Олена Литовченко - Книга Застою. 1965–1976

– Ну-у-у… Наприклад, я можу зберігати твої матеріали… чернетки там чи що… Архіви, коротше кажучи. У письменників же мають бути якісь архіви, хіба ж не так? Якщо тобі небезпечно чи неручно їх тримати, то це могла б зробити я. Як твоя матір.

Озирнувши Марію Федорівну здивованим поглядом, Анатолій спробував уявити, як мама переховує його архіви й рукописи. Якщо з ними станеться те саме, що з фотографіями, з яких треба було щоразу вирізати все нові й нові обличчя, аж доки все не перетворювалося на труху остаточно… Ні, краще не треба! Краще він вже сам якось. Без маминої допомоги.

– Чернеток, мамо, я не зберігаю. Що ж до рукописів, то я зафільмував їх на фотоплівки, які склав у скляні банки, міцно закупорив і закопав у лісі.

– Де це закопав?! – аж опішила Марія Федорівна.

– Це не тут, не переживайте. Це у мене там, під Тулою. І цієї моєї схованки не знайде ніхто сторонній, тільки я один. Тільки я.

– Ну що ж, як знаєш, – зітхнула мати. І він не зміг зрозуміти, що означало це її зітхання: чи то недостатні підстави для заспокоєння, чи то розчарування недовірливістю сина, чи щось інше.

Приблизно півгодини тому почало сніжити, тому ретельно розчищений тротуар швидко вкривався пухким білим покровом, що рипів під ногами пішоходів при кожному кроці.

Недарма кажуть, що понеділок – день важкий. А якщо на понеділок призначається кінопрем’єра – що тут скажеш?! Що прем’єра пройде важко?.. Що доля фільму не складеться?.. Мабуть, так.

– А все ж таки, Колю, якої ти думки про те, як все пройшло?

– Здається, я висловився доволі зрозуміло.

– Ні, ти сказав лише, що стрічку ми відпрацювали гідно.

– Саме так і сказав.

– Але ж я не про те запитую! Мене цікавить твоя…

Шерстобитов раптом зупинився, уважно поглянув у той бік, де сяяли нічними вогнями Хрещатик та площа Калініна [40] Назва столичного Майдану Незалежності в періоди 1935–1941 та 1944–1977 років. , потім мовив замислено:

– А давай-но в інший бік підемо…

– Навіщо?

– Не хочу туди, де надто світло й людей забагато.

Відчуваючи, що режисер явно не в гуморі, Журавльов лише зітхнув:

– Ну гаразд, якщо хочеш, підемо до метро.

– Ні-ні, давай…

– Куди?

Шерстобитов мотнув головою ліворуч, тоді вони перейшли через проїжджу частину на протилежний від кінотеатру «Україна» бік вулиці, оминули невеличкий скверик і завернули на вулицю Заньковецької. Лише тоді оператор запитав:

– То про що ж ти хотів дізнатися?

– Про те, як пройшла прем’єра. Не як добре вся наша знімальна група відпрацювала на картині, а як її глядачі сприйняли. Оці конкретні глядачі.

– Чесно?

– Авжеж чесно.

– Якщо чесно, Женю… то дарма ти за фантастику вхопився. Кіно для дітей та юнацтва – от що тобі найкраще вдається! Натомість фантастика… Та ще й Єфремов з усіма його зарозумілими ідеями… Дарма, от і все.

– Колю, ти прекрасно знаєш, що фантастичні твори покликані донести до покоління радянської молоді в доступній формі передові досягнення вітчизняної науки і техніки…

– Серйозно? Це ти про «Туманність Андромеди» чи про щось інше?

– Але ж уривки з роману публікувалися і в «Піонерській правді», і в «Комсомольській правді» також! Отже, не тільки молодь, але навіть піонери мусять зрозуміти наш фільм. Тим паче, картина відкривається сценою вибору юнаками наставників для здійснення «подвигів Геркулеса»… Та і знімалися ці сцени в «Артеку», а яка ж там краса!..

– Не треба, Женю, облиш. Ти сам прекрасно розумієш, що це відмовка. На сьогоднішній прем’єрі була повна зала дорослих, а не дітей. Отже, хотів ти того чи не хотів, однак за рамки підліткового кіно вийшов. І це може бути небезпечним, причому не тільки для тебе, але також і для всіх нас.

– Колю, ти ж погодився працювати на цій картині разом з усіма!..

– Так, погодився і працював. І що з того?

– Та, власне…

Не договоривши, Шерстобитов замовк, оскільки його заперечення могли скидатися на докір: мовляв, ти зголосився бути оператором на картині, ти сам щойно казав, що ми всі постаралися, як могли – а тепер раптом заговорив про вихід за рамки, бачте!..

Авжеж, це надто скидається на докір. Але з якого дива режисер стане дорікати операторові зараз, після прем’єри?! Раніше треба було претензії висловлювати. Якщо ж претензій як таких нема – тоді як це все розуміти?..

– Я, Женю, про те кажу, що відпрацювали ми, як могли, виклалися повністю, але результат щось не надто вражає.

– Тебе не надто вражає чи глядачів?

– Глядачів, ясна річ. Принаймні тих, які щойно побували на прем’єрі. І…

Журавльов раптом замовк. Коли рівномірне рипіння свіжого пухнастого сніжку під ногами стало нестерпним, режисер нагадав похмуро:

– Ну-ну, давай, договорюй вже, годі тягнути кота за хвіст.

– Я, Женю, побоююсь, що стрічка ця вилізе боком не тільки тобі, але й усім нам, хто відпрацював з тобою. Усій нашій знімальній групі. А після виходу другої та третьої частин [41] Екранізувати роман «Туманність Андромеди» спочатку хотіли у вигляді кінотрилогії, однак реально все обмежилося випуском лише першої частини – «Бранці Залізної зірки». Офіційною причиною дострокового припинення зйомок стала смерть актора Сергія Столярова (виконавця ролі Дара Вітера) 9 грудня 1969 року, хоча складнощі з проектом почалися вже після виходу в прокат першої частини. все тільки погіршиться. Розумієш, про що я?

– Невже ти натякаєш, що продовження знімати не варто? – після нетривалої паузи промимрив Шерстобитов. – Аж не віриться…

– Принаймні на твоєму місці я би спробував підшукати поважну причину для згортання зйомок. Бо як казав не пам’ятаю хто, це помилка – а вона гірша, ніж навіть умисний злочин [42] Мається на увазі вислів «C’est pire qu’un crime, c’est une faute», приписуваний міністрові закордонних справ Франції Шарлю Морісу де Талейрану-Перігору, хоча насправді він належить Буле де ля Мерту – голові Законодавчої комісії, що розробила Цивільний кодекс Наполеона. Один з варіантів перекладу: «Це гірше, ніж злочин: це помилка».

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Сукхаваті (санскр. «Поле, Сповнене Щастя») – буддійський рай.

Один з п’ятьох дгьяні-будд, будда західного напрямку. Творець і управитель буддійського «Поля, Сповненого Щастя» – раю Сукхаваті.