Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

- Стривай-но лишень! - гукала вона і мчала далі.

Часом вона підскакувала, щоб досягти Карлсона вибивачкою, але той тільки сміявся і щоразу ухилявся. Малий теж сміявся, бо не міг утриматись. Він так реготав, що в нього аж живіт заболів, а коли панна Цап із Карлсоном утретє опинилися в його кімнаті, кинувся на ліжко, щоб трохи відпочити. Він лежав там зовсім знесилений, та все ж не міг стримати сміху, коли бачив, як панна Цап женеться за Карлсоном уздовж стін.

- Гей-гей! - вигукував Карлсон.

- Зараз я тобі покажу «гей-гей»! - сопіла панна Цап, люто розмахуючи вибивачкою. І справді їй нарешті пощастило загнати Карлсона в кут коло ліжка Малого.

- Ну, стривай! - закричала вона.- Зараз я тебе спіймаю!

І враз вона так зойкнула, що Малий оглух. Він перестав сміятися.

«Ой, тепер Карлсона спіймано»,- подумав він.

Але то не Карлсона спіймано. То панна Цап спіймалася. Вона попала ногою - просто великим пальцем - у пастку.

- О-о-ох! - застогнала вона.- О-о-ох!

Панна Цап шарпонула ногу і вражено витріщила очі на якусь дивину, що міцно вчепилася їй у палець.

- Ой-ой-ой! - схопився Малий.- Чекайте, я відчеплю її... О, пробачте, то я ненавмисне!

- О-о-ох! - застогнала панна Цап, коли Малий допоміг їй відчепити пастку і вона знов здобулась на слово.- Нащо тобі пастки під ліжком?

Малому справді було шкода панни Цап, і він, затинаючись, розпачливо сказав: [465]

- Ми... ми хотіли спіймати в неї несподівану мишу.

- Хоч і не таку велику,- додав Карлсон.- А маленьку, гарну, з довгим хвостиком.

Панна Цап зиркнула на Карлсона й застогнала:

- О ти... ти... Щезнеш ти колись звідси?! І знов погналася за ним з вибивачкою.

- Гей-гей! - вигукнув Карлсон.

Він вилетів до передпокою, далі до вітальні, а звідти до кухні, а з кухні до спальні...

- Гей-гей! - не вгавав він.

- Зараз я тобі покажу «гей-гей»! - погрозила панна Цап і цього разу підстрибнула ще вище, аби досягти його вибивачкою. Та вона забула про всі ті меблі, що їх сама понатягала під двері в спальні. І тепер, підскочивши вгору, панна Цап ударилась головою об книжкову шафу і гримнула на підлогу.

- Гей, отепер у Верхньому Норланді знов землетрус! - сказав Карлсон.

Та Малий злякано кинувся до панни Цап. [466]

- Ой, ви не дуже забилися? - спитав він.- Бідна панна Цап.

- Ох, поможи мені добратися до ліжка,- простогнала панна Цап.

І Малий допоміг, принаймні спробував допомогти. Але панна Цап була така велика й огрядна, а Малий зовсім дитина. Йому було не до снаги. Тоді до них спустився Карлсон.

- Ет, і не силуйся,- сказав він Малому.- Давай і я підпряжуся, бо я найчемніший у світі, не те, що ти.

Вони налягли вдвох з усієї сили і врешті таки доправили панну Цап до ліжка.

- Бідна панна Цап,- знову сказав Малий.- Вам боляче?

Панна Цап трохи помовчала, немов прислухалася.

- У мене немає жодної цілої кісточки,- врешті відповіла вона.- Але мені не боляче... хіба що, як я засміюся!

І вона так зареготала, що аж ліжко задвигтіло. Малий злякано витріщився на панну Цап. Що з нею сталося?

- Кажіть, що хочете,- мовила панна Цап,- але два таких марші за один вечір помагають. О господи, яка я стала моторна!

Вона жваво закивала головою.

- Постривайте лишень! Ми з Фрідою робимо вранці зарядку, і хай вона тепер начувається! Я покажу їй, як треба бігати!

- Гей! - вигукнув Карлсон.- Візьміть тільки з собою вибивачку, щоб поганяти Фріду по всій гімнастичній залі, нехай і вона стане моторна.

Панна Цап сердито глянула на нього.

- А ти мовчи, коли розмовляєш зі мною. Мовчи й біжи принеси мені трохи тюфтельок.

Малий радісно засміявся. [467]

- Атож, після такої гонитви хочеться їсти,- сказав він.

- А вгадай, хто найкращий у світі носій тюфтельок? - спитав Карлсон.

Він уже рушив до кухні.

Потім Карлсон, Малий і панна Цап посідали собі на ліжко й любенько заходилися вечеряти. Карлсон-бо повернувся з кухні з повною тацею наїдків.

- Я побачив, що там є ще пиріг з яблуками у ванільній підливі, то взяв і його. І трохи вареної шинки, і сиру, і ковбаси, і солоний огірок, і дві сардини, і грудку паштету, але де ви до лиха ховаєте торт?

- Торта нема,- сказала панна Цап. Карлсон опустив куточки губ.

- Отже, я маю наїстися кількома тюфтельками, пирогом з яблуками у ванільній підливі, вареною шинкою, сиром, ковбасою, огірком і двома нещасними сардинами?

Панна Цап пильно глянула йому у вічі.

- Ні,- сказала вона з притиском,- є ще й паштет. Малий не міг згадати, щоб йому коли так смакувала їжа.

Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:

- О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми за-тягли його сюди! - вона показала на Карлсона.

- Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів,- сказав Малий.

Та все ж таки він стурбувався.

- А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?

- Скар...скар...- муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити,- скарлатину?.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться. [468]

- Не завжди,- сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум'яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:

- Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.

- О господи! - вигукнула панна Цап.

Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.

- Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі,- сказала вона.

Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.

- Я вже наївся і встаю від столу. Але, бачу, крім мене, ніхто не встає. [469]

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, моторчик загув, і він обважніло полетів до вікна.

- Гей-гоп! - гукнув він.- Доведеться вам посидіти без мене, бо я поспішаю.

- Гей-гоп, Карлсоне! - відповів Малий.- Тобі справді треба летіти?

- Нарешті,- буркнула панна Цап.

- Авжеж, мені треба поспішати! - гукнув Карлсон.- А то я спізнюся додому на вечерю. Гей-гей!

І він полетів.

Другого ранку Малий довго спав. Збудив його телефонний дзвінок. Він побіг до передпокою і зняв трубку. То була мама.

- Любий синку!.. Це такий жах...

- Який жах? - сонно спитав Малий.

- Та все те, що ти написав у листі. Я так хвилююся!

- Чого? - спитав Малий.

- Ти ж знаєш,- сказала мама.- Бідна дитино!.. Але завтра я вернуся додому.

Малий зрадів і миттю пробуркався. Хоч і досі не розумів, чого мама називає його «бідною дитиною».

Не встиг Малий покласти трубку, як телефон знову задзвонив. То нарешті з Лондона озвався тато.

- Як ся маєш, Малий? - спитав він.- А як Боссе й Бетан, чемні?

- Не думаю,- відповів Малий.- Та й не знаю, бо вони в лікарні.

Чути було, що тато схвилювався.

- В лікарні? Що це означає?

І коли Малий пояснив, що то означає, тато сказав так само, як і мама: [470]