Сергій Гальченко - Михайло Драй-Хмара

Для підсилення своєї версії слідчий долучив до справи М. Драй-Хмари витяги з протоколів допитів Г. Г. Політура (19 жовтня 1933 р.), Л. С. Кржижевського (25 жовтня 1933 р.), В. Ф. Пищалка (19 вересня 1933 р.), Л. Корицинського (28 червня, 2 липня 1933 р.). Викладач Польського педінституту В. Ф. Пищалко 19 вересня 1933 р. нібито подав такі свідчення, які зафіксовані у протоколі допиту: «Большое влияние уделялось организации вопроса воспитания студенчества в националистическом духе. Для этой цели Сохацким (директор Польського педінституту. – С. Г. ) был укомлектован лекторский и профессорский состав института лицами, враждебно настроенными к Соввласти. Достаточно указать, что основные дисциплины читались ДРАЙ-ХМАРОЙ, ВИННИЦКИМ, ВУЙЦИКОМ (усі три колишні викладачі Кам’янець-Подільського університету. – С. Г .), РУДНИЦКИМ (викладач Польського педвишу). Леон Корицинський 28 червня 1933 р. свідчив, що разом із проф. М. Драй-Хмарою, «с которым я сблизился, мы протаскивали теорию индоевропеизма языкознания, что он ее проводил, а я наиболее развитой среди студентов, молчал, а аудитория была слепой».

На другому допиті 7 жовтня 1935 р. слідчий (начальник 4-го відділення О. В. Писарєв) ставив дуже дивовижні запитання, на які М. Драй-Хмара не міг дати точної відповіді: коли і за що і чи одночасно були заарештовані його колеги по роботі в Кам’янець-Подільському університеті, в Інституті мовознавства в Києві, в Польському педінституті в Києві, але найголовніше – про літературне угруповання неокласиків (Рильський, Зеров, Филипович) як націоналістичну контрреволюційну організацію. Чи міг київський професор дати конкретні відповіді, коли, хто і за що був репресований радянською владою? Звичайно ж ні, але мусів (яким чином – це вже інше питання) відповідати. Із його відповідей довідуємося про його перший арешт:

«ГРИНЧЕНКО был арестован вместе со мной, в феврале 1933 года. Вместе же нас впоследствии и освободили. […]

КУРИЛО Е.Б. была арестована в Киеве, в 1933 году, примерно в тот же период, когда был арестован и я.

ТРОХИМЕНКО был арестован несколько ранее меня. Сейчас он находится в ссылке. […]

О причинах ареста этих лиц я не знаю».

Слідчий домагався визнання, що група неокласиків (Зеров, Филипович і Рильський) була націоналістичною організацією, на що одержав узагальнену неконкретну відповідь: «Ми отражаем, по существу, единое националистическое стремление».

Донька М. Драй-Хмари Оксана Ашер згадувала, що її батька було вперше заарештовано в лютому 1933 року, але звільнено із в’язниці через три місяці. НКВС видав звільненому довідку, що йому мають виплатити зарплату за два місяці, але ніхто не збирався виплачувати платню звільненому з роботи вченому, якого виключили навіть із спілки наукових працівників, а з бібліотек вилучили його твори. До другого арешту у вересні 1935 р. не можна було влаштуватися на роботу більше ніж на місяць. Навіть деякі знайомі і вчорашні друзі перестали вітатися з опальним професором-неокласиком. Не можна було друкувати під власним прізвищем навіть переклади, а тому М. Драй-Хмара просив М. Рильського поставити своє ім’я під його перекладом. Але й це не вирішувало скрутних матеріальних проблем.

Протоколи допитів М. Драй-Хмари (а їх усього чотири – за 19 вересня, 7 жовтня, 15 жовтня, 21 листопада 1935 р.) засвідчені підписами ув’язненого:

«Показания мне зачитаны. С моих слов записано правильно, в чем и подписываюсь». (19 вересня 1935 р.).

«Показания с моих слов записаны правильно, мною прочтены, в чем и подписываюсь». (7 жовтня 1935 р.).

«Показания с моих слов писаны правильно, в чем и подписываюсь». (21 листопада 1935 р.).

Під протоколом допиту за 15 жовтня 1935 р. підпис М. Драй-Хмари відсутній.

Враження від прочитання протоколів надзвичайно сумне не через відповіді М. Драй-Хмари, який, не обмовляючи своїх друзів і колег, на першому допиті 19 вересня 1935 р. (чомусь лише через два тижні після арешту) став зізнаватися у своїх «провинах».

«В периоде 1921–1922 гг. я особой активности в националистической деятельности не проявлял, глубоко анализируя ошибки петлюровщины.

В 1923 году я переехал в Киев, где у меня наметился резкий рецидив в сторону возврата к националистической деятельности и воз[з]рениям. […]

Националистические воззрения мои под влиянием указанных выше людей (Єфремова і Могилянського. – С. Г. ), посещения вечеров Историко-филологического о[бщест]ва окрепли. […]

Ярко выраженных политических настроений, направленных против Соввласти, у меня не было. У меня было недовольство национальной политикой, которое находило отражение в моей литературной деятельности. (Це вже самообмова, бо в літературній творчості навіть натяку на це не було. – С. Г. ).

Я был враждебно настроен против Соввласти, отражая стремление националистов-контрреволюционеров, ставших на путь борьбы с Соввластью. Я отражал это в своей литературной деятельности. Я таким образом поставил себя в ряды активных поборников украинского националистического к.-р. движения на Украине».

А під цими словами власноручне свідчення М. Драй-Хмари: « Показания мне зачитаны . (Навіть не прочитані ним особисто! – С. Г. ). С моих слов записаны правильно, в чем и подписываюсь. М. Драй-Хмара ».

І в цьому, і в інших протоколах допитів і постанов вражає «ерудиція» допитувача (слідчого) – начальника 4-го відділення особливого відділу УДБ НКВС УРСР Писарєва, який дуже багато знав і про оточення М. Драй-Хмари в Кам’янець-Подільському університеті, і про атмосферу в літературно-наукових колах міста Києва після переїзду 1923 р. сюди письменника. Складається враження, що такі запитання готували професійні філологи, історики, тогочасні політологи, як і відповіді самого Драй-Хмари, якому вже зачитували їх після відповідного психофізичного опрацювання, тобто побиття.

Щоб підсилити доказовість звинувачень проти М. Драй-Хмари, Писарєв долучив до слідчої справи витяги з протоколів допитів імовірних членів «Польської організації військової» Г. Г. Політура, Л. С. Кржижевського, В. Ф. Пищалка і Корицинського, а також копії заяв М. К. Зеров (від 15 листопада і 3 грудня 1935 р.), П. П. Филиповича, протоколи допитів М. М. Вороного (від 11, 14 і 15 квітня 1935 р. і 8 лютого 1936 р.), протоколи допитів М. К. Зерова (від 11 лютого 1936 р.) і М. С. Козуба (від 11 червня 1935 р.). Але й цього було замало, і тому слідчий влаштовує очні ставки М. Драй-Хмари із М. К. Зеровим (13 лютого 1936 р.), М. М. Вороним (17 лютого 1936 р.), П. П. Филиповичем (17 лютого 1936 р.).

З-під першого трьохмісячного арешту 1933 р. М. Драй-Хмару було звільнено через недоведення його провини. Після другого арешту каральні органи мусили «накопати» достатню кількість компромату, щоб виправдати своє існування. Планувалося щось на зразок колективного процесу над заарештованими націоналістами-неокласиками і їхніми прихильниками, але хоч якоюсь мірою непоступливість М. Драй-Хмари, проявлена ним під час слідства, стала причиною того, що його справу було виокремлено. У вже згадуваному звинувачувальному заключенні, підписаному Писарєвим 19 лютого 1936 р., подається інформація (довідка), що в лютому 1936 р. згідно з вироком Військового трибуналу Київського військового округу М. Зеров, П. Филипович і М. Лебідь уже засуджені за статтею 54-8 і 11 на 10 років виправно-трудових таборів, а М. М. Вороний і М. С. Козуб – на вісім років ВТТ.