Антон Гайдук - Конотоп Фортеця

Північний кордон України з Московською державою постійно змінювався. Згідно з мирною угодою між Польщею та Москвою, яку підписали у 1634 році, землі Чернігівщини і Сіверщини знову належали Польщі.

У Чернігові та у Новогород-Сіверському розта-шувались охоронні польські загони. По берегах річок, Десни і Сейму, стояли прикордонні пости жовнірів. Новгород-Сіверський згадується у літописах за ХІ столітя. На березі Десни у глухих лісах князі поставили укріплення, яке обгородили частоколом.

Та кочові орди добирались і до Новгороду та грабували і набирали полон. У ХІІІ століття під час татаро-монгольської навали Новгород теж був зруйнований. Лише на початку ХІV столітті, коли почався занепад Великої держави Чингіс-хана, нащадки Чернігівських князів знову відновили укріплення. Княжі тереми і замок для охорони огородили дерев’яними стінами. Над Десною височіли дві вежі, брама виходила до лісу.

Круг укріплення утворилось так зване «велике місто», у якому були помешкання міщан. У 1637 році старостою Новгород-Сіверського був шляхтич Пясочинський. Польща намагалась укріпити кордони з Москвою. До Новгород-Сіверського прибув інженер по спорудженню фортець Боплан. Оглянувши старі забудови і дерев’яни стіни, він їх залишає стояти. Круг укріплення нисипають фортечний земляний вал, риють глибокі рови. На вежах ставлять гармати. У фортеці розташувався загін найманого війська.

На річку Язучу, для забудови фортеці, Боплан не зміг добратись. Він зробив креслення на мапі (дерев’яна дощечка) і послав у Конотоп старосту Новгорода Пясочинського для побудови фортеці.

По широкій та повноводній річці Єзуч (давня назва – Язуча) у далекі часи проходив торговий шлях. З півночі, з берегів Варяжського моря, на високих ладьях, прикрашених головами «лютого дракона», яких вирізали з дерева теслі-умільці, купці везли рідкісні товари на великий торг на річку Торговицю. Це були шкіри білих ведмедів, китовий жир і вус, суха морська риба, бивні моржів і янтар із карельської сосни. На Торговиці відбувався лише весінній торг. У цей період річки переповнені водами. Навіть по невеличких річках пливли мисливці із глухих стійбищ Сіверщини із пушиною. Лише раз на рік висока валова вода закривала дніпровські пороги і тоді змогли підійматись уверх по Дніпру заморські судна із товарами східних і середземних держав. З півдня по Дніпру пливли купці на галерах, заходили у Сулу і повертали у притоку Ромен, яка вела до річки Торговиці. Вони везли: сіль, шовкові поволоки (тканини), зброю, коштовності, приправи (перець), сухий виноград, оливкове масло.

Ріка Язуча витікала з боліт. До неї впадали чисельні притоки, утворюючи болота при впадінні до Язучої. Та минали століття, ріки відступали, з’являлись на берегах пагорби та плоскогір’я. Одне з них біля річки Конотопки, покрите лісом із вільхи, заселялось у давні часи.

Присеймів’я населяли севруки. Їх поселення тяглись далеко на південь до річок: Сула, Хорол, Остер.

Кочові орди їх витіснили з південних земель. Севреки відступили до річок: Сейму, Язучої, Торговиці, Ромен, Липки, Конотопки. Біля Конотопки на плоскогір’ї могло бути спочатку стійбище мисливців, яке можна віднести до VІІ-ІХ століть. З появою торгового шляху по річці Язучій з’явлються поселенці, зв’язані з торгівлею. Це могли бути: лісоруби, майстри-човнярі, веслярі, бортники, купці.

У часи Київської Руси ІХ-ХІІІ століть княжа вітка «Ольговичів» займала город Чернігів і прилеглі землі Сіверщини. Брати Святославичі поставили городища, на Десні – Новород, а на Сеймі – Путивль, Рильськ, Курськ. Землі по-над Язучою і Торговицею теж належали Чернігівським князям. На річці Липиці стояло Липовецьке князівство з Городищем. На річці Торговиці були три Городища. Біля Конотопки на високому плоскогір’ї уже у ХІІ столітті теж могло бути Городище.

На початку ХІІІ століття, під час татарсько-монгольської навали, усі городи і городища Київської Руси були зруйновані та спалені. Настали «темні століття». Лише через сто років Литва витіснила татар і зайняла колишні землі Київської Руси. Уже у середині ХІV століття відновився торговий шлях по Язучій на Торговицю. На плоскогір’ї біля Конотопки теж відроджувалось життя. З обох боків високого пагорба, який виступав до середини Язучої, були заплави з пологими берегами. Тут зупинялись і купці із «варяг» на великих ладьях, і севруки на човнах і «довбанках» з пушниною, і лісоруби на плотах із віковічних лісів Десни. Це були зупинки для відпочинку.

Найбільше приставали до берегу для ремонту суден. По воді судна пливли здалеку. За довгий час вони отримували різні ушкодження. Для ремонту зупинялись надовго, доводилось частину товару залишати на березі, а з ним лишались прибулі з різних земель. Коли лісоруби гнали плоти з лісом, то вони найбільше від інших купців потерпали від різних пригод. На берегах залишали сосновий і дубовий ліс.

Після розпаду Великого татаро-монгольського ханства на південних землях осіли кочові орди. Це були ногайські та кримські татари, а також виділилась окремо люта буджацька орда біля гирла Дунаю. Татари жили грабежами. Знову потерпала уся Сіверська земля від татарських набігів. Осілі люди укріпляли свої поселення. Біля Конотопки на плоскогір’ї з’явилося Городище. Староста невеликого поселення запросив потерпілих у дорозі купців допомоги. У Городищі біля Конотопки хати поставили із дерева і частокіл поставили із дубу. Купці село звали «Конотоп», завозили до нього і сіль, і зерно, і зброю. Згодом призначили воєводу, який дбав про охорону Городища. Це був колишній путивльський купець Ємельян Болотников. Був кінець ХІV століття (1360 р).

У Городищі біля Конотопки частокіл зберігся до початку ХVІІ століття. Цей дубовий частокіл стояв триста п’ятдесят років непорушно. У 1634 році польський король Владислав ІV Ваза видав привілей шляхтичу Миколаю Цетисову на володіння Городищем і землями біля Конотопки і Єзучу. Таку нагороду отримували шляхтичі за військові заслуги на службі у короля.

У 1635 році Микола Цетисов прибув у Городище із загоном жовнірів. Вони прибули для охорони прикордонних земель на кордоні з Московською державою. Попередній посадник Городища, призначений Путивльським воєводою, переїхав на човнах з російською залогою на протилежний берег ріки Язучої і зайняв невелике укріплення на плоскогір’ї біля річки Кросна під назвою «Язучая». Берег, який вони охороняли від поляків, звався «Гребешок».

Королівський привілей для Миколая Цетисова був доставлений із Варшави коронному гетьману України Конецпольському, який стояв із королівським військом під Переясловом. Військо знаходилось на утриманні Київського воєводства. Гетьман виділив Цетисову невеликий загін жовнірів. Це були найманці-воїни із сусідніх держав: Німеччини, Литви, Угорщини, Трансільванії. Їхали на конях дорогою на Ніжин. Провізію і фураж коням везли на підводах. Супроводжували обоз євреї Хотин і Юдович із сім’ями. Вони взяли в «аренду» постачання прикордонних загонів. До Конотопу добирались по бездоріжжю та через болота.