Диана Ляшук - Збірка перша «мандрівки серця»

© Диана Ляшук, 2022

ISBN 978-5-0056-3306-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Не віддавай душі нечистому

І не страждай за шумом солоду,

Що ти напився з молоду.

І будь рішучим ти завжди

Із серця хай ідуть слова

Ти правду ту збережи,

Що йде як та тропа.

Не залишай орла того підбитого,

Он того мученика до стовпа прибитого.

Добро роби, прощай усе

І все погане те пройде

За добро що людям ти зробив,

За яких кров свою пролив.

Шлях добра ти обирай

І добро у серці май,

Кривднику лихе прощай

І зло перемагай.

Твори в любові

Й не вимовляй лихого слова в мові,

Неси в життя добро,

Щоб зло тебе не знемогло.

Живи не помстою- живи в любові,

Живи у Божій ти покорі.

Щохвилини за тобою тужу,

В гріховній насолоді горю

Й вигнання мене не зупинить,

Адже я тебе так сильно люблю,

Що й бідолашна згораю.

Раню себе і тебе, але нікуди не піду

Я до останнього не відступлю,

Тебе на чужину самого не відпущу,

Такого як ти я уже не знайду,

Тому не йди сам на смерть- я молю,

Я ж бо від туги за тобою помру,

Бо й дня без тебе не проживу,

А поки є ти- знаю ради кого живу.

Зима! Усе навкруги засинає,

Така погодка усіх утомляє.

Пора така- зимова сплячка

І тільки температур велика скачка.

Від теплої помірної до справжніх холодів,

А теплою чи тихою її назвати не можна й поготів.

Усе присипало білесеньким сніжком,

Якраз пора зайнятися для птах гніздом.

А діти грають у сніжки, на санах з гірки з’їжджають,

Таку собі втіху мають,

Бо коли сніга відтають

Тоді хоч не хоч, а діти свої ігри до наступної зими повідкладають.

Все мне теперь понятно

Забирай своё кольцо обратно,

Не нужно мне объяснений,

Ласковых слов притяжений.

Гонять тебя я, увы, не хочу

Забыть, что сделал ты со мной я не смогу.

Зачем мне лжёшь про искренность любви

Не надо мне твоих цветов, ты просто уходи.

Никогда вместе мы не будем,

Давай друг друга забудем.

Любовь твоя оказалась лживой,

Как испорченный товар фальшивой.

Зачем тебе нужно чтоб я простила,

Всё поняла и забила,

Прошлого уже не вернуть – пойми,

Прости меня за все и отпусти.

Прощать тебя я не буду – ты знай,

Пришёл нашим отношениям край.

Почуття застилають нам лице

Як розібратись у собі- пізнати себе

І як знати що завтрашній день принесе

І що доля що до нас прийме,

Чи доброю звісткою нас торкнеться

Чи лихою долею озветься?

І як до істини прийти,

Коли не можеш ніяк її знайти?

Як серцю не піддатись гріху,

Не впасти у безумство- не впасти у пітьму?

Усе ми хочем та не все нам можна,

Така вже правда життя,

Коли ми хочем пізнати мудрість- її нема,

Не можем її вловити

І не можем час спинити,

Щоб щось повернути та змінити,

Тож потопаємо в гріхах і далі будем тліти!

А краще було би щось міняти вже зараз, у цей час

Щоб в душі нашій переможний вогонь не згас.

А де той порятунок, де світло, де добро,

Де перемога: ох якби ж воно те благо зійшло

І навчило нас, у вирі танцю закружило

Й свободу нам би принесло!

А шлях тернистий не завжди приносить те, що хочем,

До кращого іти через страждання й біль не всі ми можем,

Але вибору нема: або добро або зло,

А з вибором приймаєм плід що воно принесло,

Тож кожен своє і отримує і гріх у буйство впадати,

А треба розуміти, що доведеться наслідки вибору приймати!

В парку я гуляла

І чотирьох дивних дів пострічала.

Чула я шепіт їх, який за собою манив

І казковий пейзаж який навколо них вирував- час зупинив.

І кольори переливали в світлі ночі

Й побачили неймовірну красу мої очі,

Ту дивну красу яку тільки казковою назвеш

І кожен раз дух переведеш,

Від зачарованого парку Сот,

Такої краси не бачив за своїх часів навіть Лот.

Відчуття неймовірної свободи і невимовного блаженства

Серед широких безкраїх країв,

Де тільки чути шепіт чотирьох дів

Які одягнені в різні кольори.

Одна в жовтому кольорі жита

Завдяки їй кожна людина сита,

Друга в білому як сніг,

Яка викликає у дітей сміх.

Третя у зеленому рясному вбранні

У неї кажуть постійні клопоти одні,

Четверта у червоному як спіла вишня

І поруч лунає животворяща пісня.

Усі вони корисні, кожен чимось прислужився

І кожного проміжку часу у свої барви вдівся.

Шепіт припинився і дів тих наче не було,

Лиш десь далеко відлуння пішло.

Відтак кожна діва свого часу чекає,

А парк покірно долю неминучу приймає,,

Лиш раз в рік зустрічаються в дівчачому колі,

А потім зникають у дикому полі.

Квіти з раю

З твого прекрасного краю.

Навесні квітку мені ти подарував,

Червону троянду кохання зірвав,

Нею мене ти очарував

І закохав мене в себе,

Тепер не можу жити без тебе

Втім як і ти не можеш жит без мене.

Здавалося ніби час зупинився,

В серце моє ти пронизався.

В серце тричі постукав- душу покликав,

Золотом і діамантами обсипав.

І стан речей потроху мінявся,

Ще більше в мене ти закохався.

Пропозицію мені ти зробив

Та й з обручкою поспішив,

Весілля пишне відгуляли,

Ноги всі собі станцювали

І до самої смерті горя не знали.

Королю мого серця,

Відкрита для тебе мого кохання дверцята.

Ти прийшов в моє життя не випадково

І проникаєш в моє серце чарами знову і знову,

Розбурхав у мені силу силенну почуттів

І захищав мене від усього світу як вмів.

Ти утішав мене з ніжністю в очах,

Не покидаєш- чаруєш навіть у снах.