Сергій Гальченко - Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Поцілуй Маркевича за мене за його ноти; добре, дуже добре, а особливо «Морозенко»: він мені живісінько нагадав нашу милую безталанную Україну. Цілую Михайла, Федора і Семена. Федорові скажи, що я вчора бачився з Кебером, і він його цілує.

Остаюся, ждучи тебе, мій друже єдиний! Остаюся твій искренний Т. Шевченко.

Чи не трапиться в тебе «Літопись» Величка? Як поїдеш, то возьми з собою, а як не поїдеш, то передай Варенцову.

5 декабря 1857 г.

Спасибі тобі, Богу милий мій друже, за твої сердечнії, ласкавії письма. Спасибі тобі за приглашение в село Никольское, а тричі разом спасибі тобі за те, що ти хочеш сам приїхать в Нижній. О, як би ти добре зробив, якби приїхав! Тут би тебе, преславного, на руках понесли твої безчисленнії поклонники. Щасливий ти, дуже щасливий, мій славний, мій великий друже! Всі тебе бачили, всі до єдиного руського чоловіка, всі тебе знають і з любов’ю повторяють «твое обаятельное прославленное имя».

Сьогодні був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твоє. Зрадів старий, як прочитав, що ти хочеш приїхать в Нижній. Низенько кланяється тобі Вл[адимир] Иванович] і сердечно просить не перемінять доброго наміренія. На тім тижні почнуться тут дворянські вибори, уже почали збираться повітові пани, то може б ти здумав показать себе їм на тутешній сцені. Ото б порадував ти їх хуторянські душі, а мою щиру, любящую тебе душу переніс би на саме небо. На сей конець я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим, питав його насчет условий, і він сказав мені, що «согласится на условие, какое ты ему предложишь». Чудний би був, якби і не согласився.

Добрий мій друже! Питаєш ти, чи багато у мене грошей? Дуже, дуже небагато, мій друже єдиний: нема де взять. Заходився рисовать карандашем портрети, так що ж? Нарисовав три портрети, та й сижу склавши руки. Без столиці художник – риба без води. Погано, дуже мені погано у цім Нижнім. Граф Федор Петрович обіщає мені «выхлопотать позволение жить в столице». О, якби-то йому Бог поміг! «Ожила б тогда моя душа одинокая при виде великих произведений божественных искусств!» А тим часом, а тим часом… як ти приїдеш сюди та я подивлюся на тебе, подивлюся, неначе на всесвітнюю галерею, неначе на всесвітній театр, і забуду хоть на годину своє невсипуще горе.

Грошей у мене б стало, щоб доїхать до Никольского і назад вернуться, та не в тім річ. Не я один прошу тебе приїхать сюди, а всі добрі і розумні люди просять тебе, а їх тут таки чимало. Старий Улыбышев, той самий, що написав біографію Бетговена, не пропускає ні одного спектакля: так щиро любить театр; а як тебе побачить, то він, старий, як мала дитина, заридає, та чи він один?

Рішися, друже мій великий, на мою просьбу і, рішившись, напиши мені гарненько, коли б тебе ждать до себе. Я сьогодні ж пишу і Кулішеві: може і він заїде за тобою, та разом і приїдете, мої гості дорогії. А як побачиш мого давнього друга, В[арвару] Н[иколаевну] Р[епни]ну, то привітай її од мене, мій друже єдиний, та в письмі своїм напиши її адрес. Прощай, моє серце! Нехай тебе Бог милує і стереже на славу великого святого искусства. Не отринь же просьби любящого тебе друга

Т. Шевченка.

Куліша не треба ждать: може, він і не поїде, а мені б з ним дуже-дуже треба було б побачиться. Напиши, будь ласкав, і ти йому: може, він тебе, батька нашого, лучче послухає. Посоромиться не послухать.

Ще, як приїдеш, то зараз пришли почталіона на квартиру Овсянникова, щоб тобі не турбуваться насчет поміщенія.

Чи не взяв би ти з собою рукопись «Москаля-чарівника»? Тут єсть прехороша дівчина і талантлива артистка, Піунова. То може б, ви чи не вшкварили б сього «Чарівника» навдивовижу нижегородським людям?

Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє «Слово о полку Игореве»?

Ще одно P. S. Поніс був уже я оце письмо на почту, та зострівся мені старий Улыбышев і просив написать од себе глубочайший поклон і просить тебе, щоб ти приїхав просто до його на квартиру.

«Москаль-чарівник» єсть тут печатний. І П[іуно]ва сьогодні вчиться по-нашому говорить заходилась. Зраділо дівча – аж заплакало.

8 декабря. С.-Петербург.

Жаль, жаль, жаль, милий мій друже, що тебе понесло в Балахну именно в тот день, как мне приехать в Нижний. Но если ты проживешь в Нижнем еще с месяц, то я не теряю надежды видеться там с тобою. Тогда уже надивимося один на другого і наговоримся. Теперь, на днях, я поеду в Малороссию навестить сироту мать, а оттуда мабуть що через Нижний поеду кое-куда по службе. Скажи об этом Кеберу, коли ти з ним познакомився. Поклонись низенько Владимиру Ивановичу і скажи, що буду писать йому незабаром, а коли скоро прийдеться їхать через Нижній, то писать не буду, а самолично переговорю, о чем треба.

Обнімаю і цілую тебе од всей щирой душі.

Твій всегда Ф. Лазаревський.

Михайло хлопочеться о чім треба.

9 декабря. С.-Петербург

Дорогой Тарасе! И Федор сильно, сильно жалеет, что не мог тебя отыскать в Нижнем (он не знал о твоем выезде в Балахну), но дожидаться никак не мог: он сильно спешил сюда.

Слава ж Богу, что ты получил уже отставку: все мы дуже, дуже рады этому. Вчера я был у графа: добрая графиня обещала сама писать к тебе скоро и тоже рада за твою отставку; они говорят, что с твоим письмом ничего не делали, до получения сведений об отставке; а теперь при первом удобном случае граф будет просить Президента о дозволении тебе продолжать занятия при Академии. Как только будет что-либо похожее на милость, то я сейчас извещу тебя. Графиня показывала мне твоего киргиза с твоим поличьем и хвастала, что показывала многим и все хвалят. Сапожников у них не был, и они ничего не слышали об нем. Письмо твое к графу, как он говорит, написано хорошо. – И Кулиш, и Белозерский читали твое письмо; и последний виделся где-то с Варенцовым, но я не знаю, что это за человек, а слышал вчера, что он живет где-то на Васильевском.

Песни Метлинского посылаю тебе теперь же по почте.

Уложи-ка хорошенько свой портрет, чтобы не потерся, да пришли через почту; а то долго придется ждать удобного случая; а мне хочется скорее подивиться на тебя хоть на бумаге. Да чи похож?

У меня дела оч[ень] и оч[ень] много, но праздниками может быть и вырвал бы дня два, три, чтоб съездить в Москву и благодатный хутор, если он близко от Москвы. Да, я думаю, что тебе можно бы приехать в Царское С[ело] и тут жить; тогда бы с тобою много кто бы виделся и часто. Семёна в это время не видел.