Юрій Пересічанський - Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

– Добре, добре, – відсторонив його своїми кремезними ручиськами Володька, – потім будемо цілуватися. Бачу, з тебе, друзяко, будуть люди.

– Завдяки тобі, Володю, завдяки тобі. Ти, я не знаю, ти просто, не знаю, як і сказати. Ти, знаєш, ти просто Бог.

– Добре, добре, – трохи аж наче ніяковіючи, запишався Володька від Славкових, хоч і п'яних, але все ж таких приємних слів. – Добре. Якщо ми вже так добре порозумілися, розповім тобі для прикладу і ще дещо. От у Радянському Союзі медицина була безкоштовна, то вона і зараз у нас безкоштовна.

– Та невже?

– Так, так, повір мені. Наша незалежна Українська держава за Конституцією демократична, тобто народна, соціальна там, і все таке, – підняв до гори вказівного пальця Володька. – І в Конституції ж цій самій і написано про те, що кожен громадянин нашої держави має право на безкоштовне медичне обслуговування. Стаття така ціла спеціальна в Конституції є – от. А що це означає? А це означає те, що з державного бюджету кожній лікарні виділяються кошти. Кошти ці виділяються на зарплати, на харчі, на ліки, на обладнання і все таке. І якби ти тільки знав, скільки можна заробити на цьому. Тут і всілякі оборудки з усякими закупівлями, і відкати, і фірми-прокладки, і підставні фірми, і прокрутка грошей в банках, і конвертаційні центри – та Господи Боже, тут такі можливості, просто безмежні можливості! І це ще не все, далеко не все, що відкриває безмежні можливості перед нормальним підприємливим господарником з бізнесового боку. А що б ти ще сказав про можливості, які відкриваються перед тобою в медицині, як перед чоловіком, тобто я маю на увазі, з боку задоволення твоїх статевих забаганок щодо жіночої статі, просто кажучи, щодо задоволення твоїх сексуальних потреб. Тут перед тобою, знову ж таки, відкриваються просто неймовірні можливості. Ти, Славко, не ображайся, але з твоєю, м'яко кажучи, не надто вже видатною зовнішністю, ти навряд чи зміг би коли-небудь розраховувати на такий вже успіх у жіночої статі. А в лікарні ти, як той султан у гаремі. Тут тобі і молоденькі лікарки, та й зрілі вже заміжні й досвідчені теж, знаєш, не промах, і медсестрички, і молоденькі практикантки з усіляких навчальних закладів. От хоч би взяти оцих останніх. Одну таку історію про практиканточку мені особисто розповідав мій знайомий хірург. Практиканточки, вони що, їм оціночку треба отримати за практику. А ти її береш за ручку, заводиш до себе в кабінетик, от мовляв, тобі треба гарненьку оціночку – у мене їх є, але й ти ж, сама розумієш, що ти не даром отримаєш цю оціночку. І береш тоді так долонею проведеш по личку цієї практиканточки, потім по шиї, потім пірнеш за пазуху, а грудочки в неї такі тендітні, молоденькі, тугенькі, – Володька аж облизав свої масні губи і ковтнув слину. – А далі все нижче і нижче. Далі погладиш її ніжки, і прямо під її коротеньку суконьку – гульк. А вона що, вона сидить і нічичирк – їй же потрібна оціночка. А далі пішло й поїхало, ти її і так і сяк, і спереду й ззаду, і в усі дірочки. Уявляєш? Ти тільки уяви собі. А для медсестрички дати лікарю – так це просто святий обов'язок. Як тобі таке, друзяко?

– Ух ти, – Славкові аж перехопило подих від захвату, – як смачно ти розповідаєш. Тепер я розумію вже повністю, що таке медицина. Медицина – це Клондайк, це просто рай на землі. Та який там Клондайк, куди там тому недолугому їхньому Клондайку. Який там рай. Це просто рай серед раю, особливий невідомий ще навіть самому Богу рай. Та-а-ак!… Медицина – це просто неймовірна штука! Розумію.

– Взагалі, щодо теперішнього стану медицини, якщо коротко, – Володька трохи подумав, – мулька така, що бідні у нас не хворіють. Бідні у нас можуть бути або здоровими, або мертвими. А яке ти маєш право хворіти, якщо в тебе немає грошей на лікування? Якщо ж у тебе немає грошей і ти захворів, то й хворій собі на здоров'я, аж до переможного гаплика. Бідний – або здоровий, або мертвий. Що ж до багатих, то багаті у нас, своєю чергою, не можуть бути здоровими. Бо якщо ти накопичив грошенят, то куди ж їх іще й витрачати, як не на покращення свого здоров'я. І якщо вже якийсь багатій потрапить якось нам до рук, ми вже ніколи його без діагнозу не випустимо. Ми в нього знайдемо сто, двісті, тисячу болячок! Тільки лікуйся, лікуйся і лікареві плати – а як же, лікареві ж треба на щось жити, щоб тебе лікувати. Одне слово, доки в тебе є гроші, доти тебе й будемо лікувати. А закінчилися в тебе гроші, то ти вже не багатий, ти – бідний. А бідні у нас, що? Бідні у нас або здорові, або мертві. Все, до побачення! Ха-ха-ха!… Бідні у нас завжди здорові, а багаті у нас завжди хворі. Хіба ж це не справедливість, і не просто справедливість, а найвища Божа справедливість. А ще справедливіша ця найвища Божа справедливість від того, що ми лікарі від цього всього завжди маємо хліб і до хліба. Бог за нас. Я ж тобі казав, що ми, лікарі, насправді Божі люди, ми з Богом друзяки, бізнес-партнери, ми з ним «на ти». Ми з Богом не те що на одній нозі, не те що тримаємо його за бороду, ми з Богом ходимо просто вобнімку. Ось. А тому й користуємося, як ті султани, улюбленці Божі, всіма вигодами, користями і насолодами світу божого.

– От тільки, ти знаєш, Володю, – стишив Славко голос і перейшов на таку собі конфіденційнішу, навіть, можна сказати, інтимнішу нотку, – я оце слухаю, слухаю тебе, ти все оце якось про Бога, та про Бога якось. Та я ніяк не втямлю, це ти так, для красного слівця, чи воно й справді, кажуть, що Комунізма знову на Бога замінили, чи що? Ні, ні, ти не подумай, я, звичайно ж, в це не вірю! Який там ще Бог може бути, Бога ж не існує. Я розумію. Але подейкують…

– Ха-ха-ха!.. – лунко розсміявся Володька. – От село, от село! Темнота селюцька. Ха, Бога не існує! Та ти зовсім уже теє то як його, – покрутив він вказівним пальцем біля скроні. – Бога не існує. Та ти сам то себе чуєш, що ти зморозив. Бога не існує. Темнота селюцька забита. Це комунізма вже якраз і не існує. А от Бог якраз вже й існує. Бог тепер тільки й існує вже, зрозумів?

– Та якось воно, – розпачливо знизав плечима Славко.

– Добре, слухай сюди, малий, – Володька налив собі чарку, забувши про Славка, відразу ж цю чарку перехилив, і не закусивши, витер рота долонею, й відразу продовжив. – Що таке комунізм, і що таке Бог? Що таке комунізм супроти Бога? Комунізм, він що, комунізм, він ні те, ні се. Комунізм – це так, гранітна скеля, порядок, абстракція, у комунізма немає ні почуттів, ні жалості, ні співчуття. Комунізма ти хоч проси, хоч не проси – він підвів тебе до стінки, ствол тобі до потилиці притиснув, на курок натиснув, бац, і до побачення. Хоч тебе одного, хоч з твоїми родичами й сусідами разом, хоч вас десяток, хоч сотня, хоч цілий народ, хоч мільйон мільйонів вас, комунізмові однаково – він підвів цей мільйон до стінки, натиснув на гашетку, і все, до побачення. Хоч на гашетку натиснув, хоч голодом заморив, хоч заживо спалив – йому все одно, в нього там в циркулярі записано «вороги народу», і все, до побачення. І нічим ти цього комунізма не вблагаєш, нічим, нічим не розжалобиш, бо комунізм – це стихія, потоп, голод, пожежа, війна. Розумієш? А от Бог, Бог – це зовсім, зовсім інше. Бог, він як і людина, тільки набагато, набагато ого-го, – Володька розвів руки в сторони, показуючи розміри Бога, як рибалка показує розмір своєї здобичі. – Зрозумів? Без Бога, як то кажуть, не до порога, зрозумів? Бог, він завжди вислухає, допоможе, пробачить. Зараз без Бога нікуди. Зараз кругом тільки з Богом.