Лариса Денисенко - 24:33:42

"Иiт, е я, я - тома, ия оухло, аеiя, ошу ебе иїхати о ее", - видав менi якийсь араб, що мешкав в телефоннiй слухавцi. В липнi спека, про яку мрiєш восени, взимку та навеснi, перетворюється в ту саму мрiю, втi ленням якої тебе може покарати Бог. Аналiзуючи окремi слова, що здалися менi зрозумiлими, я подумала, що менi телефонує невiдома Тома, яку щось, пардон, їбе. "Це хто?" - про всяк випадок спитала я. "У я е! Я - Тома!" Голос в цiєї Томи був чоловiчим, щось не те було з гормонами у Томи. "Хай щастить", - сказала я та вiдключилася. Телефон задзвонив знову. "Ну?" - "У е я!" Нарештi я впiзнала його за екзальтованими iнтонацiями: "Марлене, це ти?" - "А!" - вiдповiв Марлен. То був саме вiн. "Тобi що нема чого робити? Вдома вiн стирчить. А ми працюємо, i нас тут "ошу ебе" за повною програмою i з самого ранку. Так вже всiх "оухло", ти собi уявити не можеш, ледацюго. Ти чого вдома взагалi? Захворiв?" - "Я оi ау. У ее аеiя". - "От мала погань", - подумала я.

Катеринка, яка прикрашала папери вiдбитками пальцiв ("щоб не казали потiм, що я до них i не торкалася"), схопила слухавку паралельного апарату. "Марленчик, це ти? Це - Катеринка. Привiт! Що трапилося?" - "У ее аеiя, ия оухло". - "I що, сильно опухло? Може, нам до тебе приїхати, якось зарадити?" - "Ак! Ую!" Катеринка поклала слухавку. Менi кортiло дiзнатись, що сталося. "В Марлена алергiя. Каже, що обличчя опухло, просить, щоб ти приїхала". - "Ошу ебе?" - "Ак!" Вiдповiла Катеринка.

Обличчя в Марлена дiйсно опухло. "Здець", - привiталася я. "Груба бджоляча робота! В тебе що, радикулiт щiк був?" - сказав Валєра, який не довiряв нiчому. "Нажерся чогось з того, що тобi не можна. Як завжди!" - Катеринка зналася на людських слабостях. Тiльки Сашко, який був натхненним та сентиментальним, аплодував мужностi Марлена своїми довжелезними вiями. Уся його зовнiшнiсть говорила: "Як людина з таким обличчям взагалi може жити, а Марлен живе, а Марлен навiть пi днявся з лiжка!" - "Тiльки нiчого не кажи, - злостиво кинула я Марленовi. - В мене сил немає тебе, таку гарнюню, вислуховувати. Бери блокнот, будеш спiлкуватися з нами епiстолярно". I ми пiшли пити каву на кухню.

Всi ми знали, що Марлен був алергiком. Не зайве знати, якi хвороби притаманнi вашим постiйним горiлчаним посестрам та побратимам. Алергiя в Марлена була на гiрчицю. Звiсно, можна поцiкавитися, а навiщо вiн їсть гiрчицю, якщо знає, що в нього на неї алергiя. I варто зiзнатися, що гiрчицю вiн їсть рiдко, частiше вiн споживає майонез, куди цю гiрчицю домiшують, а от навiщо вiн все це робить - спитайте при нагодi в нього, якщо вам своїх нервiв не шкода. "Ну то й що ми їли? - спитала я лагiдно. - Овочеве рагу з майонезом, яйця пiд майонезом чи салатик олiв'є?" Марлен написав, що вчора вiн їв те саме, що й усi ми. "Горiлку та абрикоси?" - перепитав Валерiй. Марлен пiдтвердив, що саме так. "А чи може в горiлцi бути гiрчиця?" - поцiкавився довiрливий Сашко. "Чи в абрикосах, - гигикнула Катеринка. - В абрикосових кiстках. Якийсь вбивця наколов абрикоси цiєю гiрчицею, щоб зморити нашого Марленчика". В мене псувався настрiй. Якби я перебувала в гарному гуморi, ми б почали гратися в Агату Крiстi, але ми не почали, тому про правила розповiдати не буду. "Зiзнавайся, чим ти ласував, коли приїхав додому. Майонезом?" - "Ти що, хiба я такий козел, що буду накачуватися майонезом? Що я не знаю, чим це менi обернеться?" Коли ми це прочитали - заклякли, i ми мали всi пiдстави на це.

"Ну, ти Марлен, це о, вмiєш сказати, - першим не витримав Валерiй. - А пам'ятаєш, як до нас приїздив Нiкас Егге? Ти мусиш його пам'ятати. Такий прищавий видовжений бiлявчик з молочно-шоколадних скандинавiй? Ну, пригадав? Йому ще бiля мiнiстерства хтось втюхав запрошення: "Молодi та здоровi чоловiки запрошуються на роботу вантажниками, оплата лантухами". Ну, той Нiкас, який пiсля нашої традицiйної горiлки з абрикосами не повiрив, що в людей буває алергiя на майонез? Пригадав? I ти не медичного довiдника йому принiс, де б було зафiксовано цей сумнозвiсний медичний факт, а банку майонезу, котру з'їв. Це було найяскравiшим враженням Нiкаса вiд України, Марлен, i ти зараз кажеш нам у вiчi, що ти б нiколи не…"

"А минулого мiсяця в клубi що трапилося, не пригадуєш? - втрутилася Катеринка. - Ти тодi зняв якусь повiю, ще вихвалявся, що обiйшлася вона дешево i що, на вiдмiну вiд мене та Олександри, вона добра та вродлива. Було таке? Ви домовилися щодо орального сексу, але вона сказала, що "насуху" в рота це брати не буде, тьху, пригадалося ж! Що треба чимось намастити. I ти тодi принiс майонез. А вона запитала в тебе: "А ти впевнений, що майонез свiжий?" На її мiсцi менi б свiжiсть iншого хвилювала, але я не на її мiсцi. I що ти зробив? На пiдтвердження того, що майонез свiжий, ти намастив його на пальця та й сунув собi у рота. Далi розповiдати?" "Зачекайте, це що, все правда?" - мало не зомлiв Сашко. Ми на нього шикнули. "Слухайте, а можна ще питання? Вiн майонез ковтає, а не мастить ним обличчя, то чому в нього обличчя набрякло, а не… ну там?" - "Тому, Сашко, що в нього обличчя набрякло iз вивороту так само", - пояснила я.

I тодi теж пригадала, як буквально на минулому тижнi пiсля важкої працi, горiлки та абрикосiв… Так, я думаю, що у вас вже склалося хибне враження, що ми пиячимо постiйно горiлку i закушуємо абрикосами. Ми б цього не робили, але вiд слив нас обдимає, а яблука нам не подобаються. Отже, пiсля горiлки та абрикосiв ми пiшли в американський паб. Попоїсти. "Дивися, це, на твiй погляд, привабливий бармен?" - звернувся до мене Марлен. "Та нiчого" - сказала я, ласуючи кiльцями цибулi, смаженими в соусi. - "А давай його приголомшимо?" - Я не встигла нiчого вiдповiсти, як Марлен вже почав режисувати "Приголомшення бармена". Англiйська п'єса в американському пабi. "Поскаржся на мене, що я твiй чоловiк i що я гомосексуалiст". - "Навiщо?" - запитала я. "Щоб його приголомшити!" - "Може, чимось iншим його приголомшимо?" - "Не занудствуй!" - "А ви знаєте, парубче, що я дружина от цього хлопця вже третiй рiк, а вiн - гомосексуалiст?". - "П'янi телепнi", - подумав бармен, але ввiчливо посмiхнувся. З ким, мовляв, таке не траплялося. "Щось вiн не дуже приголомшений, - засмутився Марлен. - Це ти винна. Непереконливо зiграла. Немає в тобi щирого вiдчаю. А ну, дотисни його!" - "А ви знаєте, парубче, що це мiй третiй шлюб, i в усiх моїх шлюбах чоловiком був вiн, i вiн всi цi три рази був гомосексуалiстом". Бармен рипнув келихом, вiн його протирав. "Та до чого тут майонез?" - ох, ця невиважена Катеринка. "Зараз буде твiй майонез, зачекай". - "Ти бач. Вiн не приголомшується. Але ми просто так позицiй не здамо…" Пiсля цих слiв Марлен замовив собi гамбургер, в якому, так, Катеринка, був майонез. "Що ти робиш, Марлен?" - заволала я. Марлен схопив сiрникову коробку i почав дряпати нiгтем свою адресу, яку я постiйно забувала. "Викликайте таксi, прошу!" - "А що з ним таке?" - "Алергiя на майонез". - "Текс. Слухай, подруга, ти б з ним розлучалася, чи що? Я не знаю, який з нього чоловiк i який з нього пєдрiла, але те, що вiн в тебе шизiк - це стовiдсотково". Пiсля iнтенсивного домашнього обкларiтинування та обсупростинування я запитала в цього, навiщо вiн це зробив, i що вiн вiдповiв? "Але ж ми мусили його приголомшити!" Ну, звiсно. "Iд оии уол. А и i". "Ви - злi. А ми пiшли робитиукол" - оголосила Катеринка. Пiсля чергового уколу Марлен почав розмовляти людською мовою: "Це не гiрчиця i не майонез. Це - вода!" - "Так, припиняй це. Нам вже до роботи повертатися час". Марлен посварив мене вказiвним пальцем та витяг спрей. Спрей для зволожування обличчя. "Ось воно! - промовив вiн голосом володаря кiлець. - Клятi французи!" - "Вони що, додали туди трохи гiрчицi?" - здивувався Валерiй. "А от i нi. Я оглянув всi написи, нiде не написано, що вона шкiдлива для алергiкiв, вони не протестували цю воду та не написали жодної перестороги, тому ми їх покараємо євро".