Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

На це Ґейдвіг не звернула жодної уваги. Вона вирішила відпочити біля плазми. Відкрила холодильник, дістала бляшанку з холодним пивом та пішла у вітальню нагорі. Вмостившись з ногами у кріслі вона увімкнула телек та почала клацати канали, по яким нічого не передавали, зокрема реклами. Раптом, після наступного натиску на кнопку, з екрану донісся голос ведучої.

– Остання новина кримінальної хроніки – жахливе вбивство домогосподарки у власній квартирі. За свідченнями сусідів, небіжчиця була буйна та хвора на хронічний алкоголізм і не мала жодного майна зокрема своєї нерухомості, з якої залишилася тільки однокімнатна квартира та невеличкий будинок на околиці міста. В момент повернення до квартири їй було роздроблено усе обличчя, що призвело до фатальних наслідків. Вбивці діяли непродумано, в стані наркотичного сп’яніння, тому зараз не можуть пригадати, яким засобом було вбито жінку. Злочинниці були знайдені також у несвідомому стані і, судячи з того, що їх знайшли у квартирі потерпілої, саме вони були причетні до замаху на життя.

На екрані показували труп Гармидерши та спійманих на місці злочину вбивць – Мару та Дряпку. Ґейдвіг набридло спостерігати кримінальну хроніку, і вона вимкнула телевізор. Спустившись, вона вирішила, що варто буде змінити табличку і зачинятися. Пора було відкривати нотатник. Щодо напису на столі у кухні, вона також вирішила забути про нього.

Простір для Ґейдвіг сьогодні закінчився домом, тому вона повернулася до спальні, вмостилася у крісло та розкрила нотатник, перегорнувши перший аркуш, в якому вже не було нових відомостей. Щодо наступних сторінок, то несподівано для себе Ґейдвіг знайшла, що вони і списані дрібним почерком, але таким, який можна легко прочитати. Вона вирішила, що тут будуть інструкції з виготовлення ляльок, але перші слова, які вона свідомо прочитала були такими: «З двох колод, що лежали на березі моря, створено було перших ляльок – Амблу та Аскіля, жінку та чоловіка. Але вони змогли стати людьми тільки після того, як у них вдихнули життя».

– Маячня якась, а не день, – вирішила Ґейдвіг. – Але слід читати далі.

«Майстер стане майстром тільки тоді, коли розділить себе з тим, що виготовив…»

– Старі дурні лекції з теорії мистецтв! – вигукнула вона обурено. – Що це за…

Але наступні слова змусили її уважно придивитися до змісту.

«… бо його створіння є кров’ю від крові, плоть від плоті, розумом від розуму, дух від духу свого творця, і є певна межа, яку майстер ніколи не повинен переступати, інакше через одержимість своїм створінням він і сам не помітить, як перетвориться на задумане ним. Творець може не помітити цю межу, тому єдине, чого він має остерігатися – це він сам».

– А це вже цікаво… Тільки би мої створіння були досконалими, і разом з ними вдосконалюватимусь і я сама, – прошепотіла Ґейдвіг. – Цю штукенцію треба уважно прочитати і вивчити напам’ять, бо хто зна: заберуть її у мене чи ні.

Далі малюнки супроводжувалися детальним описом, що куди під’єднувати, де що розташовано у майстерні і як усе треба робити, щоб досягти найкращого результату. Ґейдвіг була поглинена нотатником – і просиділа з ним до глупої ночі. Так вона і заснула у кріслі, в кімнаті з непогашеним світлом.

***

Без динаміків та гучномовців вона прокинулася близько опівдня, потягнулася, сидячи у кріслі, роздяглася та прийняла душ. Потім – похід на чисту кухню, гарячі грінки з сиром та овочами і кава з молоком. Після сніданку настрій у Ґейдвіг значно покращився і вона вирішила поближче ознайомитися з місцем, де розташовувалося її нове помешкання.

За вікном було зимно, йшов густий сніг. Тому варто було би подумати про одяг та дещо прикупити, тим більш, що у Ґейдвіг на руках була кредитка з величезною сумою на рахунку. Світла сукня, поверх неї куртка, знову черевики-мілітарі, у кишені картка – і Ґейдвіг вирушила на прогулянку по крамницях.

Ледве вона вийшла на майданчик, як їй одразу ж стало зимно. Сніг летів їй у обличчя та колов шкіру, вітер з ріки немов вирішив випробовувати її терпіння. Саме тому Ґейдвіг вирішила знайти сходи на пагорб та оглянути верхнє місто.

Нарешті, остання сходинка угору – і шлях з ожеледдю залишився позаду. Тут, на відкритому просторі, який знаходився на недосяжній для річкового вітру висоті, сніг був теплим та пухнастим, але Ґейдвіг не побачила жодного магазину – ані їжі, ані будь-яких інших товарів, бо у цій частині знаходилися виключно житлові будинки. Не побачивши нічого цікавого, щоб вдовольнити свої потреби, їй довелося повернутися на свій майданчик та пройти вздовж нього. Виявилося, що її будинок був єдиним, який продавав неїстівні вироби, а усі інші – їх було п’ять – торгували усім необхідним. Ґейдвіг вирішила зайти туди потім. Зараз вона йшла до сходів униз, якими учора спускалася троянда зі своєю малою.

Вона спустилася на набережну – снобяку, як називали це місце у колі її друзів, і було за що. Ланка дорогих та фешенебельних бутиків, ресторанів та барів була окрасою цієї набережної, і це було зроблено у китчеівй манері, яка випирала своїм животом із старого міста. Сьогодні набережна була пустою, бо дякуючи негоді нікому не хотілося покидати заміські вілли, що розташовувалися купками на північних та західних окраїнах міста. Хоча вітрини і було освітлено, усе було налаштовано на вдавану привітність та ввічливість, тут царювала нудьга. Ґейдвіг відчула себе одинокою, немов у вакуумі чи пустелі, бо вона була тією єдиною особою, що спустилася до ріки з її ворожим зимовим холодом. «І що у ньому знаходить Ікол?» – подумала вона, наближаючись до найближчого будинку жіночої моди. Їй зараз хотілося придбати щось буденне, а не ексклюзивне шмаття, у яке її одягали останнім часом.

Двері зі склопакету відчинилися беззвучно, і Ґейдвіг увійшла у зал з рядами вішалок та одягу. Менеджер з’явився не одразу, змушуючи єдину клієнтку прочекати десь хвилин за десять, а коли з’явилася, то подивилася з презирством на Ґейдвіг. Останню ледве не розібрав сміх, бо продавщиця дивилася на неї знизу угору.

– Вас вітає еслезивний салун дамської моди «Еслязів», – пропищало створіння, про ексклюзивність якого можна було судити завдяки двом рудим хвостикам на голові, які були скріплені шпильками, зухвало-поблажливим тоном та манерою вимовляти слово «ексклюзив» з наголосом на другому складі. – Ми обслуговуємо найкращі торгівельні бренди, тренди та трейдмарки. У нас усе вищої якості – від натуральної бабовони до шкіри цнотливого арктичного кролика, знятої з нього після того, як він її залишив.

Ґейдвіг ніколи не доводилося потрапляти до подібних місць. Проте, пригадуючи свій вчорашній досвід, вона вирішила діяти по-своєму.