Астрід Ліндгрен. Нові пригоди Карлсона, що живе на даху

Малий теж почав реготати: о, як добре, що Карлсон знов повеселішав!

- Авжеж! - захоплено вигукнув він.- Ти вартий десяти тисяч крон! Таких, як ти, небагато знайдеться!

- Жодного в цілому світі,- запевнив Карлсон.- Наприклад, взяти б таку мізерну прояву, як ти. Я б оцінив тебе щонайбільше на двадцять п'ять крон.

Карлсон натиснув ґудзика на животі, піднявся вгору і радісно закружляв під стелею навколо лампи.

- Гей-гей! - весело вигукнув він.- Ось летить Карлсон на десять тисяч крон, гей-гей!

Малий вирішив махнути на все рукою. Адже Карлсон не шпигун, поліція не може схопити його тільки за те, що він Карлсон. Певне, тато й мама не цього боялися, аж тепер Малий збагнув. Звісно, вони боялися, що не можна буде довше тримати Карлсона в таємниці, якщо його почнуть ловити. Але чогось поганого з Карлсоном не станеться, Малий був того певний.

- Не бійся, Карлсоне,- сказав Малий.- Ніхто тобі нічого не зробить тільки через те, що ти - це ти.

- Авжеж, кожен має право бути Карлсоном,- запевнив Карлсон,- хоч досі є лише одним один гарненький і до міри затовстий екземпляр.

Вони перебралися до кімнати Малого, і Карлсон з надією роззирнувся навколо. [504]

- У тебе нема більше парової машини, щоб зробити вибух, або якоїсь іншої речі, що гарно лускає? Треба чимось луснути й потішити мене, а то я не граюся,- сказав він.

Та враз він прбачив на столі паперову торбинку і накинувся на неї, мов шуліка. Вчора ввечері мама поклала в неї Малому великого смачного персика, і тепер персик опинився в пухкій Карлсоновій жмені.

- Будемо ділитися,- швидко запропонував Малий.

Він якраз дуже любив персики й збагнув, що треба поспішати, коли хочеш, аби тобі хоч щось дісталося.

- Залюбки,- погодився Карлсон,- я візьму персик, а ти торбинку, ти виграєш, бо торбинкою можна хтозна-як натішитися.

- Е ні, дякую,- заперечив Малий,- поділимо персик, а тоді бери собі й торбинку.

Карлсон докірливо похилив голову.

- Я ще не бачив такого ненажерливого хлопчика,- сказав він.- Ну, та як хочеш.

Малий кинувся до кухні по ножа, щоб перерізати персика. А коли вернувся, то не побачив Карлсона. Нарешті він знайшов його під столом, звідки чутно було швидке прицмокування, як завжди, коли хтось їсть соковитий персик.

- Слухай, що ти там робиш? - стурбовано спитав Малий.

- Ділю,- відповів Карлсон.

Карлсон проковтнув останній шматочок, тоді виліз з патьоками соку на бороді. Він прбстяг Малому пухкеньку додррю, де лежала зморшкувата брунатна кісточка.

- Я завжди хочу, щоб тобі діставалося найкраще,- сказав він.- Якщо ти посадиш оцю кісточку, то матимеш ціле дерево, геть обвішане персиками. Визнай, [505] що я найдобріший у світі, хоч сам дістав лиш одного мізерного персика.

Поки Малий устиг щось визнати, Карлсон кинувся до вікна, де в горщику росла гарна пеларгонія.

- Щоб ти знав мою добрість, я допоможу тобі посадити кісточку,- додав він.

- Не чіпай! - крикнув Малий.

Та було вже, пізно. Карлсон устиг витягти пеларгонію з горщика і, поки Малий спинив його, викинув її у вікно.

- Хіба так можна...- почав Малий, проте Карлсон не слухав його.

- Ціле велике дерево! Ти уявляєш! На день свого п'ятдесятиріччя ти зможеш пригостити кожного гостя персиком! Правда, цікаво?

- Авжеж, тільки мамі буде не так цікаво, як вона побачить, що ти висмикнув її пеларгонію,- відповів Малий.- А коли б квітка втрапила на голову якомусь дідові? Як ти гадаєш, що б він сказав?

- Сказав би: «Дякую, любий Карлсоне!» - запевнив Карлсон.- Дякую, любий, що ти висмикнув пеларгонію, а не кинув її з горщиком... що Чудній матері Малого найдужче сподобалося б!»

- Ні, не сподобалося б! - заперечив Малий.- Що ти верзеш?

Карлсон запхнув кісточку в горщик і заходився спритно втоптувати землю.

- Авжеж, сподобалося б, - наполягав він. - Аби тільки пеларгонія гарненько трималася в горщику, тоді твоя мама вдоволена. А що це небезпечно для дідусів унизу на вулиці, їй байдуже. Одним дідом більше, одним менше, то дурниця, сказала б вона, аби тільки ніхто не висмикував її пеларгонії.

Він утупився очима в Малого.

- Та якби я тепер викинув ще й горщик, то [506] в чому б ми посадили кісточку, га? Ти подумав про це?

Малий про це не подумав і не знав, що відповісти. З Карлсоном важко сперечатися, коли він у такому гуморі, як тепер. Та, на щастя, гумор у нього мінявся приблизно кожні чверть години. Ось і тепер він зненацька вдоволено засміявся й сказав:

- Ми ще маємо торбинку. А нею можна хтозна-як натішитись.

Такого Малий не сподівався.

- Як? - запитав він.- Що можна зробити з торбинки?

Очі Карлсонові засяяли.

- Найколосальніший у світі луск,- відповів він.- Гей-гей, який буде луск! Ось зараз побачиш.

Він схопив торбинку і метнувся до ванної кімнати. Малий зацікавлено побіг за ним. Йому кортіло довідатись, як робити найколосальніший у світі луск. [507] карлсон схилився над ванною і набирав із крана| води в торбинку.

- Що ти робиш? - сказав Малий.- У паперовій торбинці вода не триматиметься, сам знаєш.

- Чому це? - запитав Карлсон і тицьнув Малому під ніс торбинку, з якої капала вода.

Хвилинку він потримав її, щоб Малий побачив, як у паперовій торбинці може триматися вода, тоді помчав із нею назад до кімнати.

Малий кинувся слідом, сповнений недоброго передчуття. І справді... Карлсон вихилився у вікно, тільки видно було його кругленький зад і кругленькі короткі ноги.

- Гей-гей! - вигукнув він.- Глянь униз, бо зараз буде найколосальніший у світі луск!

- Не кидай! - злякано гукнув Малий, і собі вихиляючись з вікна.- Не кидай, Карлсоне!

Та було пізно. Торбинка вже летіла вниз. Малий побачив, як вона, мов бомба, впала перед самісінькими ногами якоїсь сердитої тітоньки, що простувала до молочної крамниці в сусідньому будинку. Видно було, що їй не дуже сподобався найколосальніший у світі луск.

- Вона верескнула, ніби то горщик з пеларгонією,- завважив Карлсон,- а то просто невинна водичка.

Малий хряснув вікном. Він боявся, що Карлсон ще щось викине вниз.

- По-моєму, так не слід робити,- суворо сказав він.

Та Карлсон засміявся, тоді покружляв навколо лампи під стелею, хихочучи та поглядаючи згори вниз на Малого.

- «По-моєму, так не слід робити»,- перекривив він Малого.- А як, по-твоєму, слід? Шпурнути торбинку, повну тухлих яєць, га? Це теж чудна звичка твоєї матері? [508]

Він шугнув униз і спинився коло Малого.

- Ви найчудніші в світі, ти і твоя мама,- сказав він і поплескав Малого по щоці.- Але я все-таки люблю вас, хоч як дивно.

Малий аж почервонів з утіхи. В кожному разі дуже приємно, що Карлсон його любить і що насправді шанує маму, хоч не завжди це видно.

- Еге ж, мені самому дивно,- провадив Карлсон, і далі поплескуючи Малого по щоці.

Він плескав його все дужче, аж нарешті так ляснув, ніби дав поличника.