Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918

1919 р. підняв на Полтавщині повстання проти Директорії. Захоплений військами П. Болбочана, чудом утік з-під розстрілу. Загинув у бою проти Армії УНР під Уманню.

Всеукраїнський з'їзд Вільного Козацтва відбувся в Чигирині 3 (16) — 7 (20) жовтня 1917 р. 200 делегатів представляли 60 тис. організованих Вільних козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщики, Херсонщини, Кубані. З'їзд обрав генеральну Раду Вільного Козацтва з 12 членів.

Отаманом усього Вільного козацтва було обрано П. Скоропадського, генеральним писарем — В. Кочубея, наказним отаманом — І. Полтавця-Остряницю, генеральним обозним — Тонковида, генеральним суддею — М. Левицького, генеральними хорунжими — І. Луценка, С. Гризла і Шановала, генеральними осавулами — Шомовського, Шендрика і Кіщанського. Організаційним осередком козацтва було визначено Білу Церкву.

Гайдамаки — учасники народно-визвольного руху проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту на Правобережній Україні, яка до кінця XVIII ст. перебувала під владою Польщі. Назва походить під тюркського «гайда» («гнати, турбувати, свавільничати») — так називала повстанців польська шляхта. Гайдамаки діяли на зразок партизанських загонів. Найзначніші події, пов'язані з ними — повстання 1734,1750,1768 («Коліївщина») pp. Серед гайдамацьких ватажків найбільше відзначилися в різний час Верлань, Г. Голий, Таран, М. Залізняк, І. Гонга та iн.

Одна з перших українських військових частина утворювалися 1917 p., склалася в Умані і прибрала назву «куреня гайдамаків». Інший курінь виник в Олександрівську; в Одесі та Катеринославі було утворено гайдамацькі коші. З часом ця назва закріпилася як власна за Гайдамацьким кошем Слобідської України (потім 3-м Гайдамацьким полком Запорізької дивізії) та Гайдамацьким кінним полком ім. кошового Костя Гордієнка (потім 1-м Запорізьким ім. кошового К. Гордієнка полком кінних гайдамаків), але поширилася як загальна назва українських вояків, особливо серед їхніх супротивників.

Полтавець-Остряниця Іван Васильович — військовослужбовець, громадський діяч. Походив з давнього козацького роду. В жовтні 1917 р. на Загальному з'їзді Вільного Козацтва обраний наказним отаманом, членом Генеральної Ради. 1918 р. — Генеральний писар Гетьмана України. З 1919 р. — на еміграції в Мюнхені. Виступив як розкольник гетьманського руху; створив Українське національне козаче товариство (УНАКОР) і проголосив себе «Гетьманом і національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козачих і запорозьких», диктатором «Української народної козацької республіки». Розробляв проекти створення груп Вільного Козаціва у складі вермахту.

Фон Бісмарк Отто (1815–1898) — німецький політичний і державний діяч, міністр-президент та міністр закордонних справ Пруссії (1862–1871), рейхсканцлер Німецької імперії (1871–1890). З його ім'ям пов'язане об'єднання численних німецьких держав під зверхністю Пруссії і перетворення Німеччини на одну з наймогутніших німецьких держав.

Всеросійський союз земельних власників, що мав на меті захист приватної власності на землю, був утворений навесні 1917 р. В Україні ж з цією метою виник «Союз хліборобів-власників», спочатку як Полтавська губернська організація. Обидві організації перебували в опозиції до Центральної Ради та її аграрної політики, діяли в порозумінні, скликаючи хліборобський конгрес 29 квітня 1918 р. в Києві.

Установчі збори — представницький орган, обраний населенням Росії для вирішення питания про державний устрій держави. Підготовка скликання зборів провадилася Тимчасовим урядом. Вибори були призначені на 12 (25) листопада 1917 р.

Захопивши владу, більшовики не наважилися скасувати інститут Установчих зборів і змушені були погодитися на проведення виборів. Результати виборів виявилися вкрай несприятливими для більшовиків, котрі видавали себе за виразників інтересів трудового населення Росії: вони отримали лише 25 % голосів, есери та меншовики -62 %, кадета та інші демократичні партії — 13 %.

Установчі збори працювали тільки один день, після чого були розігнані більшовицькою владою.

Після жовтневого перевороту в Петрограді на боці скинутого Тимчасового уряду залишилося командування Київського військового округу на чолі з генерал-лейтенантом М. Ф. Квецінським та комісаром І. Кирієнком. Центральна Рада створила Крайовий комітет для охорони революції, в який входили й представники Київського комітету РСДРП(б). Після засудження Центральною Радою збройного повстання в Петрограді більшовики вийшли з комітету і організували збройне повстання.

Військам округу вдалося 23 жовтня заарештувати членів ревкому, але новий ревком оголосив, що перебирає владу в місті. О 17-й годині 29 жовтня збройні занони ревкому атакували військові об'єкти; завод «Арсенал», який став центром повстання, відбив кілька атак. Повстання було підтримане страйком. Протягом триденних боїв війська округу були розгромлені. У ніч на 1 (14) листопада його командування залишило Київ.

У боях з військами округу взяли участь козаки 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького. Для оборони Києва від вірних Тимчасовому урядові фронтових частин київські формування були підпорядковані одночвсно голові ревкому і. призначеному Центральною Радою командуючому Київським військовим округом В. Павленку. Урядові установи були зайняті українськими частинами.

Центральна Рада 30 жовтня (12 листопада) доповнила склад уряду Генерального Секретаріату необхідними секретарствами, 31 жовтня поширила його владу на відмежовані Тимчасовим урядом під українського керівництва губернії. 7 (20) листопада було оголошено III Універсал Центральної Ради про утворення Української

Народної Республіки. У ніч на 1 (13) грудня частини Сердюцької дивізії роззброїли більшовицькі формації і вислали їх залізницею до Росії.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. під впливом петроградських подій Центральна Рада утворила Крайовий революційний комітет для охорони революції на Україні. На території України йому підпорядковувалися «всі сили революційної демократії» і підлягали всі органи влади. До комітету ввійшли: від Центральної Ради — М. Ткаченко, М. Порш, О. Севрюк, М. Шаповал, М. Ковалевський, А. Піковський, Ф. Матушевський, Г. П'ягаков (більшовик), С. Гольдсльман, від УГТЗК — С. Петлюра, а також представники від партій, організацій, Залізничного комітету, Всеукраїнської ради військових депутатів, Київських рад робітничих і солдатських депутатів, рад Харкова, Катеринослава і Одеси. Комітет було розпущено 28 жовтня (10 листопада) 1917 р.