Астрід Ліндгрен. Карлсон прилітає знов

Карлсон нанизав яблука на дротину й повісив над полум'ям.

- Угадай, хто найкращий у світі печій яблук? - спитав він.

- Ти, Карлсоне,- відповів Малий.

Так вони сиділи біля каміна, посипали цукром яблука і їли, а надворі тим часом смеркало.

«Гарно сидіти біля вогню»,- думав Малий, бо вже починало холоднішати.

Відчувалося, що надійшла осінь.

- Треба буде скоро вибратись за місто й купити [482] трохи дров у якогось селянина,- сказав Карлсон.- Хоч вони, хитруни, обачні і хтозна, коли п'ють каву. ,

Він підклав у вогонь дві березові поліняки.

- Але взимку я хочу, щоб мені було тепло, а то ] я не граюся. Це принаймні селяни повинні знати. ;

Коли дрова догоріли, в Карлсоновій хатці стало тем-1 но. Тоді він засвітив гасову лампу, що висіла під сте-! лею над столярним верстатом. Лампа так затишно освіт-1 лювала кімнату і весь той мотлох, що Карлсон наскладав на верстаті!

Малий спитав, чи не погратися їм мотлохом, і Карлсон погодився.

- Але ти повинен спитати, чи я тобі щось позичу. Часом я кажу «так», а часом «ні»... здебільшого кажу «ні», бо це ж мій мотлох, і я хочу його мати, а то я не граюся!

І аж після того, як Малий спитав не один раз, він дістав нарешті в позику старого, поламаного будильника, якого він порозкручував і знову склав докупи. Складати будильника було приємно, кращу розвагу годі було й уявити.

Але потім Карлсон захотів, щоб вони трохи посто-лярували.

- Це все-таки найкраща забава, і можна зробити стільки гарних речей,- сказав він.- Принаймні я можу зробити.

Він згорнув з верстата весь мотлох і витяг дошки та оцупки, що лежали під канапою. І вони з Малим стругали й прибивали, аж доки потомилися.

Малий збив докупи дві дощечки і змайстрував пароплав. З палички він вистругав димар, і вийшов справді гарний пароплав.

Карлсон заявив, що зробить шпаківню і приб'є на розі своєї хатки, щоб у ній селилися пташки. Але вийшла в нього не шпаківня, а якась дивина. [484]

- Що це таке? - спитав Малий.

Карлсон схилив набік голову й подивився на свою роботу.

- Це... це така собі річ,- мовив він.- Звичайнісінька гарна річ. Угадай, хто найкращий у світі майстер робити речі?

- Ти, Карлсоне,- сказав Малий.

Але був уже вечір, і Малий мав іти спати. Довелося йому покинути Карлсона та його невеличку, таку затишну кімнатку з усім мотлохом, і столярним верстатом, і закуреною лампою, і рубанком, і каміном, де ще жевріли жаринки, що випромінювали тепло й світло. Важко було залишати все це, але ж Малий знав, що може прийти сюда знов. О, як він радів, що Карл-сонова хатка стояла на їхньому даху, а не на якомусь іншому!

Карлсон і Малий вийшли на ґаночок. Над ними про-стяглося зоряне небо. Малий ще ніколи не бачив зірок таких великих, так багато і так близько. Ні, звісно, не близько, вони ж віддалені на тисячі миль, це він знав, а все-таки... о, який зоряний дах має Карлсон над своєю хаткою, близький і водночас далекий!

- На що ти там витріщився? - спитав Карлсон.- Мені холодно... Будеш ти летіти чи ні?

- Буду,- сказав Малий.

А другого дня... о, що то був за день! Спершу повернулися Боссе й Бетан, потім тато і нарешті мама, її Малий найдужче чекав. Він кинувся назустріч мамі, пригорнувся до неї. Хай вона більше ніколи нікуди не їде від нього! Круг мами зібралися всі - і тато, і Боссе, і Бетан, і Малий, і панна Цап, і Бімбо.

- У вас уже нема перевтоми? - спитав Малий.- А коли вона зникла? [485]

- Зникла тоді, коли я одержала твого листа,--сказала мама.- Коли я дізналася, які ви всі «хорі» та «ізольовані», то відчула, що й я стану справді «хора», якщо не повернуся додому.

Панна Цап похитала головою.

- Зробили ви не дуже мудро. Хоч я зможу часом приходити й помагати вам, якщо буде треба. А тепер,- додала вона,- я мушу негайно йти, бо ввечері виступатиму по телебаченню.

Мама, тато, Боссе і Бетан були вражені. [486]

- Справді? - сказав тато.- Тоді ми неодмінно подивимося!

Панна Цап гордо стріпнула головою.

- Атож, думаю, що ви подивитесь. Думаю, що вся шведська людність подивиться!

Вона заквапилась.

- Бо я мушу вкласти зачіску, і скупатися, і зробити масаж обличчя, і манікюр, і приміряти нові черевики. Бо як виступаєш по телебаченню, то треба мати ошатний вигляд.

Бетан засміялася.

- Адже черевиків не видно в телевізорі! Панна Цап осудливо глянула на неї.

- А хіба я сказала, що видно? Мені треба нових... і взагалі, певніше себе почуваєш, коли знаєш, що в тебе все гаразд. Хоч, може, звичайні люди цього не розуміють. Але хто виступає на телебаченні, той це добре знає.

Вона попрощалась і швидко пішла.

- От і немає більше хатнього цапа,- сказав Боссе, коли за панною Цап зачинилися двері.

Малий задумливо кивнув головою.

- Я її таки трохи люблю,- сказав він.

До того ж панна Цап залишила по собі смачний торт - великий, .пухкий, прикрашений шматочками ананаса.

- Ми їстимемо його з кавою ввечері, як будемо дивитися по телевізору на панну Цап,- сказала мама.

Так воно й було. Коли мала настати та очікувана хвилина, Малий подзвонив Карлсонові. Він смикнув за мотузку, сховану за завісою, один-однісінький раз, що означало: «Приходь негайно!»

І Карлсон прийшов. Усі вже сиділи біля телевізора, а на столі стояла таця з кавою і торт.

- Ось і ми з Карлсоном,- сказав Малий, коли вони зайшли до вітальні. [487]

- Ось і я,- сказав Карлсон і всівся в найкраще крісло.- Ну, нарешті в цій хаті з'явилася крихта торта, Давно пора! Можна мені зразу ж покуштувати трошки... чи, швидше, багато?

- Діти одержують свою пайку останні,- сказала мама.- До того ж то моє місце. Ви з Малим можете вмоститися на підлозі перед телевізором. Я вам дам; торта туди. *

Карлсон обернувся до Малого.

- Ти чув? Вона проганяє тебе, бідна дитино! Потім він задоволено всміхнувся.

- Добре, що вона проганяє й мене, а то я не граюся. Я люблю справедливість.

І Карлсон з Малим посідали на підлозі перед телевізором, їли торт і чекали, поки з'явиться панна Цап.

- Зараз ми її побачимо,- мовив тато.

І справді, скоро з'явилася панна Цап. Пан Пек також - він вів програму.

- Живий-живісінький хатній цап,- сказав Карлсон,- гей-гей, зараз нам буде весело!

Панна Цап здригнулася - так, начебто почула Карл-сона. Чи, може, вона все-таки хвилювалася, що стояла перед усією шведською людністю і мала показувати, як треба готувати «Лагоминку Гільдур Цап»?

«Скажіть, будь ласка, панно Цап,- звернувся до неї пан Пек,- як вам спало на думку зробити саме такий пудинг?»

«Будь ласка,- люб'язно відповіла панна Цап.- Коли маєш сестру, що нітрохи не розуміється на куховарстві...»

Далі їй не вдалося нічого сказати, бо Карлсон про-стяг пухку ручку й вимкнув телевізор.

- Хатній цап приходить і йде собі тоді, коли я хочу,- заявив він.

Але мама звеліла: [488]

- Негайно ввімкни! І більше не роби такого, бо вижену!