Сергій Гальченко - Михайло Драй-Хмара

Позицію М. Драй-Хмари після завершення «слідства» Писарєв сформулював так:

«Свое участие в националистической к.-р. деятельности с 1916 по 1929 г. ДРАЙ-ХМАРА подтверждает частично, указывая на наличие в своей деятельности националистических ошибок и тенденций, не переросших в активные формы националистической к.-р. деятельности.

Признавая свое примиренчество к национализму, ДРАЙ- ХМАРА отрицает свое участие в активной к.-р. деятельности совместно с ЗЕРОВЫМ, ФИЛИППОВИЧЕМ, ЛЕБЕДЕМ и другими.

Учитывая националистическую контрреволюционную деятельность ДРАЙ-ХМАРЫ на протяжении ряда лет, изобличение его националистической деятельности осужденными соучастниками,

П о л а г а л бы

Дело за № 101, по обвинению ДРАЙ-ХМАРЫ Михаила Афанасьевича, 1889 г. рождения, уроженца села Малые Каневцы, Чернобаевского района, Киевской области, ныне жителя г. Киева, быв[шего] профессора украиноведения, снятого с работы за национализм, быв[шего] профессора вузов при Центральной Раде, ранее арестовывавшегося за националистические к.-р. проявления, – совершении преступлений, предусмотренных ст. 54-8 и 11 УК УССР – направить на рассмотрение Особого Совещания НКВД СССР с ходатайством о заключении ДРАЙ-ХМАРЫ М.А., как социально опасного, в концлагерь, сроком на ПЯТЬ лет».

1. Військовий прокурор КВО Перфільєв, розглянувши обвинувальний висновок, 21 лютого 1936 р. за поданими матеріалами слідства «нашел», що

«а) ДРАЙ-ХМАРА с 1916 года примыкал к украинскому националистическому движению. При Петлюре, Центральной Раде и Гетмане на Украине ДРАЙ-ХМАРА работает по воспитанию кадров для этих правительств.

б) С 1923 года ДРАЙ-ХМАРА имел тесную связь с ЕФРЕМОВЫМ (осужденным по делу «СВУ») и активно работает в Историко-литературном обществе, проводившем к.-р. националистическую работу.

в) В дальнейшем ДРАЙ-ХМАРА входит в группу неоклассиков на Украине и совместно с ними ведет большую к.-р. националистическую работу.

г) Показаниями ЗЕРОВА, ФИЛИППОВИЧА, ВОРОНОГО ДРАЙ-ХМАРА уличается в совместной к.-р. работе, переросшей в 1935 году до признания индивидуального террора как метода борьбы с Соввластью на Украине.

2. Материалы дела недостаточны для предания ДРАЙ-ХМАРЫ суду ВТ КВО по признакам ст. 54–11 и 54-8 УК УССР, но характеризуют ДРАЙ-ХМАРУ как активного к.-р. националиста, социально опасного.

П о л а г а ю

Дело ДРАЙ-ХМАРЫ передать на разрешение Особого Совещания при НКВД СССР на предмет заключения такового в концлагерь».

28 березня 1936 р. Особлива нарада при НКВС СРСР у Москві розглянула справу М. П. Драй-Хмари і постановила:

«Драй-Хмару Михаила Афанасьевича – за к.-р. деятельность заключить в исправтрудлагерь сроком на ПЯТЬ лет, считая срок с 5.9.35 г.

Дело сдать в архив».

Четвертого квітня 1936 р. московські вершителі людських доль, направивши витяг цитованої постанови, дали ще й письмове розпорядження щодо М. Драй-Хмари: «…надлежит направить с первым отходящим этапом в гор. Владивосток, в распоряжение начальника ПЕРПУНКТА СЕВВОСТЛАГа НКВД, для направления на Колыму. Дату направления подтвердите к 5/V-36 г.

НКВД взять на ОСОБЫЙ УЧЕТ, согласно приказа № 257/с-33 г.».

Другого червня 1936 р. в четвертому листі М. Драй-Хмари, написаному по дорозі на заслання (за 700 км до Хабаровська), повідомлялося, що його вивезли з Києва 16 квітня, позбавивши можливості попрощатися з родиною і взяти хоч якісь речі, насамперед одяг у далеку й невідому дорогу. Про страждання видатного поета-неокласика і перекладача, вченого-філолога розповідають часто езоповою мовою його півсотні листів із заслання до родини за 1936–1938 роки, а п’ятдесят перший – до доньки Оксани, позбавленої батьківської опіки, із фатальним останнім реченням: «Будь строга к себе, ибо ты сирота, судьба в твоїх руках. Татуньо ».

Активну наукову діяльність М. Драй-Хмара (тоді ще під батьківським прізвищем Драй ) розпочав ще у студентські роки, коли за порадою і за підтримки професорів Університету св. Володимира здійснив перше відрядження за кордон, насамперед до Загреба в Хорватію, для вивчення історико- літературної спадщини А. Качіча-Міошіча. Він працював у бібліотеках університету та Югославської академії, але шестигодинний робочий день тих наукових закладів не влаштовував студента з Києва, і він з ласкавого дозволу академіка А. Мусійча бере для вивчення книжки додому. Після Загреба Михайло їде до Београда (Бєлграда), де ознайомлюється із сербськими часописами, яких не було в Хорватії, а весь вільний час присвячує вивченню сербської і хорватської мов.

У спадщині А. Качіча-Міошіча молодий дослідник виокремив твір «Razgovor ugodni naroda slovinskoga», зацікавився стилем і джерелами, які лягли в основу його творення. Свій науковий звіт молодий дослідник-ерудит М. Драй завершує таким висновком: «Пісні Качіча не мають того, чим багатий народний епос і що становить його найхарактеристичнішу рису – вони не мають поетичної вигадки. Шукаючи історичної істини, Качіч знехтував поезією.

Щодо видань і перекладів “Razgovora”, то я вніс декілька доповнень до того, що зробили мої попередники. Деякі видання я охарактеризував; подав латинські, німецькі й італійські переклади “Razgovora”, які належали різним авторам» [2] Звіт про подорож за кордон студента М. П. Драя (Червень 1913 р.). Див. вид.: Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. – Київ: Наукова думка, 2002. – C. 471. .

Професор Університету св. Володимира А. Лук’яненко 1914 р. високо оцінив «з усіх поглядів монографічне дослідження цього великого твору видатного сербо-хорватського поета» початку другої половини XVIII ст. і просив керівництво факультету нагородити талановитого автора, який «володіє точно науковими методами сучасного історично-літературного досліду», золотою медаллю, а працю надрукувати в «Университетских известиях». Обидва побажання професора були виконані. Але 1923 р. після повернення із Кам’янця-Подільського в Київ проф. М. Драй-Хмара, купуючи квартиру на вул. Садовій, 1, змушений був продати першу і єдину в житті нагороду – золоту медаль.

Найпершим наукову публічну оцінку праці студента М. Драя «Інтермедії I половини XVIII ст.» дав проф. В. Перетц в «Отчете об экскурсіи русской филологии въ С.-Петербургъ» (Университетскія Извѣстія. – Кіев. – 1912. – Июль. – С. 91–93).

Надзвичайна працелюбність, яку М. Драй-Хмара успадкував від свого батька (мати стала жертвою під час епідемії тифу в Малих Канівцях, коли розносила пиріжки хворим селянам, залишивши напівсиротами п’ятирічного Михайлика і його двох сестер), інтерес до живої мови і її історії, і не лише української, потяг до вивчення інших мов сформували в ньому універсальний тип ученого-філолога, який не міг оминути пам’яток як давнього, так і сучасного йому письменства.