Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- Ми всi согласнi.

- Коли ж вiдправимо комiсарiв? - питає кошовий.

- Вiдправимо зараз, хай нам не смердять на Сiчi…

- Нi, я гадаю, завтра, - говорив Сагайдачний. - Нiчого спiшитися. Треба краще усе передумати та переспати. Стоїть на тiм, що нi. Та воно треба на се "нi" сказати солоденько i полiтичне.

- I на се ми згоднi, а вже ти, Сагайдачний, говори з ними за цiле товариство, бо головно тебе польський король хоче "мiти".

За валами Сiчi у куренi, призначеному для чужинцiв, вiдбувалась у той час рада мiж ляхами

Посходилися там усi, якi тодi на Сiчi пробували. Були тут три комiсари з своїми пiдручними канцеляристами, було тут багато визволенцiв з Варни, з Очакова, й тi, що з Криму вернулися, було їх тут бiльш сотки самих гербових… Комiсари не хотiли зразу говорити землякам, чого вони сюди приїхали, та потiм дехто виговорився, i довiдались усе. Вони привезли грiзне письмо до сiчовикiв, вони мають припильнувати нищення козацького флоту i мають забрати з собою винуватцiв Варненського походу. За Очакiв Турцiя ще нiчого не знала, а може, й знала, та ще не було часу погрозити Польщi. Тодi визволенцi не витерпiли, щоб не порушити цього дiла на спiльнiй радi. Та визволенцi, замiсть пiдбадьорити своїх комiсарiв, насiлись на них мокрим рядном та настоювали, щоб навiть не важились домагатися виконання свого приказу. Один з тих, що визволилися з Варни, говорив:

- Мушу припускати, мосцi панове, що цiла Польща з глузду збилась. Замiсть тим лицарям помагати в такiм святiм дiлi, то їм пiд ноги колоди кидають i за гарне дiло карати хочуть… Вони ходять у Турцiю з золотом i поклонами, а козаки пiшли з огнем i мечем, i золото собi звiдтiля забрали. Коли кого з нас, бiдних, не стане на окуп, то таки там i пропаде. Чи в Польщi за нас, бiдних, хто хоч пальцем рушив? А козаки, непроханi i некликанi, прийшли, i нас визволили, i тепер поводяться з нами по-братньому. Якби не козаки, ми би там i поздихали у важких муках. I за цей хлiб ми їм маємо платити каменем? Дай їм Боже здоровля i силу! Хай собi плавають по морю, мордують, i граблять бусурменiв, i визволяють далi християнський народ, мiж котрим i наших братiв чимало…

- Я мушу цей закид проти Речi Посполитої опрокинути, - каже один з комiсарiв, - що будто вона про шляхту не дбала i не опiкувалась ними. Рiч Посполита все за тим у Порти побивається, а пан гетьман польний Жолкевський стоїть все на кресах i пильнує.

- Тiльки з цього опiкування - що кiт наплакав, а Жолкевський нiчого краще не вмiє, як стояти та пильнувати, щоб українним панам добре жилося i хлопи щоб не бунтувались, а при нагодi то i козакiв приборкає та вимордує. Тьфу на таку роботу! Я прочуваю, що та, невинно пролита, кров наших оборонцiв, тяжко колись на ньому помститься.

- Вашмосць, таку герезiю говориш, що аж слухати страшно. Пан гетьман добре свого дiла пильнує, i коли б не вiн, то всi україннi панове повтiкали би перед непослушним хлопством з Русi, пропала би католицька вiра i унiя…

- Ха-ха-ха! Ото вашмосць сказав, що знав. Баба о хлєбє, а дзяд о фiялках. Я говорю о козацькiм лицарствi, о походах на туркiв, о визволеннi невольникiв, а йому україннi пани та неслухняне хлопство сниться! I що ж сталося б, коли б i українних магнатiв, i єзуїтiв, i унiї на Русi не стало? Чи Польща пропала би через це? Навпаки, усунулась би одна з ятрячих ран… Та що й говорити? Вашмосць, пiди на один мiсяць у турецьку неволю, хай тобi дозорцi вигарбують кiлька разiв дротяним канчуком спину, як ось менi, - вiн скинув миттю одежу i сорочку i показав свої, шрамами вкритi, плечi, - а тодi забудеш i за українних магнатiв, i єзуїтiв, i унiю, i Жолкевського прокленеш…

- У нас отцi єзуїти мають великi заслуги. Вони вдержують вищi школи, збирають лепти по костьолах на викуп невольникiв…

- Шкода, що ще не назбирали стiльки, щоб мене викупили… Вибач, вашмосць, а говориш так, як стара дурна девотка…

Комiсар обидився, аж старий Пшилуцький мусив його задобрювати…

- Ми, - говорив другий комiсар, котрий бачив, що визволеннi таки держать сторону козакiв, - ми так дуже на виконання королiвських приказiв наставати не будемо. Але так, без нiчого, вертати не можемо. Хай спалять кiлька старих суден i хай нам видадуть того, якогось козака Сагайдачного.

Лях, що говорив перше, лише руками сплеснув:

- Ви всi глузди втеряли. Чи, вашмосць, знає хто є той козак Сагайдачний? Тобi, певно, здається, що то собi звичайненький мужик, що втiк вiд панського економського канчука? То отаман з-пiд Варни, то освiчена людина, острозький учень, то лицар. То перший чоловiк на Сiчi, i вiн бiльше значення має, як кошовий. Зажадай вiд козакiв, щоб його видали, а втоплять тебе в Днiпрi, мов слiпе котеня. Та чорт бери, вашмосць, без одного дурня свiт не провалиться, але козацтво, роз'ярене таким безличним визовом, може нас усiх перебити, що жива нога звiдсiля не вийде. Не розумiю, як можна таких йолопiв, як вашмосць, в такiм важнiм посольствi посилати.

Лях був такий лютий, що аж зацiпився. У нього скакали очi, мов у дикого кота. От-от кинеться до очей комiсара. Вiн став присiкатися до нього з кулаками…

Знову мусив вмiшатись у цю суперечку Пшилуцький i став їх уговорювати:

- Гамуйся, вашмосць, бо говориш до королiвського комiсара, а вашмосць, пане комiсаре, не дратуй козакiв, бо всi на тiм зле вийдемо. Я пiзнав пана Сагайдачного в подорожi до Кафи, i ми дружбу зав'язали мiж собою. I я кажу, що то вибраний чоловiк…

- Я ще раз кажу, що то велике шельмовство - чiпатися козакiв за те, що Турцiю та Орду мотлошать. Це наклеп українних панiв, i видумка сих наших панiв з Корони, що бояться вiйни, як чорт свяченої води.

- Бо усi тут дбають, щоб їм не убуло пiдданих, а тамтим добре, бо знають, що там нi Турцiя, нi Орда так далеко не сягне. Але ми на Подiллi, Волинi, Покуттi сидимо, мов птицi на гiллячцi, що дрижать перед яструбом. Коли менi Бог допоможе додому вернутися, то зараз, на першiм сеймику, нароблю такого бешкету, що пiзнають почому локоть. Нас лише козацтво може спасти.

- То пристань, вашмосць, до козакiв, - каже один з комiсарiв зi злобною усмiшкою.

- Певно, що пристав би, коли б в мене не було жiнки та дiтей, а вашмосць - певно що не пристанеш, бо ти лежень i тхором пiдшитий. Але я що iншого у себе зроблю, чого вашмосць певно не зробиш. Я позволю моїм пiдданим йти до козакiв, ось що… Ти Сагайдачного хочеш у кайданах вiдвести до Варшави? Ха-ха-ха! Як лиш подивиться Сагайдачний на тебе, то до пояса йому вклонишся, i шкiра на тобi затерпне… Знаєш, вашмосць, що значить Варну здобути? А хiба ти можеш собi з'ясувати, що то Варна?

Вiн поглянув згiрдно на комiсара, сплюнув i вийшов з куреня.

- Той пан-брат забагато пащекує, - говорив комiсар, - навiть не хоче вшанувати в моїй особi королiвського комiсара…

- Якби вашмосць стiльки витерпiв, що ми витерпiли, - говорив другий визволенець з Варни, - то i вашмосць не заговорив би iнакше. Тому не можна чудуватися, що мiй товариш так гаряче стояв за козакiв. То нашi спасителi, нiде правди дiти…