Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Якщо вона не прийде скоро, то я лусну з нетерплячки! - промурмотів Малий.

Та ось вона прийшла. Малий побачив у дверях її великі босі вимиті ноги і аж стріпнувся, як рибина,- так злякався, хоч він і чекав на неї, і знав, що вона має прийти.

Панна Цап невдоволено поглянула на нього.

- Ти чого стовбичиш біля відчиненого вікна в піжамі? Ану гайда в ліжко!

- Я... я просто дивлюся на зірки,- затнувся Малий.- А ви не хочете поглянути на них?

То Малий так хитро хотів заманити її до вікна. Водночас він непомітно просунув руку за завісу, де був мотузок, і щосили шарпонув за нього. Він почув, як на даху задзвонив дзвоник.

Панна Цап теж почула.

- Щось нагорі торохтить,- сказала вона.- Дивно.

- Авжеж, справді дивно,- погодився Малий.

І він затамував віддих. Бо з їхнього даху знявся невеличкий, зовсім круглий привид і полинув перед вікном. І враз Малий почув мелодію - дуже тиху й дуже жалісливу, але він не сумнівався, що то «Жалобна при-видова пісня» линула серед осінньої ночі. [44Н]

- Ти глянь-но... он... о господи! - мовила панна Цап.

Вона зблідла як смерть і сіла на стілець. А ще казала, що не боїться привидів!

Малий спробував заспокоїти її. [449]

- Еге ж, тепер і я починаю вірити в привиди,- сказав він.- Але ж то такий маленький привид, що нема чого лякатися.

Та панна Цап не слухала його. Вона втупилась у вікно, що за ним привид почав свій фантастичний виступ.

- Забери його геть! Забери його геть! - застогнала панна Цап.

Але привида з Васастаду не можна було забрати. Він літав собі взад і вперед, угору і вниз, і часом перекидався в повітрі. І навіть як він перекидався, жаліслива мелодія не стихала.

Малий вважав, що то було справді гарне й поетичне видовище. Білий невеличкий привид, темне, всіяне зірками небо й жаліслива музика. Та панна Цап була іншої думки. Вона схопила Малого за руку й сказала:

- Тікаймо до спальні й там сховаємось!

їхнє помешкання складалося з п'яти кімнат, кухні, передпокою і ванної. Боссе, Бетан і Малий мали кожне по маленькій кімнаті, мама з татом - спальню, і ще була простора вітальня на всіх. Тепер, коли мами й тата не було, в спальні жила панна Цап. Вікна її виходили на подвір'я, а вікно Малого - на вулицю.

- Ходи! - схвильовано квапила його панна Цап.- Ходи, сховаємось у спальні!

Малий опинався. Лишити таке видовище, коли воно тільки почалося! Але панна Цап була невблаганна.

- Швидше, бо я зараз зомлію!

І хоч як Малий не хотів, а все ж таки довелося йому піти до спальні. Там вікно було відчинене, але панна Цап одним махом зачинила його. Потім опустила жалюзі, добре розправила завісу й почала стягувати до дверей меблі. Видно, вона нізащо в світі не хотіла більше дивитися ні на яких привидів. Малий не міг її збагнути - адже досі панна Цап так прагнула побачити [450]їх! Він сидів на татовому ліжку, спостерігав, як вона надсаджується, і хитав головою.

- Мабуть, Фріда не така боягузлива,- сказав він. Та саме тепер панна Цап не хотіла й чути про Фріду.

Вона перетягувала меблі - столи, стільці й невеличку книжкову шафу. Перед дверима вийшла справді гарна барикада.

- Ось так! - задоволено сказала панна Цап.- Тепер, мабуть, ми можемо бути спокійні.

Проте з-під татового ліжка почувся глухий голос, ще задоволеніший.

- Ось так! Тепер, мабуть, можемо бути спокійні. Тепер ми зачинилися на ніч!

І звідти вилетів невеличкий привид, аж засвистіло за ним.

- Рятуйте! - закричала панна Цап.- Поможіть!

- Що помагати? - спитав привид.- Складати меблі? Але ж я не вантажник.

І привид зайшовся сміхом. Але панні Цап не було смішно. Вона кинулася до дверей і почала розкидати меблі, аж стільці мигтіли. Барикада вмить була розвалена, і, репетуючи на цілу хату, панна Цап вибігла до передпокою. [451]

Привид подався за нею. Малий теж. А позаду мчав Бімбо і голосно гавкав. Він нюхом не відчував ніякого привида й гадав, що то якась весела забава. Привид, звичайно, теж так гадав.

- Гей-гей! - вигукував він, кружляючи біля самих-вух панни Цап.

Але вряди-годи він давав їй трохи відбігти, щоб було1 ще цікавіше. Так вони гасали по всій квартирі: панна Цап попереду, а привид за нею - до кухні, а з кухні до вітальні, з вітальні до кімнати Малого, і так без кінця.

Панна Цап не переставала верещати, і врешті привидові довелося трохи заспокоїти її.

- Ну, ну, не репетуйте! Нам же так весело!

Та це не допомогло. Панна Цап аж завила і знову помчала до кухні. Але там серед підлоги стояла ба-лійка, де панна Цап мила ноги. А привид летів у неї за плечима.

- Гей-гей! - кричав він їй над самим вухом.

І панна Цап гепнула просто в балійку. Пролунав такий гучний зойк, ніби хтось засурмив у сурму.

- Цитьте, ви до смерті перелякаєте і мене, й сусідів. Прийде поліція, якщо ви не будете обережні,- сказав привид.

Усю підлогу залила вода, а серед калюжі, розставивши руки, сиділа панна Цап. Але вона на диво швидко схопилася й вибігла з кухні. Мокра сукня хляпала їй по литках.

Привид не міг утриматись, щоб кілька разів не стрибнути в балійку, де ще залишилось трошки води на дні.

- Дуже гарно бризкає по стінках,- сказав привид Малому.- Всі ж люди люблять спотикатися об балій-ки, то чого вона репетує?

Привид ще раз стрибнув у воду і хотів далі гнатися [452] за панною Цап, та її не було. Тільки на паркеті і в передпокої залишилися сліди від її мокрих ніг.

- Прудконогий хатній цап,- мовив привид.- Ось є свіжий слід. А куди він веде, зараз побачимо. Угадай, хто найкраще в світі читає сліди?

Слід вів до ванної. Панна Цап замкнулася там зсередини і переможно зареготала. Привид затарабанив у двері.

- Відчиніть, кажу вам!

З ванної почувся радісний сміх.

- Відчиніть... бо я не граюся! - закричав привид.

Панна Цап затихла, проте не відчинила. Тоді привид звернувся до Малого, що стояв і відсапувався після біганини.

- Скажи ще ти їй. Вона все робить, щоб стало зовсім не цікаво!

Малий обережно постукав у двері.

- Це я,- сказав він.- Ви довго думаєте сидіти у ванній?

- Цілу ніч, будь певний,- відповіла панна Цап.- Я зараз постелю собі тут усі рушники.

Тоді привид сердито сказав:

- Ну й стеліть, будь ласка! Тільки зіпсуєте все, Щоб ми не могли веселитися. Але вгадайте, хто тоді полетить до Фріди?

У ванній довгу хвилину панувала тиша. Мабуть, панна Цап обмірковувала ці жахливі слова. Врешті вона жалібно озвалася:

- Ні, не лети туди, чуєш? Я не хотіла тебе розгнівати! [453]

- Ну, тоді вилазьте! - сказав привид.- А то я вирушаю просто до Фріди! І вона напевне попаде до тієї телевізорної скриньки!

Чути було, як панна Цап кілька разів зітхнула. Потім вона покликала:

- Малий, притули-но вухо до шпарки, хай я тобі щось шепну!

Малий так і зробив.

Він притулив вухо до шпарки в дверях, і панна Цап зашепотіла йому: