Брати Капранови - Розмір має значення

- Ні, - миттєво підхопився я. - Треба зараз. Негайно… Я вже йду.

Пан Майборода посміхнувся:

- Ну, якщо негайно, то ідіть. Заразом інститут подивитесь. Покажеш, Галушко?

Відповіді я не почув, тому що за мить уже стояв у широкому коридорі.

Дівчина на правах господині зайняла позицію трохи попереду і я мав змогу відстати та уважно роздивитися її фігурку. Це, я вам скажу, щось особливе. Уявляєте собі гітару? Та не електро, а справжню - кругленьку з тонкою талією.

Стоп. До речі, про фігурку. Я зробив два швидких кроки навздогін.

- А скажіть, будь ласка, ви як науковець які препарати для схуднення рекомендуєте?

Моя провідниця зупинилася.

- Для вашої дівчини?

- Ні, - я поспішив заперечливо покрутити головою. - У вас просто… Я на вас подивився…

Дівчина засміялася.

- Моя фігура зараз не в моді. Зараз люблять худіших.

- А ви як? Невже відстаєте від моди?

- Я не відстаю. Я просто біжу не в той бік. Крім того я, як ви вірно зауважили, науковець і тому аж надто добре уявляю дію усіх цих препаратів.

Мені захотілося її обійняти.

- А куди ви біжите, якщо не секрет?

- Не секрет. Секрети - це скоріше ваша професія, - вона хитро зиркнула і, не припиняючи розмови, пішла далі, тож я мусив встигати слідом. - Я біолог, і до того ще й біогенетик. Я дуже точно знаю, що генетика задає українським жінкам зовсім інші пропорції, а боротися з генами - справа безперспективна.

- Та ще й шкідлива.

- Приємно, що ви це розумієте.

Ми зайшли у двері з написом «Лабораторія № 34». Нічого надприродного. Два столи, комп’ютери і здоровезна наукового вигляду машинерія в кутку.

- Давайте сюди ваші зразки.

Я з готовністю простягнув пакети.

- Почекайте п’ять хвилин там, на стільці, поки я приготую препарат.

І я завмер на вказаному місці, спостерігаючи та мимоволі розчиняючись у швидких точних жіночих рухах.

- Пані Галино!

- Зачекайте.

Вона обережно розмістила приготовані пробірки в контейнері, а потім усе це вклала до розумної машини.

- Слухаю. Тільки давайте якось без «пані», просто Галина. Гаразд?

Ще б пак!

- Галино, скажіть, а про що ваша дисертація?

Сказати щиро, оце «Галина» якось не звучить. Галушка - як на мене, значно краще, але я, здається, сильно забігаю наперед.

- Моя дисертація? Навряд чи вона вам буде цікавою.

- Ви хочете сказати, що я не зрозумію?

- Ну, і це також.

Це вже був справжній виклик, а суперагент УГС має відповідати на виклики.

- Ви знаєте, я десь читав, що науковець, який за п’ять хвилин не зможе пояснити прибиральниці предмет своїх досліджень, сам не розуміє, чим займається.

Дівчина щиро засміялася.

- Ну добре. Засікайте час. Ви ніколи не замислювалися, чим кицька відрізняється від собаки?

Оце вже краще. А то бач - не зрозумієте.

- Це елементарно. Кицька нявчить і п’є молоко. А собака гавка.

- А зовні?

- І зовні теж. У собаки писок гострий.

- А в сіамської кицьки?

Дійсно, у сіамської кицьки теж гострий писок.

- Ну тоді, значить, кицька менша… хоча ні, це теж не завжди.

- А як ви гадаєте, можна вивести породу кицьок, схожих на собак, а собак, схожих на кицьок? - вела далі дівчина.

- То ви тваринами займаєтесь? - здогадався я.

- Скоріше історією.

Я здивовано звів брови.

- Історією?

- Якщо ви будете перебивати, ми не вкладемося в п’ять хвилин і вийде, що ви гірший за прибиральницю.

Як вона цікаво викрутила. Типовий приклад жіночої логіки.

- Так от. Собака, навіть якщо він зовні дуже схожий на кицьку, завжди залишиться собакою. Тому що в нього собачі гени. І ці собачі гени будуть передаватися, як ти породу не модифікуй. Зрозуміло?

- Дві хвилини, - повідомив я.

Дівчина посміхнулася:

- Встигнемо. Якщо будете уважні, пане Мамаю.

- Буду, - я одразу ж погодився.

- Так отож. У людей теж є гени, які відповідають за расу і національність. Ці гени можна прослідкувати від покоління до покоління. А це означає, що, виділивши, наприклад, наш із вами національний ген, ми зможемо простежити географію розселення прадавніх українців та їхніх нащадків аж до сучасності. І точно визначити зв’язки між народами.

- Зачекайте. Це означає, що історичні легенди про переселення народів…

- …можуть бути підтверджені або спростовані точними науковими методами. Шляхом кореляційного генного аналізу. Скільки хвилин?

- Три.

- Ви кращі за прибиральницю.

Це був сумнівний комплімент. Але я відчув, що наш контакт поступово вийшов на інший рівень, і тому наважився:

- А можна, я вас буду, як ваш дідусь, Галушкою називати? Дуже затишне ім’я.

У відповідь можна було чекати на здивування і навіть обурення, але все вирішилося значно простіше.

- Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?

- Годиться. Галушко, а що ви робите сьогодні ввечері?

- Я роблю біоаналізи на замовлення одного дуже швидкого молодика.

- Ой, а вже й справді вечір.

- А потім асистую академіку Майбороді у серії генетичних експериментів. Які, до речі, будуть не зайвими і для моєї дисертації.

Тут машинерія в кутку запищала, і Галушка, вибачившись, пересіла до комп’ютера.

- Давайте подивимося, що ви там принесли. Так. Білки, амінокислоти… - дівчина глянула на мене з-під брів. - Це ви мені препарат для схуднення принесли?

Я кивнув.

- Ну що ж, тоді це й справді він. Типовий, один із безлічі своїх братів. Тільки…

- Що тільки? - стрепенувся я.

- Точно. Додаткова біодобавка зі стабілізатором. Ти диви, яка хитра!

- А що воно таке?

На екрані крутилася страхітливого вигляду молекула, яка, певно, втекла сюди з підручника хімії.

Галушка прикусила губку:

- І справді, що воно таке? Цікава штучка!

- Медицина безсила? - уточнив я.

- Чому це безсила? Те, що зробила людина, людина й розшифрує, - дівочі пальці впевнено бігали клавіатурою.

Я чекав на продовження цієї думки, але Галушка з головою поринула у вивчення молекули на екрані.

Це тривало нескінченно, аж поки я не витримав:

- І довго?

- Що, пробачте?

- Розшифровувати довго?

Вона наморщила чоло, від чого стала схожою на вчительку.

- Мінімум тиждень.

Тижня в мене не було. Я зробив благальне обличчя.

- Пробачте, але стільки я на стільці не висиджу.

- Ну що ви! - дівчина засміялася і зморшки на чолі розбіглися урізнобіч. - Це потрібне зовсім інше обладнання, в іншій лабораторії.

- А раніше ніяк не можна?

- Ну, хіба на пару днів, - розвела руками Галушка.

Пара днів теж нічого не рятувала. Доведеться діяти навпомацки. Втім, нам, агентам УГС, це не першина. Який там наступний пункт у плані розробки справи «Право першої ночі»? Якщо біодобавку виявлено в польських зразках, то…

- …то приходьте завтра. І ми з вами почнемо працювати, - закінчила дівчина фразу, початок якої я так і не почув.