Ілько Борщак - ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана
- Название:ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:неизвестно
- Год:неизвестен
- ISBN:нет данных
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Ілько Борщак - ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана краткое содержание
Іван Мазепа належить до тих історичних постатей, чиїми іменами називають епохи. Іван Степанович Мазепа-Колединський (1639, за ін. даними 1629 або 1644-1709 рр.) є однією з найяскравіших і найсуперечливіших постатей української історії. Його життя та вчинки і сьогодні викликають гарячі суперечки та неоднозначні оцінки істориків. Мало кому випала така цікава і непроста доля за життя і після смерті. Приятель царя Петра, один із перших кавалерів ордену Андрія Первозванного – і борець за інтереси Української козацької держави. Будівничий величних соборів – і «Юда» та зрадник, відлучений від церкви, підданий анафемі …з амвонів тих самих соборів. Зазвичай неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою програла найризикованішу й найголовнішу гру свого життя. Блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант-аматор серед усіх українських гетьманів.
ІВАН МАЗЕПА. Життя й пориви великого гетьмана - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
До нас дійшла тільки одна цифра: 900 людей впало жертвою тому, що не могли видержати до кінця тортури, 50 літ пізніше автор "Історії Руссов", змалювавши марево Лебедина, каже: "А тепер, якби за словами Спасителя з Євангелії за кожну краплину крови, пролиту на цій землі, мусили надолужити ті, що її пролили, то яка покута ждала би катів українського народу? Вони проливали його кров рікою і навіщо? З одної тільки причини: тому що він хотів бути свобідний і зазнати кращої долі на власній землі. А чи не були це ідеали, спільні всьому людству?"
У трагічній історії України лебединська різня та її жорстокості – це один із найжахливіших її епізодів. Тут іще раз аристократія московських завойовників хотіла насильством знищити із коренем ідею про право народної свободи, право, щойно ледве з'ясоване кількома вибраними умами як принцип розвитку новітніх національностей. Але кров мучеників не пропадала ніколи даремно, і тут вона стала плодючим зерном під жниво української свободи…
16 листопада шведсько-українська армія переправилась через Десну та розташувалась на лівім березі. Українці, що прегарно знали річище своєї ріки, стали у великій пригоді шведам, які могли легше поступати вперед. Російські війська надаремне пробували їм перешкодити: їх розігнала шведська артилерія. Уже настала ніч, коли Мазепа і Карло XII перейшли через Десну. Налягла холодна темрява, і віяв гострий вітер, так, що Карло XII, одягнений, як звичайно, легко у плащі, тремтів на всьому тілі. Гетьман, що мав уже на собі кожух, порадив королеві взяти хутро, коли хоче шанувати своє здоров'я і на другий день переслав йому кілька срібних лисів. Король сказав собі підбити ними свій одяг, але кілька днів пізніше, почувши, як серед війська докоряють йому, що тепло одягається, відпоров хутро і вернувся до плаща. Ота мала риса характеристична для цього володаря.
Москалі відступали перед союзними військами, які вітало захоплене українське населення. 23 листопада союзники переправились через Сейм і переходили перед Батурином або точніше кажучи – перед тим, що було Батурином. Страшний вид ждав тут на Мазепу.
З його пишної палати, пам'ятки його слави і сили, де він гадав приймати бенкетом свого союзника Карла XII, залишилося тільки чорне згарище: кілька стовпів чорного диму йшло вгору. Воздух був затруєний тисячами розкладених трупів, на які хмарами злітали шуліки. Мазепа довго з терпінням глядів мовчки на цю руїну і накінець сказав до Орлика: "Наш почин нещасливий. Бачу, що Всевишній не поблагословив нашого наміру. Та Бог мені свідком, що я не міг зробити інакше. Як довше було зносити вічну кривду супроти мого народу, як можна було спокійно довше дивитися на насильство наших прав і вольностей? Як можна було дозволити, щоб на моїх очах підготовляли згубу і руїну України? Колись, правда, ми стали союзниками московських царів, але ми прийшли до них добровільно, слухаючи тільки голосу спільної віри. А втім, москалі зловжили нашим довір'ям, і нині ми, як вільний народ, зриваємо з ними той союз. На жаль, боюся, щоб не надто важко було здійснити нам наші наміри. Може, Україна, залякана долею Батурина, не зважиться нас піддержати".
Та ця хвилина слабощів – неминуча лепта, яку людина сплачує своїй долі, не тривала довго. Справа не була ще програна. Мазепа мав іще палату в околицях Бахмача. Там він скликав велику раду. Його вірні зв'язались з ним новими присягами і супроти нового царського терору поклялись, що не складуть зброї, заки не виборять своїй батьківщині повної незалежності. Мазепа від себе склав таку святочну заяву: "Не для своєї особистої користі, але для добра нашої батьківщини України і для всього Запорозького війська, я прийняв допомогу шведського короля".
Полковники, сотники, козацька шляхта і старі вояки присягали з таким самим палом на вірність рідній країні і своєму провідникові. Мазепа звернувся до народу з прокламаціями, в яких роз'яснював широкій масі мотиви, чому пішов на союз із шведами. Москалі шукали завзято за такими покликами. Горе тому, хто розкидав такі поклики! Ті папери знищили так основне, що нині нема надії знайти якийсь зразок оригінального тексту. Ця духова боротьба, що нагадувала справжню пресову кампанію, мала свої наслідки, і Петро мусив відповідати на неї своїми прокламаціями, що, на щастя, дають нам змогу відтворити загально головні ідеї, з якими Мазепа звертався до народу.
Гетьман писав про те, що Москва завсіди заздрила українцям і ненавиділа їх рідний край, який віддавна хотіла знищити при кожній нагоді. Ось і недавно нищила вона села і міста, проганяла українських провідників, старшин і полковників, переміняла на драгунів вільних козаків, засилала у Московщину за Волгу українських селян, присилаючи на їхні землі москалів…
Полковники за прикладом гетьмана, в першу чергу Апостол, розсилали по провінції прокламації. Сміливі вістуни перехитрювали російські стежі і розкидали метелики на землях, зайнятих московським військом.
29 листопада Карло XII і Мазепа зайняли важне місто Ромни. На другий день гетьман з козаками взяли Гадяч, фортецю великої стратегічної ваги. Через міста Ромни, Гадяч, Прилуки та Лохвицю ішов перериваний фронт шведської армії. Москалі розташувались на окраїнах давньої Полтавщини і Харківщини, але два московські гарнізони загрожували ще більше у глиб комунікаційній лінії шведів від Миргорода до Ніжина.
Карло XII залишився досить довго у Ромнах. Він проголосив там маніфест до українського народу, дбайливо приготований його державним секретарем Гермеліном і Орликом. Ось два виїмки з нього:
"З Божою допомогою хочемо боронити український народ і хоронити його аж до хвилини, коли, скинувши із себе московське ярмо, поверне він свої давні права і вольності…"
"Те, що каже цар, буцімто ми змовилися з польським королем, щоб йому видати Україну, це брехня, яка переходить межі нахабства, чисто московська вигадка".
Карло XII пригадував при цьому людяну лицарську і чемну поведінку шведів, яка була у них звичаєм, звертаючи увагу українського народу на варварські методи Москви. Короткими штрихами він змальовував усі кривди царів, заподіяні Україні, звертаючись до неї з гарячим покликом об'єднатись однодушне довкола ясновельможного гетьмана Мазепи, що підніс прапор свободи.
Петро відповів на це прокламацією, до якої долучив фальшивий документ на доказ, що гетьман продав свою країну Польщі. Між Карлом XII, що користав із рад Мазепи і Петром, почалася справжня гра маніфестів, в якій ставкою була Україна. Та вона у нічому не змінила рішень, прийнятих на полі бою. Землі, зайняті москалями, не могли висловити свого голосу ні волі, а все ж найкращі їх сини потайки приступали до визвольницької армії.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: