Юрій Пересічанський - Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Але все ж точно можна сказати, що дітей у цих Пузиків було багато, і більшість із них зібралася в хаті під час священного дійства складання кошика з наїдками на хрестини свого новонародженого братика. І, я думаю, ніхто не сумнівається в тому, з якими почуттями всі ці маленькі й вже не дуже маленькі Пузики спостерігали за неймовірним видовищем, вдихали прекрасні запахи, леліючи в своїх дитячих мріях нездійсненну казку споживання цих ласощів і не встигаючи ковтати слину.

Коли ж кошик з наїдками був уже складений і накритий вишитим рушником, то погляд Пузика старшого вже не був поглядом щасливого батька, адже перед ним був уже не кошик для хрестин новонародженого, а ніби маленька труна з останками новопреставлених шлунково-кишкових мрій. Відірвавши ж нарешті свій сумний погляд від кошика, Пузик-батько озирнувся на своїх домочадців, зустрівши такий же невтішний сум на кожному з їхніх облич; потім взяв кошик, відніс його в сіни й сховав там від гріха подалі.

– Охо-хо-хо-хо-хо-о-о… – пророче прорік, сповнений смутку за недосяжним кошиком, старійшина-Пузик; потім перехрестився на образ Божий, і сповнившись ще більшого смутку від усвідомлення, що ні, ніколи, ніколи в цьому світі не здійсниться недосяжний ідеал хрумкої шкірочки смаженої курки, дивлячись на ікону, додав ще більш жалісливо і пронизливо: – Ехе-хе-хе-хе-хе-хе-е-е…

Й хоча вечеря того вечора була досить багатою як на бідняцький раціон Пузиків – було вдосталь хліба, варена картопля з олією й молоко – все ж це не йшло ні в яке порівняння з казковим кошиком. І влігшись спати, старший Пузик, не зважаючи на втому, не міг відразу заснути через муки, які йому завдавали чудесні марення про казковий кошик. Коли ж він нарешті заснув, сон його був дуже коротким і сповненим тими ж самими мареннями, які перекочували з дійсності в сновидіння. Пузик-батько прокинувся і, не в змозі й надалі терпіти ці муки, потихеньку встав, вийшов у сіни і пішов у напрямку, де від гріха подалі був схований кошик спокуси. Але як би далеко від гріха не було щось сховане, далечінь ця – лише підбадьорення й заохочення для гріха, аби тільки розпалити гріховне бажання. Нанівець спокушений нечистим духом батько витяг зі схованки кошик, відпив з пляшки декілька добрячих ковтків горілки й понадкушував усі призначені для хрестин ласощі в надії, що батюшка в церковній сутіні не догледить, що пляшка не зовсім повна, в курки не дуже ціле стегенце, а ковбаси трохи не вистачає, щоб повністю завершити кільце.

Вдовольнивши таким чином, як почуття соціальної справедливості, так і свою стражденну плоть, Пузик-батько заснув миттєво, спав до самого ранку не прокидаючись і без будь-яких сновидінь. Прокинувшись же зранку, він не пішов відразу за схованим від гріха подалі кошиком, відтягуючи мить видобування кошика зі схованки всілякими начебто більш нагальними справами не тільки через відчуття власної провини, а й спонукуваний деякими іншими міркуваннями – так як і уникав прямого погляду в очі своїх домочадців теж не тільки через докори сумління, а й через ті самі інші міркування.

Коли ж, нарешті, невблаганна мить настала, і Пузик старший таки змушений був уже дістати заповітний кошик, то тільки-но взявши до рук цей кошик, відразу зрозумів, що ті його інші міркування й підозри мали підстави. Так, так, адже ці хрестини в незліченній родині Пузиків були, ясна річ, не першими, далеко не першими. І все, ясна річ, повторилося знову, як завжди. Пузик-батько вніс кошик із сіней до хати, поставив його на стіл і окинув усіх, зібраних там домочадців, вже не якимось провинним поглядом, а поглядом якогось язичницького бога-громовержця, поглядом, під яким усі домочадці могли тільки провинно схилити голови в очікування якогось страшного вироку.

Головний же Пузик тільки на мить підняв рушник, яким був накритий кошик, ще раз переконавшись, що все було як завжди, адже, ще тільки взявши цей кошик до рук і відчувши його вагу, ніяк не можна було не зрозуміти, що кошик цей позбавився значної частки від тієї ваги, яку він мав після того, як до нього востаннє вночі навідався найстарший Пузик, аби поласувати вмістом кошика.

Все було як завжди: звісна річ, що минулої ночі, влігшись, так би мовити спати, жоден з чисельних нащадків старійшини роду Пузиків навіть і не подумав насправді засинати, ніхто навіть і не подумав ні на мить склепити очі. Всі лежали під ковдрами з відкритими очима, принишкло вслухаючись в нічну тишу, аби не проґавити заповітну мить, коли вже Пузик-батько тихенько, аби нікого не розбудити, підніметься з постелі й так же тихенько, ні для кого не помітно вийде в сіни, аби, як це було завжди перед хрестинами, понадкушувати зібрані в кошику ласощі; потім повернеться на своє місце і, вдоволений, засне мертвим сном аж до ранку. Всі ж нащадки вдоволеного Пузика-старійшини, діждавшись коли той засне, в чіткому й суворому порядку старшинства, починаючи з найстаршого й закінчуючи наймолодшим, який вже вмів ходити, Пузиком-нащадком, виходили в сіни й кожен надкушував свою законну частку наїдків з кошика, захованого від гріха подалі, хоча саме місце схову, власне, ніколи від хрестин до хрестин не змінювалось і було всім добре відоме.

На ранок, таким чином, від святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, ріжки та ніжки, і Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутні й болючі передчуття щодо катастрофічного зменшення вмісту кошика за ніч, що, врешті, завжди, на превеликий жаль і здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком хіба що вмісту пляшки з горілкою. Адже за часів, доки найстарші з Пузиків-нащадків були ще у віці, який виключав цікавість до пляшки зі смердючою гіркою рідиною, вміст пляшки з горілкою на ранок був таким же самісіньким, яким його залишав після себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарші з нащадків стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, і смердюча й гірка рідина стала для них солодкою й запашною, вміст пляшки на ранок ставав усе меншим і меншим. От і зараз пляшка стала набагато більш неповною, ніж вночі, як вона стала набагато більш неповною, аніж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк доріс до переоцінки смакових якостей горілки, а ті, котрі вже раніше дійшли до цього, все більше входили в смак – хоч пляшка й була ще не зовсім пустою, але те, що сиротливо плюскотало на самому дні, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батьківський погляд найстаршого з Пузиків, як і завжди в таких випадках, був нищівним, можна навіть сказати спопеляючим, але жодного слова, як і завжди, промовлено не було. Під спопеляючим поглядом батька і тягарем навислої гнітючої тиші всі покаянно схилили голови в щирому усвідомленні всієї глибини своєї провини, і в такому ж щирому усвідомленні, що перед наступними хрестинами вся ця історія точнісінько повториться, від чого каяття було ще щирішим і глибшим.