Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Як люди можуть побиватися через такі дурниці! - сказав Карлсон і здвигнув плечима.- Я ж їй нічого не зробив.

- Ні, тільки хіба що трошки подратував її. Але тепер ми будемо дуже чемні. [459]

Карлсон відразу погодився.

- Звісно, ми будемо чемні. Я ж завжди найчем-ніший у світі. Але я хочу мати якусь приємність, а то я не граюся.

Малий замислився: яку б його приємність зробити Карлсонові? Але той сам придумав її. Він кинувся до шафи.

- Стривай, я бачив у шафі гарну річ, як там ховався.

Він вийшов звідти з пасткою на мишей. Малий узяв її в бабусі і привіз із села додому.

- Бо я так хотів би спіймати мишу і приручити її! - пояснив він мамі.

Але мама сказала, що, хвалити бога, в міських квартирах немає мишей, принаймні в них немає. Малий розповів про це Карлсонові, але той заявив:

- А раптом звідкись та візьметься миша. А раптом, щоб потішити твою маму, сюди тихенько закрадеться несподівана мишка.

Він розповів Малому, як було б добре, коли б вони спіймали несподівану мишку. Тоді Карлсон забрав би її на дах до своєї хатки, миша наплодила б мишенят, і поступово вони розвели б мишачу ферму.

- І тоді я дам до газети оголошення,- заявив Карлсон: - «Якщо вам треба мишей, телефонуйте просто на Карлсонову мишачу ферму».

- Авжеж, і тоді миші будуть і в міських квартирах,- задоволено мовив Малий і показав Карлсонові, як наставляти пастку.

- Тепер, звісно, в пастку треба покласти шматочок сиру або шкірочку з сала, а то миша не прийде.

Карлсон засунув руку до кишені і витяг звідти клаптик шкірочки.

- Добре, що я приберіг її з обіду, хоч спочатку хотів викинути на смітник. [460]

Він наштрикнув шкірочку на гачок і поставив пастку Малому під ліжко.

- Ось так! Тепер мишка може прийти, коли собі схоче.

Вони майже забули про панну Цап. Аж ось у кухні щось забряжчало.

- Начебто вона готує вечерю,- сказав Карлсон,- бо стукнула сковородою.

І справді, з кухні невдовзі запахло дуже смачними тюфтельками.

- Вона вминає тюфтельки, що лишилися з обіду,- сказав Малий.- О, як я хочу їсти!

Карлсон кинувся до дверей.

- Мчімо до кухні! - гукнув він.

І справді, Карлсон відважний, подумав Малий, коли насмілюється поткнутися туди, проте й сам не хотів [461] пасти задніх. Тому обережно подався слідом за Карл-соном.

А той був уже в кухні.

- О, здається, ми якраз устигли на вечерю!

Панна Цап, що стояла біля плити й мішала тюфтельки, лишила сковороду й рушила назустріч Карлсо-нові. Вигляд у неї був загрозливий.

- Геть! - закричала вона.- Геть звідси!

У Карлсона опустилися кутики рота, і він насупився.

- Я не граюся, коли ви будете такі сердиті. Я теж хочу тюфтельок. Хіба ви не розумієте, що я зголоднів, цілий вечір удаючи привида?

Він підлетів до плити і схопив із сковороди тюфтельку. Та це вже було занадто. Панна Цап заревла й кинулась на Карлсона. Вона схопила його за комір і вишпурнула за двері на чорний хід.

- Геть! - крикнула вона.- Гайда додому і більше сюди не потикайся!

Малий був страх який розгніваний. «Як можна так ставитись до мого любого Карлсона?» - розпачливо думав він.

- Фе, які ви недобрі,- сказав він мало не крізь сльози.- Карлсон мій приятель і повинен бути зі мною.

Більше він нічого не сказав, бо відчинилися двері і з'явився Карлсон. Він теж був розгніваний.

- Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід...о!

Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.

- На чорний хід, фе... Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!

- Про мене! - мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.

- Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений? [462]

- Еге ж, задоволений,- відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.

- Нарешті! - сказала вона й рушила назад до кухні.

Малий біг за нею і бурчав:

- Фе, які ви недобрі й несправедливі! Карлсон повинен бути на кухні!

І він справді був на кухні. Коли панна Цап і Малий зайшли туди, Карлсон стояв біля плити й наминав тюфтельки.

- Звичайно, я хотів, щоб ви мене викинули з сіней на сходи,- заявив він,- аби я міг зайти з чорного ходу і взяти собі смачних тюфтельок.

Тоді панна Цап схопила його за комір і викинула втретє - знову на чорний хід.

- Ох і влазливе ж! - сказала вона.- Як та муха... Але чекай, я ось замкну двері, то, може, хоч тоді матиму спокій.

- Побачимо,- сумирно сказав Карлсон.

Двері за ним хряснули, і панна Цап подбала, щоб вони вже були замкнені як слід.

- Фе, які ви недобрі,- правив своєї Малий.

Та панна Цап не слухала його. Вона попростувала до плити, де на сковороді шкварчали такі гарні тюфтельки.

- Може, врешті, і я з'їм якусь тюфтельку після всього, що мені довелося витримати цього вечора,- сказала вона.

Тієї миті з відчиненого вікна почувся голос:

- Добрий вечір! Є хто дома? І чи лишилося ще хоч трохи тюфтельок?

На підвіконні сидів Карлсон і задоволено всміхався.

Малий захихотів.

- Ти залетів через балкон з коридора? Карлсон кивнув. [463]

- Саме так. І ось я знов з вами. Ви ж бо мені раді... особливо та, що біля плити.

Панна Цап стояла з тюфтелькою в руці. Вона саме хотіла покласти її в рот, та, побачивши Карлсона, завмерла на місці і лише кліпала очима.

- Зроду не бачив такої ненажери,- сказав Карл-сон і шугнув з вікна до панни Цап. Пролітаючи повз неї, він вихопив тюфтельку, швиденько проковтнув її і піднявся під стелю.

Панна Цап отямилась. Вона стиха зойкнула, схопила вибивачку і погналася за Карлсоном.

- Ох ти ж, тварюко, ну, тепер я таки вижену тебе! Карлсон радісно кружляв навколо лампи.

- Гей-гей! Будемо знову змагатися. Так весело мені було тільки в дитинстві, коли мій любий татко гнався за мною навколо цілого Меларену* з ляпачкою. О, тоді нам була забава!

[* Меларен - озеро, що на ньому стоїть Стокгольм.]

Карлсон вилетів до передпокою, і почалася гонитва по всій квартирі. Попереду летів Карлсон - він сміявся і гейкав з радощів,- потім бігла панна Цап з виби-вачкою, далі Малий, а ззаду стрибав Бімбо й голосно гавкав.

- Гей-гей! - вигукував Карлсон.

Коли панна Цап була зовсім близько,- от-от наздожене його,- Карлсон прискорював лет і підіймався під стелю. І хоч як замахувалась панна Цап вибивачкою, їй не щастило досягти Карлсона, хіба що вона зачіпала по підошвах його черевиків.

- Еге-ге! - казав Карлсон.- Не лоскочіть мені підошов! Так не годиться, а то я не граюся!

Панна Цап бігала, аж сопіла, за Карлсоном, ляпаючи великими босими ногами по паркету. Вона, сердешна, не мала навіть часу одягти шкарпетки і взути [464] капці через привида та через безперервну біганину. Бона вже притомилася, але й гадки не мала здаватися.