Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху

- Сім,- відповів Малий.

- Чудово. Підемо далі,- мовив Карлсон.

Він хвацько перекинув через підвіконня свої коротенькі товсті ніжки й опинився в кімнаті.

- А тобі скільки років? - спитав Малий, подумавши, що Карлсон поводиться занадто по-дитячому, як на дорослого дядька.

- Мені скільки років? - перепитав Карлсон.- Я чоловік у розквіті сил - оце все, що я можу сказати.

Малий добре не знав, що означає бути чоловіком у розквіті сил. Може, він теж чоловік у розквіті сил і тільки не знає про це? Тому він обережно спитав:

- А в скільки років буває розквіт сил?

- У всі роки,- задоволено відповів Карлсон.- У всі, принаймні, коли йдеться про мене. Я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.

Після цього Карлсон дістав із книжкової полички Малого його іграшкову парову машину.

- Давай заведемо її,- мовив він.

- Без тата ніяк не можна,- сказав Малий.- Машину мені дозволяють заводити тільки з татом або з Боссе.

- З татом, з Боссе або з Карлсоном, що живе на даху,- поправив його Карлсон.- Найкращий у світі машиніст - це Карлсон, що живе на даху. Так і передай своєму татові!

Він миттю схопив пляшку з денатуратом, що стояла побіч машини, наповнив спиртівочку й запалив її.

Хоч він був і найкращий в світі машиніст, однак наливав спирт так незграбно, що на книжковій полиці з'явилась ціла калюжа. Вона загорілась, і навколо машини затанцювало веселе блакитне полум'я. Малий злякано крикнув і кинувся до полиці.

- Спокійно, тільки спокійно! - мовив Карлсон і застережливо підняв пухку руку. [269]

Малий не міг сидіти спокійно - адже горіла його по/ лиця! Він схопив ганчірку й погасив полум'я. Там, де гО-ріло, на лакованій полиці залишилися великі негарні плями.

- Глянь, яка стала полиця,- зажурився Малий.- Що скаже мама?

- Дурниці, не варто й згадувати,- мовив Карлсон.- Кілька маленьких плям - це дурниці. Так і передай своїй мамі!

Він уклякнув біля машини, і очі його заблищали.

- Зараз вона запрацює.

І справді, машина скоро почала працювати. «Пах-пах-пах»,- пахкала вона. О, це була найкраща з усіх парових машин, і Карлсон так запишався, ніби сам її винайшов.

- Я мушу перевірити запобіжний клапан,- сказав він і почав завзято крутити якусь ручку.- Завжди може статися лихо, коли не перевіриш запобіжного клапана.

«Пах-пах-пах»,- пахкала машина дедалі швидше й швидше. «Пах-пах-пах». Врешті вона почала задихатися, наче бігла під гору. Очі в Карлсона променіли.

Малого вже перестали турбувати й плями на книжковій полиці, такий він був радий, що має чудову парову машину і що познайомився з найкращим у світі машиністом, який так гарно перевірив запобіжний клапан.

- Оце-то воно, Малий! - вигукнув Карлсон.- Оце-то пах-пах-пах! Найкращий у світі машиніст...

Більше він не встиг Ні-юго сказати, бо раптом почувся страшний луск, і парової машини не стало, лише уламки з неї порозліталися по всій кімнат;

- Вона вибухнула! - захоплено вигукнув Карлсон, ніби це було найкраще, що могла зробити парова машина.- Справді-таки вибухнула! А який луск, ух! [270]

Проте Малий не міг так само радіти, як Карлсон. у нього в очах заблищали сльози.

- Моя машина...- схлипнув він.- 3 неї залишились самі уламки!

- Дурниці, не варто й згадувати,- сказав Карлсон і безжурно махнув пухкенькою ручкою.- Ти собі зможеш узяти нову парову машину.

- Де? - здивувався Малий.

- У мене нагорі. їх там є кілька тисяч.

- Де це в тебе нагорі? - спитав Малий.

- Нагорі, в моїй хатці на даху.

- У тебе є хатка на даху? - перепитав Малий.- І в ній кілька тисяч парових машин?

- Еге ж, принаймні кількасот набереться,- сказав Карлсон.

- О, як би я хотів подивитися на твою хатку! - вигукнув Малий.

Просто важко було повірити: хатка на даху, і в ній живе Карлсон...

- Ти ба, хатка, повна парових машин,- здивувався Малий.- Кількасот машин!

- Ну, я докладно не рахував, скільки їх, але кілька десятків буде,- сказав Карлсон.- Часом вони вибухають, проте десятків зо два ще залишилось.

- І ти даси мені одну машину?

- Ну, звичайно.

- Зараз даси?

- Ні, спочатку мені треба їх трошки оглянути, перевірити запобіжні клапани тощо. Спокійно, тільки спокійно! Днями ти її матимеш.

Малий заходився збирати далі шматки того, що недавно було його паровою машиною.

- Уявляю собі, що скаже тато,- занепокоєно промурмотів він.

Карлсон здивовано звів брови. [271]

- Через машину? То дурниці, не варто й згадувати! Так і передай своєму татові. Я б сам сказав йому це, якби міг ще трохи побути тут і зустрітися з ним. Але мені треба зараз летіти додому, глянути, що там робиться.

- Як гарно, що ти завітав до мене,- сказав Малий.- Хоч парова машина... Ти ще колись прилетиш?

- Спокійно, тільки спокійно! - мовив Карлсон і покрутив ґудзика на животі приблизно проти пупа. Моторчик зачмихав. Карлсон не рухався з місця, чекаючи, поки він добре розженеться. Та ось Карлсон відірвався від підлоги і закружляв по кімнаті.

- Мотор чогось кашляє,- сказав він.- Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би змастити, адже я найкращий у світі моторист. Та все часу немає... Ні, мабуть, таки загляну до майстерні.

Малий теж подумав, що так буде найкраще.

Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба.

- Гей-гоп, Малий! - гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів. [272]

- Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху,- мовив Малий.- Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?

- Не мороч нам голови, Малий,- сказала мама.- Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?

- Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст,- відповів Малий і поважно глянув на маму.

Ну як вона не збагне, що не можна сказати «ні», коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!

- Треба відповідати за свої вчинки, Малий,- сказав тато,- а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.

- Ні, він існує! - заперечив Малий.

- Ще й літати може,- насмішкувато докинув Босе.

- Уяви собі, що може,- відповів Малий.- Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.

- От якби він прилетів завтра,- сказала Бетан.- Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.

- Завтра він не зможе,- пояснив Малий.- Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика.

- За твої витівки тебе самого треба було б змастити...- мовила мама.- Глянь, на що схожа тйоя книжкова полиця? /

- Карлсон кажіе, що це все дурниці, не вгірто й згадувати. І /

І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. -