і не бачив ції хваленої книги.

Нарисовав я карандашем для тебе своє поличіє, та нема з ким переслать його, а по почті боюся зотреться. Думав переслать з Федором, так чорт, враг добрых наших помышлений, бачиш, що зробив.

Пише мені старий Щепкін і просить, щоб я приїхав до його на праздники в гости. В саму Москву мені їхать не можна; то він просить мене до свого сина на хутір, десь недалеко коло Москви. Я жду од [його] на днях письма, він мені напише, де той хутір і коли туда можна приїхать. А що якби і ти, взявши Куліша та й Семена з собою, та й ви приїхали на той благодатний хутір. А дуже б добре було. Я тобі напишу, як получу од старого письмо. А поки що прощай, не забувай великої просьби твого искреннего

Т. Шевченка.

18 ноября.

Нижний.

5 декабря 1857 г.

Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки, і особливе, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрюкував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській беседі», і там вона добра, але по-нашому лучче. Розумний, дуже розумний і сердечний эпилог вийшов; тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадів.

Не знав я, що в тебе єсть «Москалева криниця» і «Чернець» од Щепкіна, а то б я тобі послав що-небудь інше. У мене багато дечого зібралось через десять літ, та не знаю, що мені робить з моїм добром, – як його пустить в люде.

Спасибі тобі за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде.

Що се за дивний, чудний чолов’яга Л. Жемчужников! Поцілуй його за мене, як побачиш. Ще ось що. Чи багато в тебе преномерантів на «Записки о Южной Руси»? Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі. Зроби ти ось що. Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхать в гості; а що, якби і ти, молодий, забіг за ним в Москву та вкупочці і прилетіли б до мене. Дуже б, дуже б добре ви зробили, други мои искреннии! Тут би ми порадились з старим майстром і насчет твоїх «Записок», і насчет мого нікчемного добра. Прилітай, мій голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. Може, Варенцов не виїхав ще з Петербурга: то от би з ним разом і приїхав. Я жду тебе, а ти стань мені за рідного брата: поцілуй свою любу жіночку за мене і за себе, та й гайда на залізний шлях.